Глава 15

♡

Стиснувши мій лікоть у своїх руках, Еванс повів мене до своєї спальні, начхавши на майбутні синці. З ноги відкрив двері й кинув мене на ліжко. В цей момент я вперше відчувала страх за себе. В очах хлопця вирувала божевільна лють, яку я прекрасно відчувала на собі. Схоже, що я надто сильно захопилась, адже така реакція страшенно мене лякала.
– Повеселилася? – глузливо, проте з нотками суворості, запитав Андрій, знімаючи краватку й дивлячись прямісінько мені в очі.
– Не можу зрозуміти чому тебе це так зачепило, – тихо відповіла я й відвела погляд в бік, сівши на ліжко.
– Серйозно? Тоді влаштуйся комфортніше, зараз я розповім чому. Моя мама дуже сентиментальна, проте злопам'ятна й сувора людина. Якщо вона дізнається, що це все суцільна брехня, тоді погано буде всім. Тобі здалося, що вони дуже милі люди? Що ж тоді засмучу тебе... ти зовсім не розбираєшся в людях. Мама вперше в житті знайомилася з моєю «дівчиною» й досконало не знала, як себе потрібно вести. Ти отримала посмішку від тата? Можеш цим пишатися, тому що навіть я її ніколи не отримував, проте не думаю, що це все закінчиться добре, – прошипів хлопець й сів на край ліжка. – Що мені тепер робити? Навіщо я взагалі зв'язався з тобою? Не розумію.
– І я не розумію, як могла погодитися на цю всю маячню, яку саме ти влаштував. Розумієш це все дуже швидко відбувається, я не встигаю. Давай будемо відверті – нас об'єднує лише секс і ніяких почуттів, – після останніх слів я повільно піднялася з ліжка. Підійшла до дверей та поглянула в медові очі хлопця, які пильно спостерігали за моїми діями. – Я сама не розумію, як це все сталось. Сьогодні мною керувала лиш злість через твої вчинки. Я щиро прошу в тебе вибачення за свою поведінку, але змінити нічого вже не можу. Це все зайшло занадто далеко, як для одного місяця знайомства. Не буду казати, що ти мені не подобаєшся, тому що це брехня. Але, мабуть, ми познайомились не зовсім вчасно. Пропоную зустрітися через деякий час, коли ти дійсно зрозумієш чого ти хочеш, а я розв'яжу свої проблеми. Я про тебе абсолютно нічого не знаю, але й бажання дізнаватися щось зараз – відсутнє, – знизивши плечима, я легенько посміхнулася й відкрила двері. Хлопець нахилив голову вниз та навіть не подивився на мене. Тому я повільно вийшла з кімнати та закрила двері, стримуючи власні емоції. Вийшла на вулицю, де лив холодний дощ та спинила перше ліпше таксі, яке підвезло мене до квартири. Кинувши ключі на стіл, підійшла до великих вікон своєї вітальні. Обійняла себе руками, вважаючи, що ці обійми принесуть хоч якесь тепло, а самотність яка мене переслідує роками – зникне. Самотні, солоні сльози скотилися по моїх щоках, обпікаючи тоненьку шкіру. Втрачаючи людину, ми розуміємо яка вона для нас дорога. Так, можливо часу було мало, але ж наше серце в праві саме вибирати кого кохати. Ми кардинально різні особисті, тому й шлях в нас різний... Після гарячого душу зібрала мокре волосся в тугий хвіст та пішла на кухню, взявши до рук свого телефона. Мабуть, я не зможу тут знаходитись. Та й роботи в мене вже немає. Залишається лише одна проблема – дід. Зібравши всі сили в кулак, набираю його номер, розуміючи, що або зараз, або ніколи.
– Слухаю, – суворий голос на іншому кінці телефона, відволік мене.
– Нам потрібно зустрітися та обговорити деякі деталі, щодо батькового бізнесу.
– Хм. Надіюсь у твоїй голівоньці правильні думки й ти не розчаруєш мене.
– Ні. Розчарувати точно не зможу.
– Гаразд, тоді зустрінемося в компанії.
– До зустрічі.