19

Різноманітні особисті чинники визначають глибину розчарування людини. У будь-якому випадку розставання – складний емоційний процес, який не обходиться без переживань та стресу, принаймні для мене.

Незважаючи на всю мою відкритість та легкість у спілкуванні, мені складно сходитися з людьми, пускати їх у ближнє коло, ще складніше відпускати. Як то кажуть бий першою, у моєму випадку кидай першою, щоб не кинули тебе.

Вважають, що жінки вкладають у відносини більше розумової та емоційної енергії ніж чоловіки, тому страждають сильніше. У нас же з Доном все вийшло інакше. Ніхто особливо не вкладався, все вийшло як вийшло. Від чого ж так боляче?

Я, як остання боягузка, втекла від усіх, сховалася в селі, в будинку моєї покійної бабусі. Насамкінець попросила Макара подбати про безпеку Доната. Я, як і він, склала всю картинку в голові, але не поспішала ділитися своїми висновками. Чекала і сподівалася, що Дон прийме правильне рішення. Не прийняв, погнав на розбір польотів у лігво ворога з практично голими руками.

Сьогодні Яна приїхала розділити мою самотність й привезла із собою ліки, у вигляді двох пляшок червоного напівсолодкого, які ми зараз і розпиваємо, закушуємо все шоколадними цукерками та сиром, більше нічого їстівного в будинку не знайшлося.

- Вам необхідно поговорити. - Намагається вправити мені мізки подруга.

- Навіщо?

- Потім, замість того, щоб ось так убиватися, ви могли б усе обговорити. Зрештою, чому б тобі не полетіти з ним?

- Він мене не кликав із собою. - Заперечила п'яним голосом.

- А як він має це зробити? Ти не справедлива, ти маєш дати йому шанс. - Наполягає на своєму. - Подзвони йому.

- І що я йому скажу? Пробач, мені так погано без тебе.

- Марфо, ти ж кореспондентка і ти не знаєш, що сказати?

- Ти ж знаєш, я не фахівець у душевних справах.

- Почни з того, що попроси вибачення за те, що водила його за ніс і використовувала для досягнення своїх цілей.

- Я не навмисне.

- Він про це не знає. Якщо ти не наберешся хоробрості, то все життя ховатимешся, від себе в першу чергу. Схаменися, він завтра полетить і ти більше ніколи, чуєш ніколи, його не побачиш. - Вона рішуче відставила келих убік і піднялася з насидженого місця. - Мені час, а ти подумай над моїми словами.

Вона вирушила на таксі додому, а я залишилася допивати еліксир та меланхолійно обіймати подушку.

На ранок прокинулася з моторошним головним болем, розбудив мене промінь сонця, який несміливо зазирнув за фіранку. В голові відразу спливла наша вчорашня розмова з Яною. Чорт, вона має рацію. Я перетворилася на розмазню, не можна все спустити на гальма. Якщо я зараз не спробую, можливо все життя шкодуватиму про те, на що не відважилася.

Кинулась у ванну кімнату упорядковувати себе, від різкого руху злегка запаморочилася голова. Ситуацію виправила пігулка аспірину, знайдена на кухні у шухляді.

Незважаючи на всі ранкові процедури від мене, як і раніше, несе перегаром, аби поліція не зупинила.

- Накаркала. - Попереду майнула чорно-біла смужка в руках даішника.

Милої посмішки виявилося недостатньо, ситуацію не врятувала навіть м'ятна цукерка, що запасливо загубилася в кишені піджака. На щастя, вдалося відбутися лише штрафом за перевищення. Пильний співробітник поліції не став карати за вчорашню п'янку, зі співчуттям у голосі пожурив і попросив більше так не їздити. Я пообіцяла виправитися, але тільки-но від'їхала на достатню відстань від посту, відразу надавила на педаль газу.

Посадка на рейс до Маямі закінчилася десять хвилин тому – я не встигла. Прилипла чолом до холодного скла аеропорту, не вдалося стримати сльози, дивлячись на білосніжний лайнер, що злітає над землею.

Вдосталь наревівшись, відлипла від металевого поручня. Обернулася і не повірила власним очам. Донат стоїть у мене прямо за спиною, дорожню сумку кинув до ніг, спостерігає за моїми маніпуляціями. Незручно гикнула й витерла сльози рукавом.

- Ти? - все ще не вірю, що бачу його на власні очі. - Ти тут?

- Мій рейс перенесли.

- Ну, як же? Я, я… - заїкаюся. - Я не знаю чому я приїхала.

Кинулася до нього на шию, обіймаю, а сльози котяться з очей струмком.

- Тихіше. - Він обійняв мене, міцно притиснув до своїх широких грудей. - Ти влаштувалася на лікеро-горілчаний завод дегустатором?

- Іди ти. - Тицьнула його в плече, вириваючись з обіймів.

- Не плач. Насправді я не хотів летіти, не поговоривши з тобою.

- Мені теж треба тобі щось сказати. Я засмутилася, думала, не встигла.

- Присядемо.

Ми розташувалися за скляним столиком у кафе аеропорту. Донат приніс нам по чашці ароматної кави та тости. Від тостів завбачливо відмовилася, після вчорашнього шлунок зводить судомою, а от кава це як бальзам на душу.

- То що ти хотіла мені сказати? - Відпив ароматний напій.

- Я працювала з поліцією і мала зібрати інформацію на Мирона. До нього правоохоронці давно придивляються. - Почала каятися я.

- Чому про це попросили саме тебе? Макар запропонував твою кандидатуру?