16 Вітмар

Про те, що сперечатися з цією дівчиною марно я зрозумів раніше і змирився з думкою, що мені в черговий раз доведеться отримати по морді, захищаючи це дурне, тендітне створіння. Вирішив не марнувати часу і від порожніх умовлянь відразу приступив до радикальніших дій.

Зовсім не по-джентльменськи стискаю її шию, гладжу великим пальцем пухкі губи дівчини. Марфа, норовлива і некерована, зараз важко дихає й обвиває мою шию руками у відповідь, повністю віддаючись мені у владу.

Немає сил більше стримувати бажання, зайвий одяг відлітає у бік і нам залишається лише насолоджуватися один одним. Як голодний кіт дряпаю ніжну шкіру і впиваюсь у шию дівчини, залишаючи сліди на м'яких вигинах її тіла. Відчуваю приємний тягар її грудей у своїх долонях. Марфа теж не відстає, видає важкий стогін, вигинається під натиском моїх рук. Це більше схоже на перегони двох голодних хижаків, які намагаються приборкати один одного.

- Я можу запізнитися. - Слабко сказала Марфа через кілька годин. - Але це варте того, щоб затриматися.

- Тоді чого розляглася? - Ляпнув по пружній попі.

- Я тебе ненавиджу.

- А мені так не здається. - Цілую, тепер уже в губи. - Ти поки що збирайся, а я щось нам приготую.

- Зголоднів? - Прикриває голе тіло ковдрою, ніби там залишилося щось, чого я ще не бачив.

Марфа залишилася в кімнаті переодягатися, а я пішов на кухню готувати перекус. Через годину з гаком вона вийшла зі спальні, одягнена в шикарну сукню, яка їй неймовірно пасує. Волосся прибрала у високу зачіску, нанесла вечірній макіяж. Моє серце пропустило один удар, такою я її ще не бачив. Мій внутрішній естет аплодує стоячи.

- І я мушу тебе ось так відпустити?

- Ревнуєш? - Вона зухвало посміхнулася і підвела голову.

- Звичайно.

Обійняв її й притяг до себе.

- Спокійніше, хлопче. - Відштовхнула мене, коли я дістався до подолу сукні. - Мені ще його назад повертати.

- У мене для тебе дещо є. - З небажанням відірвався від таких шикарних ніг, із задоволенням зараз ласкав би кожну клітинку цієї краси.

Я дістав зі свого рюкзака довгасту оксамитову коробочку.

- Що це? - Очі Марфи округлилися, коли вона побачила ювелірний виріб.

Масивний браслет виконаний із білого золота і прикрашений чорними перлами чудово ліг на тонке зап'ястя дівчини.

- Хотів у неділю тобі його віддати, але ти втекла.

- Дуже красиво.

- До речі, чому ти втекла? - Подивився прямо в обличчя дівчині.

- Не знаю, все так заплуталося. Поговорімо про це іншим разом, нам варто поквапитися. - Її очі забігали й вона не знає куди подіти погляд.

- Як хочеш. - Не став тиснути на дівчину.

Вона неймовірна, безстрашно кидається в саму гущу подій і збирає всі можливі неприємності на свою голову, але як тільки справа стосується її особистих переживань, одразу ховає голову в пісок.

Я завів двигун автомобіля та прогрів салон. Дівчина вийде в одних туфлях, боюся як би вона не змерзла.

Ми підібрали Яну дорогою і за пів години прибули до місця призначення.

- За годину за вами повернуся.

- Далеко зібрався? - стривожено окинула мене поглядом.

- Довірся мені.

З важким серцем спостерігаю як дівчата зникли в натовпі роззяв, що утворився біля входу до ресторану.