Глава 14

♡

– Мамусю, татусю! Як я рада з вами познайомитися! – що я роблю? Запитайте коли охолону. Цей самовпевнений покидьок думає, що я йому підіграю? Авжеж, так і буде! Підходжу до людей, яких бачу вперше, не враховуючи Свята. Батьки Андрія дивляться на мене здивовано й спантеличено, але всього лиш за секунду на лиці милої жіночки, з'являється щира посмішка.
– Донечко, а ми як раді! – донечко!? Жах. Я вважала, що з перших секунд знайомство не вдасться, а тут... Жінка підіймається з місця й починає мене обіймати, поки її чоловік п'є напій коричневого кольору. – Мене звати Ірина Володимирівна, а це мій чоловік і батько прекрасних синів – Олександр Тимофійович, – чоловік років п'ятдесяти піднявся зі стільчика й толерантно поцілував мою руку, поправляючи краватку. Відразу стало соромно за свою поведінку перед цим чоловіком, але ж я бачу його вперше і востаннє, тому нема за що турбуватися.
– Мамо, тато, а це моя дівчина – Маргарита! – сказав Андрій, сильно стиснувши мою тонку талію. – Кохана, з братом ти вже знайома, а от...
– Аліса, – відповіла дівчина Свята, посміхаючись на всі тридцять два явно не мені, а потім завзято потягнула руку до Андрія, щоб зміцнити знайомство рукостисканням. Ага, звичайно! Чоловіків не сплутала, подруго?
– Приємно познайомитись, Алісо! – відповіла я, стиснувши до побіління руку молодої дівчини. Аліса вмить зблідла, але язик притримала за зубами, побачивши мій злий погляд в її сторону. Олександр Тимофійович посміхнувся, але побачивши мій погляд на собі, відразу відвернувся від мене.
– Ну що ж ми, як не рідні? Дітки, сідайте за стіл, – присівши біля Андрія, хлопець відразу ж підняв руку, запрошуючи офіціанта до столу.
– Маргарито, роби замовлення.
– Як скажеш, коханий! – зробивши замовлення, яке складалось з восьми перших страв і ще двох десертів, подивилася на Свята, який ледь стримував посмішку.
– Маргарито, а де ви познайомились? – запитав Свят, знущаючись точно не з мене. Справжній брат.
– В стриптиз-клубі.
– Ти танцюєш?
– Ох та ні! Ми в чоловічому стриптиз-клубі познайомилися, – посміхнулася я. Свят який тримався до останнього, не зміг стримувати сміх. Мама великими очима відразу поглянула на Андрія, а батько приєднався до Свята, не стримуючи власний сміх.
– Це Маргарита так жартує, правда ж кохана!? – крізь натягнуту посмішку, просичав хлопець. – Ми познайомились, коли Маргарита влаштовувалася на посаду перекладача в моїй компанії.
– Так, це банально, але побачивши Андрія я відразу закохалася до нестями. Конкуренція звичайно ж була велика, та й зараз є, але враховуючи його зовнішність цей не дивно.
– Так, мої сини дуже красиві й розумні! – з гордістю відповіла мама.
– Ось так ми й познайомилися, – сказав Андрій, обіймаючи мене за плечі. Свят спокійно посміхався, приховуючи справжні емоції. Звичайно, що цей хлопець не вірив нам, але це ще не все. Він ревнував. Це було помітно коли він стискав склянку води, слухаючи міфи про наше знайомство. Батько, мабуть, давно запідозрив, що щось тут не те, але поки що мовчить, спокійно дивлячись на цей цирк. Аліса була зайнята своїм телефоном, а мама зачаровано слухала історію нашого великого кохання. Лиш Андрій нервово пив алкоголь зі склянки, не зважаючи на те, що він за кермом. Запланувала тиша... Нервова тиша. Але дякуючи офіціантам, ненадовго. Стіл почав наповнюватися різними стравами й всі вони були моїми. Бувай, моя чудова фігура! Мати шоковано дивилася, як офіціанти носили їжу, але як вихована жінка – мовчала.
– Хух, коханий я хочу ще червоного вина, замовиш? – відкинувшись на спинку стільчика, запитала в Андрія, який то білів, то зеленів.
– Звичайно, люба! – за секунду офіціант наповнив мій келих вином. Я посміхнувшись всім довкола, випила його повністю, не відволікаючись. Поставивши келих на стіл, подивилася на батьків хлопця, які відкривши рот дивилися на мій пустий келих. Мабуть, про таку невістку ви мріяли. Рука Андрія стиснула моє колінко під столом, давши зрозуміти, що це вже лишнє.
– Ох, ви не думайте, що я так багато їм та п'ю! Це ж все наш малюк, – погладжуючи свій круглий животик від їжі, сказала я, змушуючи Свята й Андрія закашляти, а Олександра Тимофійовича позеленіти. – Любий, ти що так закашлявся? Не в те горло попало? – погладжуючи плече Андрія, запитала я.
– Боже, Андрій!!! Ти чому мовчав про цю новину!? Донечко, радість ти наша! Невже я побачу онуку чи онука? – закричала мама Андрія та підбігла до мене, почавши мене обіймати.
– Ох, мамо! І внука, і внучку побачите! В нас двійнята, – ледь не заплакавши відповіла я. Ну акторка ж! Акторка! Вимагаю свій власний оскар.
– Мамо, вибач, але нам потрібно їхати додому! – швидко піднявшись зі стільчика, заговорив Андрій.
– А як же...
– Нам потрібно додому! – нервово повторив хлопець, дивлячись на мене.
– Дякую вам за вечерю! Надіюсь ми ще зустрінемось, – защебетала я, обіймаючи «родичів». Андрій взявши мене за руку, повів на вихід. Відкрив двері машини й рукою вказав на переднє місце. Вмостившись на сидіння, поглянула на хлопця, який нервово обходив машину. Сівши за кермо, він не сказав жодного слова й натиснув на газ.
– Куди ми їдемо? – запитала я, вже жаліючи, що накоїла в ресторані.
– Як куди? Робити онуків мамі, кохана!