11

Я випурхнула з машини й плавною ходою пішла до обшарпаних дверей закладу.

У приміщенні досить темно й очам довелося звикати до мізерного освітлення.

Попри досить ранній час тут знайшлося кілька роззяв. Вони з самого ранку встигли так накидатися або ж затрималися ще з минулого вечора, залишається тільки гадати.

Тут лише кілька столиків, по кутках розставлені старі пошарпані дивани.

Спіткнувшись об рваний лінолеум, підійшла до барної стійки. На перший погляд, вона здалася порожньою, але хмара сизого сигаретного диму видає присутність чоловіка в кутку.

- Шановний. - Звернулася.

Щоб мене помітили мені довелося стати навшпиньки.

- Гей, крале, клич голосніше, він глухий. - Сказав хтось із зали.

- Шановний. - Покликала трохи гучніше.

- Не кричи. - Почулося з іншого боку. Таким чином, думки присутніх розділилися, то що ж мені розірватися?

Поки я докричалася до бармена, розбудила половину відвідувачів. Ті страждаючи від похмілля не зовсім задоволені таким розвитком подій.

- Чого тобі? - ліниво обізвався мужичок у кутку.

- Мені б Мутного знайти. - Почала розпитувати, але мене грубо перервали.

- Чуєш, ти хто така? - Невдоволений пиятик вчепився в мою руку.

- Знайома. - Безглуздо пояснила.

- Чого кричиш, знайома. - Сильніше стиснув мій рукав, ще трохи й той трісне.

- Пустіть мене, що ви собі дозволяєте? - Вирвала руку з чіпких пальців.

Непроханого співрозмовника розлютив такий поворот подій. Не знаю чим він думав, посміхнувся криво гнилими зубами, обдав мене смердючим диханням і пішов у наступ.

Не знаю чим думала я й чи взагалі думала, почала відбиватися. Координація рухів у нападника бажає кращого, мабуть, вчорашня пиятика наклала відбиток на його ходу. Ах, до біса деталі, нема коли розбиратися, я спритно ухилилася від його випаду. На щастя, я володію тілом краще за нього. На шляху чоловіка опинився дерев'яний стільчик, ось він і спіткнувся. Незручно завалився на підлогу, розчавивши собою нещасний табурет.

Ошелешені чоловіки почали обминати нас, затискаючи в коло.

- Ей, коза, ти прийшла до пристойних людей і влаштовуєш розбій, не по-товариськи якось!

Твою ж матір, пояснювати, що він сам спіткнувся тут нікому, адже розлюченим чоловікам до цього немає ніякого діла. Якщо Донат зараз не з'явиться, мені кінець.

Діяти довелося швидко. Я схопила відламану ніжку від стільчика і чоловіка, що лежав на підлозі за комір, поки той не встиг очухатися.

- Скажіть мені, де Мутний і ніхто не постраждає. - Погрожую дерев'яним колом.

- Ти, Баффі недороблена, опусти кілок, ти його зараз проткнеш.

- Я повторюю питання. Де я можу знайти Мутного?

- Та що його шукати. У тридцятому домі живе. - Відповів мій заручник.

- А квартира?

- Хрін його знає. Там спитаєш.

Двері закладу з гуркотом відчинилися. Це мій рятівник з'явився, вичекав обіцяних п'ятнадцять хвилин, міг і раніше проявити завзяття. Тепер можна й відступати.

- Мужики, вас у дитинстві не вчили, що хлопцям, які ображають дівчаток яйця, не потрібні.

- Це ще хто й кого ображає? – Перекинули свою увагу на Доната. - Твоя панночка?

- Моя, і що?

- Занадто крута вона у тебе.

- І що, побачили дівчину й обісралися?

Я рада, що на мене не дивляться, кинулася ближче до виходу.

- Зараз ти в нас обісрешся. - Чотири мужики рушили на мого супутника.

Біда, Дон своєю появою ще більше загострив ситуацію, без того розжарив обстановку.

Донат як ведмідь ухиляється від хуліганів, але четверо на одного це нечесно. Тому я взяла черговий табурет і тріснула їм хлопця, який виявився найближчим до мене.

Вчепилася нігтями в шию іншому, по ходу відважуючи йому стусани, але і він не став мовчки стояти, з силою відштовхнув мене від себе.

- Я тебе зараз. - Пішов на мене сердитий чоловік, падаючи я роздерла йому руку.

- Мамочки. - Пискнула я і гепнула його пляшкою від горілки, що стояла поруч на столі.

– Су-ка. - Почав осідати на підлогу і я слідом за ним, бо почувся постріл.

Це бармен дістав з-під барної стійки двостволку і пальнув у стелю.

Без того запилене приміщення заволокло хмарою штукатурки, що обсипалася, а в ніс ударив запах пороху.

- Валимо! - Крикнув знайомий голос і рвонув мене за комір, підводячи на ноги. До виходу мене практично довелося волочити. Мої ноги з переляку відмовляються йти самостійно. - Бігом у машину поки вони не очухалися.

Від його крику я почала приходити до тями й бігом пустилася до автомобіля.

- Ти чому так довго? - накинулася на нього в машині.

- П'ятнадцять довбаних хвилин. - Огризнувся, запускаючи двигун.