3

Думаю, неважко уявити з яким головним болем я прокинулася. Ні про який біг й мови бути не може, тим паче, що ллє як із відра. Я випила пігулку від болю і повернулася в ліжко, маючи намір доглянути сон до кінця, та мої плани порушив Біляш. Спочатку тихим, а потім більш гучним нявканням нагадав, настав час приділити йому увагу. Що вдієш, довелося вставати годувати кота. Мимохідь оглянула себе у дзеркало й пораділа вже від того, що синців на обличчі немає, але перенісся болить досить сильно. Дякую, хоч ніс залишився цілим.

Стала заварювати собі каву і поглянула у вікно. Погана погода набирає обертів, дощ прагне змінитися снігом. Он уже й сірі хмари нависли над містом.

Прикінчивши першу чашку ароматного напою, пішла в душ.

- Негідник ти мій, хто вчора обдер шпалери в передпокої, га? Безсоромний, іди я з тобою пограю. - Кіт зробив свої справи й тепер плутається під ногами.

Всі, у кого є кішки знають, що їх улюблений час — це ранній ранок і пізній вечір. Мій улюбленець може ліниво проспати весь день, і відривати свій пухкий бочок від дивана лише для того, щоб поїсти чи справити потребу. Але як тільки місто засинає – прокидається котяча мафія. Йому терміново хочеться пограти, побігати, пострибати чи покататися на фіранці. Вчора і до шпалер дійшло.

- Чим вони тобі не догодили, паршивцю?

Кіт утік ганяти кришку від пляшки по квартирі. Попри наявність спеціальних іграшок для кошенят, мій продовжував грати з різними побутовими предметами.

- Ти такий самий дивний, як і я. - Крикнула йому навздогін.

Точно дивна, хто ще в здоровому глузді розмовлятиме з котом.

Перечекавши зливу, я зібралася на роботу. Виходити вирішила завчасно, бо залишилася без свого «Опеля». Одягатися теж довелося тепліше, ніж звичайно. Таксі викличу уже на вулиці й чекатиму його там же, подихаю киснем.

- Кіт, ти за старшого залишаєшся. - Попрощалася з пухнастиком.

Вхідні двері відчиняю з побоюванням, у руках тримаю напоготові шокер. На перший погляд, мене ніхто не чекає, але, про всяк випадок, постійно озираючись. На паркувальному майданчику біля будинку бачу знайомий автомобіль.

- Що ви тут робите?

- Ми, здається, вчора перейшли на «ти». - Поправив мене Дон.

- Добре. - Погодилась хоч і не пам'ятаю такого. - Ти стежиш за мною?

- Навіщо мені це робити? Просто вирішив допомогти, ти ж залишилася без коліс.

- Давно чекаєш? - з побоюванням зиркнула на нього.

- Ні, збирався підійматися.

- Адресу мою теж банк дав?

- Що ти, від них діждешся. Не повіриш, як багато можна дізнатися про людину знаючи лиш її ім'я та номер телефону. - Відповів, відчиняючи переді мною двері автомобіля.

«Тобі мало розбитого носа?» - Задається питанням мій внутрішній голос. - «Але ж не з'їсть він мене посеред білого дня?» - Відповідаю сама собі, сідаючи в машину.

Чоловік зайняв місце водія й дістав із заднього сидіння підставку з чотирма стаканами кави.

- Тримай, не знав, який ти любиш.

- Вони всі різні? - здивувалася.

- Так.

- І це все мені?

- А кому ж іще. - Сміється.

- У мене серце зупинитися від такої кількості кофеїну.

- Може, тоді зі мною поділишся?

- Гаразд. - Погодилася. - Тільки, чур мій той, що міцний і без цукру.

- Як знав — взяв два таких.

- Ти теж такий п'єш?

- Так. То куди пані накажуть?

Сміючись назвала адресу редакції.

- То що тебе привело до мого дому? - запитала.

- Скажімо, мені стало цікаво чим учора закінчився твій вечір.

- У тебе дивний потяг до пригод чи зовсім нема чим зайнятися?

- І те й інше.

- А як же твої картини?

- Я у пошуках музи. - Знову дав ухильну відповідь. - О котрій тебе забрати?

Дон зупинив автомобіль на парковці біля нашої редакції.

- Доне, дякую тобі величезне, ти мені дуже допоміг, але це вже зайве. Я впораюся сама, чесно.

- Ми ще побачимось чи ти мене відшиваєш? - запитав безпосередньо.

- Може, ми й зустрінемося, хто знає. - Намагаюся уникнути прямої відповіді, адже він дійсно дуже допоміг, і мені не хочеться його образити.

- Гаразд, не тиснутиму на тебе. Зідзвонимося тоді? - Помітив моє збентеження.

- Так, так буде найкраще. - Погодилася і вискочила з авто.

Надворі вітряна погода. Прикриваючи обличчя коміром куртки, я скачу по калюжах до входу в приміщення.

У коридорі мене зустріла Яна. Вона спеціально вийшла назустріч. Її фігуру у вікні я помітила ще з вулиці, вона спостерігала за нашими з Доном посиденьками у машині. Тепер точно дошкулятиме запитаннями.

- Марфо, я щось пропустила? - Ну от, я мала рацію.

- Ні, нічого серйозного.