Глава 8

♡

Будильник - це найгірше, що могли придумати в цьому світі, зокрема його дратівливі рингтони. Я неохоче піднялася з дивану, одягнула велике худі поверх футболки та пішла до кухні.
– Доброго ранку, сонько! – привіталась подруга, готуючи салат.
– Привіт. Ти чому так рано прокинулася? – запитала в Меліси, набираючи воду в чайник.
– Мушу бігти на пари. Татко занадто слідкує за моїм навчанням, тому для мене прогулювати вкрай небезпечно, – відповіла дівчина та підійшла до мене. Поцілувавши в щічку, повідомила, що сніданок в холодильнику й побігла на пари. Потрібно й мені збиратися. Поснідавши, я сонно попленталась до душу збиратися. Вийшовши з ванної кімнати, пішла до кімнати, де почула звук телефонного дзвінка. На екрані з'явилася світлина батька.
– Слухаю, – сказала я.
– Привіт, Маргарито!
– Привіт, – відповіла я, взуваючись.
– Нам потрібно поговорити.
– Про що? – не розуміючи, запитала я.
– Про бізнес.
– Гаразд, коли?
– Я сьогодні відлітаю до Америки, тому можу приїхати до тебе на роботу. Заодно й подивлюсь, як працює керуючий перекладач компанії «EVANS», – відповів батько, змушуючи мої очі лізти на лоб. Чорт! Який ще головний? Марго, ти нереальна дурепа!
– Гаразд, буду чекати. Бувай, – скинувши виклик, швидко побігла до машини та виїхала на роботу. Приїхавши до офісу, кинула ключі від машини охоронцю, щоб той припаркував мою машину, а сама побігла в середину. Натискаючи на кнопку ліфта, думала як правильно просити вибачення в Андрія. Всередині себе я вже почала шкодувати, що наша зустріч закінчилася... м'яко кажучи, не дуже. Двері відкрилися і я відразу побігла до кабінету боса. Переді мною з'явилася секретарка Андрія, яка мовчки склала руки на грудях та дивилася на мене переможною посмішкою. Ем... Це якесь німе кіно?
– Мені потрібно до Андрія Олександровича, тому відійди, – сказала я дівчині.
– Бос готується до наради, – відповіла Олена.
– Мені терміново. Дай пройти.
– Андрій Олександрович велів... – дівчина вперто не пускала мене, тому потрібно діяти по-іншому. Часу обмаль.
– Мені байдуже, що він велів. Відійди від дверей, а ні – то зараз відлетиш від них. Хочеш перевірити?
– Ненормальна, – відповіла дівчина й відійшла від мене.
– Тільки дізналася? – запитала дівчину, натягнувши найбільш дурнувату посмішку. Олена нічого не відповіла, а я швидко ввійшла в кабінет. Андрій піднявши голову, хитро посміхнувся й відкинувся на спинку стільчика.
– Як цікаво... Жертва сама прийшла до рук звіра.
– Не смішно, Андрій Олександрович. В мене до вас прохання, – сказала я, сівши на стільчик напроти боса.
– Прохання? – засміявся хлопець. – І що потрібно нашому найціннішому працівнику? – ледь стримуючи сміх, запитав хлопець. Мені залишилося лиш закотити очі.
– Місце головного перекладача компанії, – серйозно промовила я, змушуючи ще голосніше засміятися боса. От же гад!
– Левінська, в тебе всі дома?
– Всі.
– Щось я невпевнений в тому, – відповів бос та піднявся з місця, крокуючи до мене. – Просиш вибачення і на сьогодні місце твоє.
– Ох, вибачте, Андрій Олександрович за те що намагалися затягнути мене в ліжко, а я як стриманий співробітник не дозволила вам мною скористатися. Звичайно ж в цілях збереження наших робочих відносин, – сарказм – моє друге ім'я. Хлопець лиш гмикнув.
– Здається, я почав любити твій гострий язик. Особливо на смак, – відповів хлопець, закушуючи нижню губу.
– Придурок.
– Три бажання, одна прогулянка і місце головної на сьогодні – твоє.
– Десять не хочеш?
– Хочу, але боюсь, що ти не потягнеш, – чорт забирай! І що мені робити? Де шукати справедливість?
– Спати я з тобою не буду.
– Побачимо. Так що? Згода? – запитав хлопець, дивлячись на мене хижим поглядом.
– Згода, – відповіла я.
– Ходімо?
– Пішли, – ми вийшли з кабінету. Хлопець пішов в конференц-зал, а я до свого кабінету. Через хвилин двадцять на моєму телефоні заграла мелодія, а на екрані з'явилася світлина батька.
– Доню, я вже тут. Можеш виходити, – сказав тато і скинув виклик. Тато – це жахлива людина, яка ніколи не чекає відповіді. Відклавши всі папери вбік, піднялася з місця та вийшла з кабінету. Переді мною з'явився Андрій, тато та його люди. Хм, встигли познайомитись?
– Маргарито, доню! Привіт, – привітався зі мною батько.
– Тату, як я рада тебе бачити! Привіт! – відповіла я та обійняла батька. Здається мені, що потрібно було йти в актори, грати на публіку – це найкраще, що я вмію робити.
– Доню? Тату? – почула я за своєю спиною. Обернувшись, побачила здивоване лице боса, який потребував подробиць. Ну от... таємниця відкрита.
– Андрію, не розчаровуй мене. Ти не знав, що Марго моя донька? – цілком серйозно запитав батько.
– Вперше чую, – чесно зізнався бос. Батьку ймовірно це не сподобалось, але він гідно промовчав і я вирішила втрутитись, щоб уникнути непорозумінь.
– Тату, ми повинні були поговорити.
– Ох, а я й забув! Андрію, можна ми поговоримо у твоєму кабінеті? – усміхаючись, запитав мій батько. Хлопцю явно не сподобалося, що хтось мав вплив на його, але зціпивши зуби все-таки відповів.
– Звичайно, – зайшовши в середину, сіла на ліжко та звернулася до батька.
– Я слухаю тебе.
– Я в захваті від твого гострого язика, Марго, – відповів батько, зручно вмостившись на стільчику Андрія.
– Я встигла щось не те сказати?
– Сьогодні ще ні, а от вчора... Катерина мені все розповіла.
– І що? Я повинна зараз просити прощення у твоєї улюбленої дочки, за її невміння пити? – батько посміхнувся.
– Ти все-таки виросла.
– Ти тільки замітив?
– Марго, в мене немає улюбленців серед вас двох. Ви мої діти та це єдине, що має тебе турбувати. Я хочу, щоб ти сьогодні ж повернулася додому.
– Ти справді хочеш мене покинути з тупою мачухою та неврівноваженою сестрою?
– Марго, досить! За що ти її так ненавидиш? Що вона зробила поганого?
– Вона зруйнувала нашу сім'ю.
– Твоя мати її зруйнувала! – крикнув батько, але відразу замовк.
– Гаразд, я повернуся додому, але лише для того, щоб ти відчепився від мене. Що там зі спадком?
– Компанія повністю перейде до твоїх рук вже за рік, – відповів батько.
– Так просто? Вибач, але я думала, що спадок це коли людина помирає і залишає щось своїм дітям. Помирати ти ще не плануєш, тоді чому хочеш покинути сімейний бізнес?
– Хочу пожити для себе, але ти права. Тут дійсно не все так просто, – піднявшись з місця, відповів батько, – тому що вже завтра приїжджає твій дідусь.
– Що!?