15

Цієї ночі майже не вдалося поспати. Спочатку довго не могла відійти від поцілунку, щоки почервоніли, а низ живота ниє від знемоги. Правильним було б рішення триматися якнайдалі від Доната, адже зараз не найкращий зараз час будувати стосунки, але хоч підозрювати його у мене більше немає причин.

Потім я обмірковувала план подальших дій, намагалася зіставити в одне ціле всі факти, які ми маємо. Тепер зрозуміло, чому мертвий чоловік з'явився в багажнику саме мого автомобіля, і інтерес до мене людей Мирона тепер теж зрозумілий. Логічно приглянути за мною поки вони шукають винуватця вбивства.

З урахуванням фактів, що відкрилися, можна зробити висновок, що це Петя вирішив посунути Мирона. До речі, все це їхні прізвиська, насправді їх звуть зовсім інакше. Петя зброяр у побуті, а за паспортом Петров Іван (по батькові його не знаю), представник старої школи, запеклий вояка, холоднокровний і жорстокий. Психологічний портрет вимальовується ще той. Мирон теж не набагато кращий, Миронов Олександр Андрійович, шановний бізнесмен і меценат, а насправді дволика тварина, яка отруює населення. І це не тільки тому, що основний його бізнес зав'язаний на наркотиках, а ще й тому, що він є власником заводу з перероблення та плавлення металів, який знаходиться у сусідньому селі. Мені одного разу доводилося з ним стикатися на акції на підтримку навколишнього середовища, а вся річ у тому, що за правилами у котельнях повинні стояти очисні фільтри. За документами вони там і стоять, а насправді викид брудних речовин у повітря просто колосальний, стовпи чорного диму видно за десятки кілометрів. Місцеві жителі скаржаться на брудне повітря та зростання кількості захворювань, але за документами у нього все чисто, а армія адвокатів така, що не підкопаєшся.

Єдиний варіант зараз для мене це зустрітися з Мироном особисто та розповісти йому історію про конкурента. Я думаю, він і без мене все чудово знає, але тепер у мене на руках є докази. Нехай вони самі між собою розбираються, а мені дадуть спокій.

Якби все стосувалося тільки мерця в багажнику, то, можливо, цих заходів було б достатньо, але ми ще маємо Настю і Валентина, нині покійних. Швидше за все в цій історії є хтось третій, і судячи з того, як він швидко прибирає непотрібних свідків, немає гарантій, що наступною не стану я.

Я, як і раніше, впевнена, що як тільки зрозумію, до кого приїхала ця солодка парочка, то відразу мені все стане ясним і зрозумілим.

- Не спиш? - під боком закрутилася Яна.

Вона у своїй шовковій піжамі мерзла всю ніч і намагалася стягнути з мене ковдру.

- Не сплю. Думаю як нам краще вчинити.

- Давай спершу зустрінемося з Мироном і розповімо йому про все, а там далі видно буде. Проблеми потрібно вирішувати в міру їх надходження. Може все вирішиться само собою.

- Сумніваюся.

- Не спите, дівчатка? - Почули чоловічий голос на порозі.

Донат прокинувся і вже привів себе в порядок, тоді як ми, наполовину голі, ховаємось під ковдрою.

- Почекай у кімнаті, нам треба одягнутися.

- Слухаюсь, мої пані.

Він лукаво посміхнувся і повернувся до себе.

- Я думала ти з ним залишишся вночі. - Приголомшила мене Яна.

Вона ще не знає, що від гріхопадіння мене врятувала саме вона. Звичайно, ні про що з того, що мене просив Донат, я говорити подрузі не збираюся. Нехай ночує разом з нами стільки, скільки вважатиме за потрібне. Тим більше, що за нею стежать. До речі, про це ми вчора забули розпитати у Дону.

- Донате! - покликала голосно чоловіка, як тільки ми одяглися.

- Я можу ввійти?

- Заходь. - Дозволила і почала розпитувати. - Пам'ятаєш, ти вчора казав, що за Яною стежать, і що ти здогадуєшся чиї це люди?

- А доброго ранку де? - Замість відповіді він поцілував мене в плече.

Цей жест зауважила подруга, але нічого говорити не стала. Лише тихенько посміхнулася, пробубніла «привіт» і відвела погляд. Я не загострювала на цьому увагу і повторила своє питання. Вітальну частину пропустила, адже це для них настав ранок, а для мене учора плавно перетекло у сьогодні, і, за фактом, я з ними не розлучалася.

- То пам'ятаєш?

- Пам'ятаю. - Він поставив заварювати каву.

- І?

- І? - повторив він.

- То чиї вони? - Не витримала, виникло гостре бажання запустити в нього чимось важким.

Яна вже відкрито над нами сміється, вона першою зрозуміла, що Донат просто з мене знущається і не може стримати посмішки.

Дон варить каву, яку вчора привезла дбайлива Яна, а сама подружка готує яєчню і діловито розкладає тарілки на стіл. Почуваюся зайвою у всій цій ідилії.

- Та ну вас. - Розвернулась і пішла.

- Ну і навіщо ти її дражниш? - Почула голос подруги.

Я передумала далеко йти, сховалася за дверима, намагаючись почути відповідь.

- Мені подобається коли вона сердиться. Має такий гарячий темперамент.

- Дивись, як уріже тобі, знатимеш.

- Вдячний за пораду.

- Ти у курсі, вона сама не повернеться, за нею треба йти. - Порадила подруга.