17

Залишивши верхній одяг у гардеробі, ми з Яною увійшли до загальної зали ресторану. Готельний комплекс під назвою «Marseille» це нове модне містечко в місті. Повністю оформлено у стилі старої Франції: рясна ліпнина на стінах, надто багато позолоти та масивні люстри під стелею. Столи з білими скатертинами, прикрашені живими квітами.

- Я ніби потрапила у фільм про Анжеліку. - Шепоче мені подруга на вухо.

- У мене також таке почуття. - Від блискучих предметів рябить в очах.

- Що будемо робити?

- Поки що чекаємо. Коли з'явиться Миронов, спробуємо з ним заговорити, а там далі подивимося.

- Як гадаєш, нас звідси випустять?

- Сподіватимемося на краще. Може випити? Мені потрібно терміново зняти стрес.

- Мені теж не завадить.

Вона прихопила нам з фуршетного столу два келихи із шампанським.

- За наш успіх. - Відсалютувала Яна.

Я просто кивнула їй на знак згоди й відпила ігристої рідини.

Декілька чоловіків у смокінгах витріщаються в наш бік, що й не дивно. Ми з подругою часто привертаємо до себе увагу протилежної статі, а зараз ми просто чудові. Сподіваюся, що так і залишиться.

Яна, до речі, виглядає надзвичайно. На ній сукня комбінація м'якого бежевого кольору, прикрашена корсетом з паєтками. На ній немає бюстгальтера, але корсет чудово підкреслює дівочі груди. Доповнила вона образ класичними човниками вишневого кольору, а як аксесуар вибрала акуратні сережки та ланцюжок.

- Дивись, он.

- Бачу.

До приміщення увійшов господар балу, сивий чоловік років шістдесяти. Він середнього зросту, щуплої комплекції, виглядає солідно в чорному смокінгу. Очі його грають живим вогнем, він кидає на всі боки зацікавлений погляд.

- Кажуть, він бабій ще той.

- То я дивлюся, ти вирядилася. - Пирхнула у відповідь, намагаючись приховати за бравадою свій нервовий стан.

- Подивись на себе. Ой, щось у мене ноги підкошуються, треба ще випити. - Не залишилася вона у боргу.

- Будь обережна, нам ясність розуму не завадить. Чекаємо п'ятнадцять хвилин і підходимо.

Я не хотіла брати із собою Яну, але вона вперлася рогом і відмовилася відпускати мене одну, пішла для підтримки бойового духу.

- Ходімо.

Я дочекалася моменту, коли біля Миронова буде менше народу і рушила в його бік. Яна відклала келих і поспішила за мною.

- Олександре Андрійовичу, - звернулася першою Яна. - Дозвольте привітати вас з відкриттям цього прекрасного місця. Все виглядає просто чудово.

- Спасибі. - Зацікавлено витріщився на нас.

Спочатку притулився губами до ручки Яни, а потім привітав мене. Я воліла б обійтися звичайним рукостисканням, а в ідеалі взагалі без нього, але навколо багато людей, а правила хорошого тону ніхто не скасовував. Я й так дуже швидко вивільнила свою руку з його лап. У цей момент спалахнуло кілька спалахів фотокамер і мені довелося вичавити з себе посмішку.

- Так, вітаю. - Змогла видавити із себе.

Впевнена, він мене впізнав, після нашої останньої зустрічі минуло не так багато часу.

- Загалом ми до вас у справі. - Вирішила взяти ситуацію до своїх рук.

- Цікаво, чим я можу бути вам корисним. Марфа, так?

- Так, у вас чудова пам'ять.

- Ходімо. - Він вказав на одну з дверей, що, очевидно, веде до кухні.

- Давайте тут краще. - Відмовилася від пропозиції.

- Але тут людно, нам можуть завадити.

- Нічого.

- Марфо, ви мене боїтеся?

- Ні. - Занадто швидко відповіла.

- Тоді ходімо.

Нам нічого не залишалося як слідувати за чоловіком. Минувши кухню та кілька коридорів ми пройшли до невеликого кабінету. Слідом за нами увійшла ще одна людина. Хлопець років тридцяти, мабуть, охоронець.

- Пані. - Висловив готовність вислухати нас.

У мене язик приріс до горла, всі слова застрягли десь у грудях. Почуваюся як загіпнозований кролик перед удавом. Яна, мабуть, таки перебрала зі спиртним і тепер блаженно посміхається сидячи на м'якому дивані. Вона демонстративно виставила струнку ніжку через виріз сукні.

- Я думаю, ви ознайомлені з тією ситуацією, в яку я виявилася втягнута.

- Я? - Він демонстративно підняв брову і склав руки на грудях, сам відкинувся на спинку крісла.

- Так, ваша людина розбила мені носа, а потім і зовсім стала мене переслідувати.

- З ваших вуст це справді звучить жахливо, перепрошую за своїх хлопців. Але я бачу ситуацію дещо інакше, дозвольте пояснити.

- Із задоволенням послухаю. - Я наслідувала його приклад і теж спробувала надати собі більш розслабленого вигляду, принаймні, мені так здається.

- Нещодавно одного з моїх співробітників знайшли мертвим у вас у машині. Думаю, мою цікавість до вашої персони можна зрозуміти.

- Ви ж не думаєте, що я причетна до його смерті?