Розділ 11.

Люсія кинулась подалі від місця бійки. Через сигарету, яку вона викупила, її голова боліла і все було як у тумані. Куди і навіщо вона бігла, дівчина й сама не знала. Головне якомога далі від вампірів. У глибині душі вона знала, що Лео викрутитися, але вона лише буде заважати. 

Витривалість у неї була не на найвищому рівні, тому пробігла вона менше кілометра. Люсі вперлась руками у коліна, намагаючись вирівняти дихання. У горлі пекло.

Коли дихання стало рівним Люсі оглянулась. Навкруги було темно. Ні єдиного вуличного фонаря чи житлового будинку. Виднівся лише темний ліс, з якого лунали страшні звуки.

Люсія обійняла себе, відчувши холод. Вона була вдягнена занадто легко для такої погоди. Дівчина пошарпала по карманах, в надії знайти смартфон. 

— Чому я завжди забуваю телефон, коли потрапляю в такі ситуації?

Дівчина була у повному відчаї, бо не знала що їй робити. Вона була зовсім одна, а поряд був ліс, з якого міг вийти хто завгодно. І якщо це буде вовк, то Люсі буде більш ніж щаслива. 

***

Вампір більше не бачив сенсу бійки, бо його ціль втекла і тепер запаху він не відчував. Він викрикнув кілька матюків і знову повернувся до Лео, який лежав на підлозі. 

— Знайди цю суку, або зустрінешся зі своїм любим батьком. Він жах як сумує за тобою. 

«Справи кепські. Сподіваюсь, що вона знайшла собі укриття».

Не те, щоб погрози незнайомця якось налякали Лео, але він почувався розгубленим. Де зараз Люсі? Чи в безпеці вона? Стільки запитань і так мало відповідей. 

— Звідки я можу знати де вона? 

— Мені плювати. Вона потрібна мені. 

Вампір оглянувся. На небо сходив повний місяць. Він знову підійшов до Лео, та притягнув його за комір куртки. 

— Я даю тобі один день. Якщо ти не знайдеш її, або відмовишся привести її до батька, то дуже сильно пожалкуєш. Пам'ятай: тебе знайдуть всюди.

Після цього Лео відчув гостру біль і як щось полилося з носа. В голові почало паморочиться. Через мить він вже лежав на снігу, а вампір зник. 

***

Лео прокинувся. Він досі лежав на підлозі. Ніс болів. Мабуть, йому його зламали. Але це зараз було не головне, бо йому треба було шукати Люсі. Якщо її знайдуть швидше за нього, то це кінець. Кінець для всіх.

Все навколо досі пливло, але Лео не звертав увагу. Покрутивши головою, він ледь не впав, зате знайшов сліди. Сліди, що належали Люсі. Їх вже замело снігом і вони були ледь помітними.

 Відчути її запах і телепортуватись до неї було проблематично через втому і кепську погоду, тому Лео довелося прогулятися. Він довго йшов, сподіваючись, що знайде її. Вона принесла йому стільки проблем, але йому все одно потрібно її захищати. Це так принизливо. 

Вампір довго йшов вулицею і нарешті знайшов її. Вона сиділа на холодному асфальті, обійнявши коліна. Її тіло тремтіло від холоду. Йому захотілося кинутись до неї, обійняти її, притиснути до себе, але він тримав себе в руках. Замість цього він підійшов до Люсі і поштовхав її в бік. Вона підвела погляд.

— Пішли за мною.

Коли вона побачила Лео, на душі стало легше. Тепер було бизпечніше. 

«Нормально йому дісталося» — подумала вона, помітивши його зламаний ніс.

Замість тисячі слів Люсі лише кивнула і підвелась. Вони рушили по вулиці у сторону дому. Довгий час вони мовчали. Вампір не витримав цю тишу і дістав пачку сигарет. Одну запропонував Люсі, але вона відмовилась. Лео підпалив сигарету та затягнувся.

— Куди ми йдемо? — Нарешті запитала Люсі.

— Додому. — Відрізав Лео, а потім додав: — Збирати речі. 

— Що? Навіщо?

— Перебувати в цьому місті — не найкраще рішення з усіх можливих. Тоні розповів іншим про нас, тому нас будуть шукати. 

— І куди ми підемо? 

— Давно була закордоном? 

— Ніколи. 

— Тоді я тебе порадую, бо ми відправимось в Париж. На данний момент це найбезпечніше для нас місце. 

«Париж? Завжди мріяла там побувати, але не при таких обставинах. І це, мабуть, дорого» — задумалась Люсія.

— Можливо оберем інше місце? У мене немає стільки грошей. 

Лео здивовано глянув на неї та розсміявся.

— Тобі загрожує смерть, а ти торбуєшся про гроші? Весело. 

Люсі зніяковіла.

— Не турбуйся, я все влаштую. Хіба я вперше рятую тебе? 

— Ні. 

Решту дороги вони йшли мовчки. Коли нарешті добралися до дому Люсі і зайшли в середину, то Лео впав на диван, а Люсія почала бігати по дому та збирати валізу. 

— А ти не будеш збирати речі? — Звернулась вона до вампіра. 

— Буду, але пізніше. 

Він сидів в телефоні і навіть не підвів очі на Люсі. 

— Я замовляю нам білети. 

Нічого не сказавши, дівчина продовжила запихати одяг, документи і інші речі у валізу. Через 20 хвилин все було зібраним. Вона впала поряд з Лео на м'який диван. 

— Я все зібрала. 

— Гаразд, — він підвівся, — Тоді відпочинь, а я піду збиру свої речі. Виїзджаємо завтра в 6 ранку. 

Вампір вийшов з будинку, залишивши Люсі одну.

Дівчина прокручувала все, що сталося. Вампір, ритуал, поцілунок... Після переїзду життя кращим не стало, а навіть навпаки. Люсі досі не знайшла роботу і грошей залишилося критично мало, а зараз ще й подорож закордон. Але все це дрібниці, адже її життю тепер кругом буде загрожувати небезпека. 

Всі ці думки її виснажували і вона вирішила поспати. Попереду її чекає політ на літаку, стрес і ще купа проблем, тому обов'язково потрібно набратися сил. 

Проте пройшло 15 хвилин, пів години, година, а Люсі ніяк не могла заснути. У неї була відчуття, що як тільки вона засне, на неї нападе вампір... Можливо, буде краще, якщо вона помре. Стільки всього навалилося і як з цим жити не зрозуміло. Але ні. Люсі була не з тих, хто так швидко опускає руки. Вона обіцяла собі і, в першу чергу, дідусю, що буде йти далі.

Покачавшись на дивані ще трохи, Люсі зрозуміла, що не зможе заснути через відчуття присутності когось постороннього. Але вона також розуміла, що пососпати треба обов'язково. Дівчина не хотіла цього робити, але інакшого вибору не було.