Розділ 13.

Зачинивши двері номеру, Лео глянув на обурену Люсі. Він справді зняв тільки один номер і це її злило. А ще більше злило її те, що вона нічого не могла йому сказати, адже за все платив він. І, мабуть, ця подорож йому добряче зачистила гаманець.

— Чого ти дивишся на мене так, наче я тобі все життя зіпсував? 

Люсія лише роздратовано видихнула і пішла оглядати місце, в якому вони зупинилися.

Номер справді був розкішним. Велика кухня з острівцем, розкішна ванна, кімнатка для відпочинку з диванами, столиком і телевізором та кімната. З одним ліжком. 

Коли вампір зайшов у кімнату слідом за Люсі, дівчина повернулась до нього та насупила брови.

— Це що? — Махнула рукой в сторону ліжка.

— Ліжко.

— Я бачу. Але чому одне?

— Я думаю, що ми помістимось, — потиснув плечима Лео, — чи ти хотіла погукати когось на ночівлю?

— Це зовсім не сміщно, Леонарде. 

Вперше Люсія звернулась до Лео його повним ім'ям. І, здається, це було не доречно. Вампір змінився в обличчя і його губи більше не розтягувалися в дурнуватій усмішці, до якої Люсі вже встигла звикнути. І його очі... Його очі знову стали червного кольору. Правду кажучи, Люсі подобалися очі вампіра, коли вони набували кровавого кольору, але не подобалося те, що траплялось слідом.

Лео почав наступати на дівчину, а та відходила. Вампір несподівано штовхнув її на ліжко і всівся зверху. Він витріщався на налякану Люсі, яка, здається, трусилася під ним. Хлопець нахилився та вперся руками в ліжко по боках голови Люсі.

— Як ти тільки що мене назвала?

Люсія лише голосно сковтнула.

— Я повторюю: як ти тільки що мене назвала?

— Леонардо. 

— Запам'ятай раз, і на все життя, — прогарчав вампір, — ніколи не називай мене повним ім'ям. Ніколи. Чуєш?

Люсія лише похитала головою і спробувала зіштновхнути з себе вампіра, але він навіть не похитнувся. Він по звичному усміхнувся, а його більше не виглядали дикими, проте улюблений червоний колір Люсі лишився. І замість того, щоб злізти з дівчини, Лео опустивя на передпліччя і тепер був ще ближче до Люсі. 

— Ти що робиш? Злізай! — Нарешті почала чинити опір Люсі, коли вампір прийшов до тями і не виглядав таким диким.

— А що, як не злізу?

Серце Люсії почало швидко-швидко битися. Знову він насміхається з неї. Його "флірт" дуже дратував Люсі, і Лео це добре знав. Йоу подобалося робити щось, що буде гнівати чи дратувати його людину, тому часто грався з нею.

Вампір нічого не робив. Він лише нависав зверху Люсі та роздивлявся її. Потім його очі опустилися нижче обличчя і його погляд вже блукав десь знизу, і Люсія це помітила. Можливо, своє лице вона б ще дозволила йому роздивлятися, а от роздивлятися його брудному погляду її тіло вона не дозволить, тому Люсія реагувала швидко. Вона вліпила йому гарного ляпаса по щоці. Удар справді був хорошим, бо щока вампіра навіть почервоніла. 

Здається, Лео був збитим з толку. Він зашипів від болю та схопився за щоку. Люсія не гаяла часу та вибралась з-під вампіра, кинувшись бігти. Втекти кудись за межі номеру вона не могла з кількох причин: вона не знала місцевості; це було небезпечно; це було безглуздо, бо Лео все одно її знайде. 

По правді, Люсія не хотіла тікати. Вона лише хотіла дати вампіру урок, щоб він більше не ліз до неї. 

Дівчина забігла на кухню, а відразу за нею і Лео. Знову його дратівлива усмішка. 

— Тікати більше нікуди. — Усміхнувся, повільно наближаючись.

Люсія розгубилася. Її погляд бігав по кімнаті, в пошуках чогось, що допомогло б їй. І раптом вона помітила ідеально вимиті тарілки, що стояли на краю острівця. Не обдумавши свої наміри, вона схопила одну тарілку та кинула в вампіра. 

Мимо. 

Коли посудина пронеслася в кількох міліметрах від голови Лео і той побачив, як вона розбивається об стіну позаду, вампір з круглими очима обернувся до Люсі. Вона теж була в шоці з того, що тільки що могло статися. 

— Ти зовсім здуріла? — розвів руками Лео, — Ну добре, хочеш війни — отримай її.

Він кинувся до неї і майже вхопив, але Люсія увернулась та знову побігла в кімнату. Їй було весело від їхньої боротьби, бо це нагадало їй те, як вони у дитинстві з сестрою дуркували та бігали один за одним, але одночасно з цим у неї розігрався адреналін.

В кімнату вони забігли одночасно і Лео нарешті спіймав дівчину. Він підсковзнувся та вони із гуркотом упали на підлогу. Кімната наповнилась сміхом. Це було весело, якщо не враховувати розбиту тарілку, безлад, який вони наробили менше, ніж за 7 хвилин, і кілька синців, які скоро з'являться у Люсі від падіння. 

Коли сміх втих, Лео глянув на Люсі. Вони лежали так близько, що відчували гарячий подих один одного. 

— І що це тільик що було?

— Не знаю. Ти пообіцяв мені побитися, коли ми заселемось в готель. Тепе можеш вважати свою обіцянку виконаною. 

— Знаєш, наша боротьба втомила мене. Я давно не їв, тому... — Лео прибрав пасмо чоного волосся та вже хотів вкусити шию Люсі, як та його зупинила. 

— Знаєш, моя шия і кров не встигають повністю відновитися, а все через те, що ти вічно голодний. 

— І що ти пропонуєш мені зробити?

Люсія задумалась. Вона підозрювала, що пожалкує про сказане, але це її не зупинило.

— Колись ти казав, що з людей, у яких солодка кров, можна отримати енергію іншим способом. Але тоді ти мені так і не розповів про нього.

Очі Лео забігали. Він відсторонився від дівчини. Після хвилини мовчання він усміхнувся і знову нахилився.

— Можна. Але цей спосіб дуже непристойний. Ти доросла дівчинка, тому, я дума, ти розумієш про що я.

Люсія сковтнула. Цей вампір мало того, що суцільний червоний прапорець, так ще й збоченець.

Лео спостерігав, як змінюється вираз обличчя Люсі. Вона нічого йому не відповіла, тому він вирішив ще трішки познущатися з неї, дозволивши своїм рукам вивчити тіло дівчини.