13

Широким кроком я попрямувала вздовж бульвару, в протилежний бік від зупинки. Подолавши кілька кварталів, причаїлася в одному із глухих дворів. На цегляній стіні помітила табличку з адресою. Відмінно, викликала собі таксі й стала чекати. Сумку притулила на трухлявій лавці, сама сідати не стала, адже вона сира і брудна, ще не вистачало по місту ходити в мокрих штанах. Подумки уявила вологу пляму на дупі й скривилася. Біляшик притих, йому явно не до вподоби ситуація, що склалася, він у житті не бачив таких змін. Бідолашна тваринка страждає через його бідову господарку, вусатий змушений проміняти своє тепле, сите і затишне життя на такі ось «подорожі».

Через кілька хвилин прибула викликана нами машина, про марку автомобіля та його автомобільний номер мене сповістив оператор служби таксі. Тому машину я впізнала відразу і не стала чекати доки мене помітять чи передзвонять, сама вийшла на зустріч.

- Добридень. - Привіталася першою, займаючи заднє сидіння.

- Добрий день. Провулок Урожайний десять? - уточнив він названу мною адресу.

- Все вірно.

- Може сумку у багажник покласти?

- Ні дякую, мені не заважає.

- Ну, дивіться. - Відповів і рушив з місця.

За названою адресою мене шукати точно нікому не спаде на думку. Це дача мого шефа, він там буває досить рідко. Приїжджає тільки в тому випадку, якщо його все дістало і він хоче відпочити. У конторі всі знають, шеф засів на дачі — не варто його турбувати, він там відновлює душевну рівновагу.

Названа мною вулиця з недавніх пір вважається передмістям, хоча раніше це було окреме селище. Коли цей нещасний шматок землі приєднали до межі міста, будувати тут будинки стало модним та престижним. І це попри те, що там навіть газ підведений не до всіх дворів, я вже промовчу про інші блага цивілізації.

У цей момент відбулася одна з найганебніших подій у моєму житті. Ніколи, чуєте, ніколи не беріть із собою в дорогу обгодованого кота, є велика ймовірність того, що він почне блювати або чогось гіршого, вчинить так, як вчинив мій негідник зі мною. Біляш незадоволено засовався у сумці. Спочатку я подумала, що це від тривалого сидіння в незручній позі, але потім почувся звук пукання й згодом неприємний запах рознісся по всьому салону. Водій почав коситись у мій бік, а я приготувалася провалитися крізь землю від сорому. Мало того що виглядаю як опудало, так ще й запам'ятаюсь як пасажирка-смердючка.

- Вибачте, у мене там кіт.

- Ага. - Кинув ще один косий погляд і прочинив вікно.

Я молилася аби він не зіпсував мої речі в сумці, а цей негідник хоч би м'явкнув на підтвердження своєї присутності.

- Дякую, здачі не треба.

Я з червоним, як у рака обличчям, кулею вилетіла з авто і кинулася до будинку. Дала обіцянку самій собі, за першої ж нагоди куплю йому переносну сумку, так, про всяк випадок.

Я наблизилася до ділянки й легко проникла у двір. Хвіртку Павло ніколи не замикає. «Що там можна вкрасти?» - відмахується той на всі зауваження з цього приводу. Раніше я тут була лише одного разу. Минулого року, коли шеф хворів на ангіну і приїздив сюди лікуватися, мені випала почесна місія везти йому на підпис термінові папери.

Будинок складається з двох частин. Власне із самого будинку і, як-то кажуть, літньої кухні, яка поєднана з основною частиною переходом. Парадні двері забиті, оскільки останні кілька кімнат залишаються недобудованими. Про це свідчить бурий лампач, який легко розгледіти через шибки вікон. У бабусі в селі теж при будівництві будинків використовували подібний вид цегли з глинистого ґрунту й з додаванням соломи. Коли ми були дітьми, то полюбляли допомагати дорослим місити глину. Міцні чоловіки насипали в металеві баки глину, додавали воду, а малеча на кшталт нас і дорослі жінки, задерши свої спідниці, босими ногами місили масу до необхідної консистенції. Потім додавали туди для міцності солому або інший волокнистий рослинний матеріал. Готову жижу укладали в опалубку, спеціальну дерев'яну форму й після висихання виходив готовий будматеріал.

Якось Санич розповідав історію про те, як він поїхав на дачу і забув удома ключі. Бажання повертатись у нього не було, тому керівник скористався перевіреним способом, а саме вийняв з рами тріснуте скло та вліз через вікно.

Я планую у такий же спосіб проникнути в будинок. Залишається тільки сподіватися, що він не замінив дефектне скло на нове, інакше туго мені доведеться без інструментів.

На щастя, я легко виявила потрібний мені віконний отвір. Скло під штапиком легко зрушило з місця і піддалося вгору. Добре, навіть виймати не доведеться.

Зафіксувавши скло в піднятому положенні, я влізла на принесений заздалегідь дерев'яний ящик. Він під моєю вагою небезпечно похитнувся, але мені вдалося встояти на місці. Далі справа за малим. Вкотре, згадавши своє дитинство, я проникла у помешкання. Спритно зістрибнула з підвіконня і повернула шибку у вихідне положення.

Тріснуте вікно знаходиться з боку недобудованої частини будинку, тому я опинилася в одній із порожніх кімнат. Усього їх таких три та невеликий коридорчик. В одній із кімнат акуратно складені старі меблі та якісь дошки під стіною.

Двері в основну частину будинку виявилися новими, з невеликими матовими віконцями. Від звичайного натискання на ручку та легко піддалася. Ох, яке щастя, мені не доведеться ночувати надворі.