Роздiл 2

Поліна

- Хочеш сказати, мене на неї проміняв? - скажена Марго хрипить, напевно, від жаху.

Ну, я теж у шоці, відчепитися від сусіда намагаюся. Тільки цей дивний хлопець ще більше затиснув мене. Навіть чолом відчула, яка у нього щетина.

- Потерпи трохи, будь ласка, - він коротко мені шепоче. - Марго, ти мою дівчину лякаєш. Ми ж збиралися з робочих питань і все вже вирішили. Отже, бувай.

Злісна блондинка з вигуком «Ти ще пошкодуєш!», ображено мчить у бік ліфта. Цокіт каблуків віддаляється.

А я спостерігаю за нею і думаю собі…

Так ось, як це називається? Влаштовувати побачення, лаятися і на мене нападати -  для цих ненормальних робочі питання.

Ну-ну, я так і повірила. Звичайно, колеги, а хто ж ще? Разом у божевільні працюють.

Схаменулася, тут же вириваючись з лап свого сусіда.

- Ти хоч Гліб? - прямо у чоло.

- Так, це я. А ти взагалі звідки звалилася, бруднуля? - тепер він не корчить із себе, що радий мені, а кривиться. - Ти ж мене чимось липким забруднила.

- Можна подумати, я просила мене за руки хапати та лізти обійматися.

- Так вийшло, - він знизує плечима. - Ти сиділа під моїми дверима на валізі.

- І що? Відразу у дівчину записувати? - Ні, я не можу заспокоїтися, злюся.

- Забудь, на кілька хвилин допомогла, і я тобі вдячний. Краще скажи, що це за липка гидота?

Хлопця найбільше турбує футболка. Він навіть не дивиться на мене. Опустив очі та мацає плями на дотик.

- Сам ти гидота! Якби не твоя... - чим би пом'якше обізвати його буйну злюку? - Якби не твоя знайома, то моє вишневе варення залишилося б цілим. Вона мою сумку скинула зі сходів. А тепер що мені робити? Все-все повертай!

Перераховую підставку для фарб, компас і чашку. Гліб на мене дивиться, як на божевільну.

Гаразд, тоді підемо по-іншому.

- Спочатку віддай ключі. Тітка Іра тобі для мене залишала. З сьогоднішнього дня я буду жити в її апартаментах. Ну?

Тепер сусід уважніше придивляється до мене, залишаючи у спокої вишневі плями.

- Хм-хм... Ірен щось таке говорила. Спочатку покажи документи.

Ой, які ми відповідальні раптом стали.

Як нападати і обніматися, то ліз до мене без паспорта. Тепер же ділового включив. Та й взагалі, в його рисах є щось суворе, дивний сусід мені попався.

- Вони у валізі. Сам дістань, щоб я речі не забруднила.

Показую, в якому відділенні паспорт.

- Ой, не те, не те. Переплутала! -  кидаюсь його проганяти.

Все, пізно. Гліб вже витягнув мій ліфчик у горошок, а за ним і труси з Міккі Маусом.

- Твоя нижня білизна не схожа на паспорт, - піднімає на мене усміхнений погляд.

А я... я горю, щоки вже точно як стиглі томати.

- У іншому відділенні, - видавлюю з себе, згораючи від ганьби.

Ніхто ще ніколи з хлопців не тримав у руках мою нижню білизну. Зате сусід скрізь встиг. Спочатку облапав, а потім і розмір грудей оцінив. З трусів взагалі, гад, посміявся. У-у-у.

Ось уже з першого дня зустрічі відчуваю, що ніколи з ним не подружуся. Буду повз проходити, а встане під моїм вікном, то плюну.

- Є, знайшов.

Гліб заглядає у мій паспорт. Читає вголос, звіряючи по мені фотографію.

-Угу-угу, Горська Поліна, дев'ятнадцять років. Ірен так про тебе і розповідала. Слухай, так це ж виходить, що ти осідлала барана і знесла будиночок лісника?

Мені цікаво, тітка не могла щось краще про мене згадувати при сусідах?

Хоча, якщо подумати... Гліб в її смаку. Красунчик. Тітка останнім часом знаходить чоловіків молодших за себе.

Ой, чого це я? Мене не стосується. Просто бісить сусід.

- Будеш до мене чіплятися, і твій будиночок знесу, - дбайливо попереджаю.

Гліб здригається та ховається за своїми дверима.

Повертається швидко.

- Не хвилюйся, Поліно. Зараз тобі допоможу і за варення відшкодую.

Сам відкриває сусідні двері ключем. Закидає у передпокій мою валізу та сумку. Знову до себе пірнає. Виходить з пакетом апельсинів.

- Ось тобі, жуй і не кашляй. Передавай привіт Ірен, якщо що.

І все. Сусідський нахаба вже точно змивається до себе.

Гей? А нічого, що у мене алергія на цитруси? Як він мені відшкодував, питається?

Глибше вдихаю і видихаю образу. Ні, сусід не зіпсує мені життя у мегаполісі.

Пробачати мої страждання з речами не хочеться. Але я добра дівчинка, постараюся.

Гаразд, трохи пізніше постараюся.

Опускаю руку у сумку. Гарненько там зачерпую сиропчик з розбитої банки. І від щирого серця змащую бездушному Глібу ручку дверей. Нехай він теж не кашляє.

Мені миттєво легшає. Просто буду повз нього проходити. А можливо, і не скоро зіткнемося. У нього свої справи, у мене свої. Знайшла я про кого думати.

Є і приємніше справи.

Самий кайф починається всередині квартири.

Ух, багато моїх мрій затишно помістилися тут. Кухня виблискує білизною, знаючи тітку, тут навряд чи хтось готував. Барний стіл з двома високими стільцями стоїть біля великого панорамного вікна. Раніше такі тільки у фільмах бачила.

Вітальня простора, меблів немає. Під стінами подушки валяються, і маленький столик примостився. Такий, як на картинках для китайських чайних церемоній. Нічого не зрозуміла, зате сидіти, гадаю, буде м'яко.

У спальні взагалі бомбезно. Червона стеля, величезне ліжко, і на стінах гірлянди розвішані з дивними амурами. Придивляюся. Не амури вони. Якісь тролі, одні злі, інші сміються, треті взагалі зайняті інтимом. Нічого собі у тітки освітлення.

У ванній я вже остаточно розслабилася. Тепла водичка. Піна така пухнаста. Повний релакс. Вдома у нас є тільки душ у дворі та неподалік гірське джерело замість ванни.

Після купання беруся за речі. Перепрала все двічі. З деякими речами доведеться ще пройтися засобом для виведення плям. Ох, і задали мені сусіди роботу. Розмовляю по телефону з батьками. Звичайно, ані пари з вуст про те, що зі мною сталося. І так ледве відпустили. Вірніше, тітка вмовила, що мені треба світ далі гір подивитися. Скоріше б завтра вже настало!