Розділ 1.

Я давно звикла до бурі. Доводиться ставати сильнішою, коли покладатися ні на кого.

Мій день завжди починався рівно о шостій ранку.

Легким, доведеним до автоматизму рухом, я вимкнула будильник на своєму смартфоні, запустила акуратні пальці з ідеальним нюдовим манікюром у каштанове волосся, намагаючись трохи пригладити його. Сьогоднішній день був лише одним із сотні подібних, і те, як він мине, я знала напам'ять.

Швидко почистивши білосніжні зуби та випивши склянку теплої води, я одягла завчасно підготований спортивний костюм та вирушила униз, на пробіжку. Жила за подібним графіком останні десять років, навіть у вихідні на святкові дні.

Жити в цілому набагато легше, коли ти контролюєш усі аспекти свого життя: пробудження, спорт, їжа, робота, розваги, сон. Ставитися до всього уважно, зосереджуватися на важливому, не допускати випадкових зв'язків і сильних романтичних прив'язаностей. Мозок керує серцем, а не навпаки.

У такий час набережна була майже безлюдна, лише поодинокі собачники зі своїми улюбленцями та спортивні ентузіасти, на кшталт мене, що час від часу зустрічалися на маршруті, складали мені короткочасну компанію. У навушниках грала ненав’язлива легка мелодія з плейлиста для ранкових пробіжок, у думках прокручувалися подальші плани на день. Тиха притока Дніпра дарувала приємну прохолоду перед жарким весняним днем, не по-весняному наполегливе сонце безжально випалювало очі, змушуючи мружитись. Сьогодні десяті роковини смерті найріднішої у всьому світі людини — мого батька.

Швидкі струмені прохолодної води зрошували засмагле у солярії тіло, змиваючи із собою залишки сну і легкої втоми після пробіжки. Наспіх витерши краплі вологи білосніжним м’яким рушником, я поспішила виконати свої щоденні доглядові ритуали, висушити та вкласти шовковисте волосся, злегка підфарбуватися та обрати наряд на сьогоднішній день.

Сніданок, один із тих, що пропонують заклади в рамках готових раціонів харчування на тиждень, мирно чекав своєї черги у холодильнику. Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не любила готувати, а тепер у цьому не було навіть і потреби, хвала ері технологій. Із задоволенням проковтнувши два авокадо-тости з лососем та насолодившись горнятком неміцної кави, я відправила посуд у раковину – прибирати за собою не було ніякої потреби, адже о дев’ятій тридцять прибуде моя хатня помічниця – Катерина. Саме у обов’язки пухкенької жіночки старших років входило миття посуду, нехай і у посудомийці, прання, прибирання та купа інших речей, до яких я не бажала мати прямого відношення.

Ранковий трафік завжди виводив мене з рівноваги, хоча мене навряд чи можна назвати емоційною людиною. Набагато легше було найняти особистого водія, тим паче посада мені дозволяє, проте, після автокатастрофи, у якій загинув не тільки Кирило Романовський, мій батько, а й його особистий водій, Михайло, я не бажала довіряти власну безпеку на дорозі нікому, крім самої себе.

Мляво відбиваючи ритм пісні, що лунала по радіо, я розмірковувала над тим, як проведу три наради і перемовини з іноземними інвесторами. С подіваюся, вдасться звільнитися з роботи раніше — не дарма сьогодні п’ятниця. Зазвичай, подібне не в моєму стилі, проте сьогодні особлива «подія». Головне не забути заїхати у квітковий по дорозі до кладовища, аби придбати букет червоних троянд, які так полюбляв батько. Сьогодні, на жаль, не вдасться проігнорувати Марту Сергіївну, вдову Романовського, адже вона ще за тиждень попередила про своє бажання скласти єдиній доньці компанію. Нагадування про дзвінок до матері саме спливло на екрані мого новенького гаджета.

Я завжди любила рухатися в ногу з часом: авто, яке я з радістю оновлювала кожні п’ятдесят тисяч кілометрів пробігу, смартфони, що їх вихід анонсували у вересні – якраз напередодні мого дня народження. Усе, що стосувалося статусу і комфорту обов’язково повинно бути актуалізоване. Інакше — не зручно. Інакше — не можна.

Якусь мить я вагалася, чи варто телефонувати саме зараз — неприємний післясмак розмови з матір'ю задасть неправильний тон усьому дню. І, хоч я відчайдушно намагалася переконати себе у тому, що ми обидві потребуємо спілкування, поведінка матері і мої відчуття після завжди доводили протилежне. Надішлю СМС.

Я застигла з телефоном у руці, усвідомлюючи, наскільки небезпечно друкувати повідомлення і керувати авто, що перетинає самісінький центр міста з його жвавим трафіком, пішоходами, що завжди поспішають і гальмують водночас. Не надто гарна ідея.

Швидко відшукала необхідний номер на панелі швидкого доступу. Глибоко вдихнула і видихнула якомога повільніше. Гудки змінилися на секундне мовчання, а згодом з динаміків авто залунав голос мами:

— Доброго ранку, Карино! Вже не чекала від тебе дзвіночка, — голос жінки ледь не іскрився від погано прихованої уїдливості.

Вона завжди дорікала: рідкі телефонні дзвінки, рідкі особисті зустрічі, відсутність чоловіка чи хоча б постійного коханця, відсутність хоч якого особистого життя, але головне — онуків. Здавалося відсутність наслідників била по світосприйняттю матері найбільше.

— Доброго ранку, мамо. Не перебільшуй, ми ж з тобою домовлялися про поїздку на кладовище сьогодні.

— Сьогодні? — розгублено перепитала жінка. — Ну, якщо вже домовлялися, тоді чекатиму тебе увечері…

Тонкі пальці з охайним манікюром міцніше обхопили кермо. Невже вона справді забула? Невже з її випаленої фарбою голови вилетіли роковини батька? Та ще й не абиякі, а, можна сказати, ювілейні. Вже десять років я була вимушена тягти усе на собі — на мати покладатися було надто небезпечно.

— Ти що, забула?  — погано приховувані нотки закипаючої агресії пробивалися крізь щільну завісу байдужості. — Якщо ти маєш плани, я поїду сама.

— Ну-ну доню, чого ти… Я вже не в тому віці, пам’ять вже зовсім ніяка стала… — Марта намагалася виправдатися щосили, проте вирок вже було винесено. — Приїжджай, я чекатиму на тебе.

На зміну коротким гудкам прийшла тиша. Пальці, що стискали кермо надто міцно, вже боліли. Не бажаючи залишатися наодинці, я додала гучності на стереосистемі, не вслуховуючись у черговий хіт сезону, що саме лунав на радіохвилях. Будівля офісного центру на горизонті блищала склом, обіцяючи насичений робочий день перед довгоочікуваними вихідними.