Розділ 9.

— Чого стоїш? Давай коло креслити.

Почувши голос Лео, Люсі прийшла до тями. Вампір відібрав у неї ніж та свічки, поклавши їх на сиру підлогу та сів навприсядки. Коли він покликав Люсі пальцем, то вона теж присіла поряд. 

— Що ще за коло?

— Для ритуалу потрібно намалювати коло нашою кров'ю. 

Вампір потягнувся по ніж і покрутив його в руках. Він точно не боявся болі і не боявся порізати себе, але чомусь він здавався знервованим. Відвівши погляд від гострого предмету, він поглянув на Люсі та нахилився ближче. На його вустах знову з'явилися звична усмішка. 

— Не дозволиш мені востаннє насолодитися твоєю кров'ю? 

Люсі, звісно ж, була проти, але це було питання, на яке існує лише одна відповідь. Вона прибрала волосся і підставила шию, запрошуючи вампіра вкусити її. 

Лео, не гаячи ні секунди, вчепився іклами в її тонку шкіру і трохи застогнав від задоволення.

— Досить з тебе. — Відштовхнула вона кровопийцю, коли відчула слабкість. 

— Яка ти жадна.

Лео відсторонився та знову взяв до рук ножа. Цього разу він довго не думав і порізав собі ліву долоню, з якої почала капати червона кров. Від цієї картини по Люсі пробіглись мурахи і вона здригнулась. Виглядає боляче.

— Твоя черга. — Простягнув ніж Люсі.

Вона з жахом взяла у руки предмет, з якого капала кров, і налякано дивилась на нього. Краєм ока вона помітила нетерплячий погляд Лео. 

«Візьми себе в руки, — подумки наказала собі, — якщо я зараз піддамся страху, то продовжу страждати».

Ковтнувши клубок, Люсі піднесла лезо до долоні. Коли відстань між ножем та її рукою була меншою за сантиметр, вона заплющила очі. Долоня почала пекти і боліти.

— Ну нарешті. — Підводячись, пробурчав Лео.

— Ну знаєш, я не кожного дня навмисне ріжу саму себе. — Огризнулась у відповідь.

— Тепер малюємо коло. Половину я, а іншу половину ти. І старайся робити це якомога акуратніше. 

Через хвилину, зовсім не ідеальне коло красувалося на підлозі. Половина, яку малював Лео була темною і неохайною, а половина, яку малювала Люсі — світлою та більш-менш рівною. 

— Що далі? — Обернулась Люсі до вампіра. Він взагалі нічого не розповів їй про ретуал і тому вона почувалася як їжачок в тумані.

— Нічого. Сідай в коло. — Наказав Лео, риючись по карманах. 

Він дістав запальничку та почав підпалювати свічі. Кімната напомнилась ароматом вишні і від цього Люсі стало менш тривожно. Вона любила вишню і все, що було з нею пов'язано. Вона купувала вишневі шоколадки і тістечка, а її піжама була з принтом цих червоних ягід. 

Коли все було готово, Лео всівся в коло. Люсі кинула погляд на його руку. Кров уже не капала, а вавка майже затягнулася. Круто мати таку швидку регенерацію, бо коли вона перевела погляд на свою долоню, то там була гірша картина. Кров вже запеклась, але вавка буде загоюватись мінімум тиждень. 

— Зі слів мого знайомого, ми маємо просто дивитися один на одного та намагатися розбудити те, що відчуваємо один до одного. 

«Що за маячня», — подумала Люсі, але в голос не сказала.

— А цей знайомий раптом не вирішив посміятися над тобою? 

— Не думаю. — Потиснув плечима. — Давай хоча б спробуємо. 

Вони обидва напружились. Коли Люсі дивилась на нього, то відразу почала згадувати всі жахливі моменти і те, скільки болю і проблем він їй приніс, тому розбудити ту ненависть, яка кипіла по її венах кожного разу, як бачила вампіра, вона змогла швидко.

А от Лео не зміг відчути гнів чи ненависть по відношенню до Люсі. Замість цього відчуття було якесь інше... Він не міг зрозуміти що це, але вирішив змовчати про це. 

Лео взяв Люсі за руки. 

— Тепер ми маємо сказати в голос, що хочемо розірвати договір. 

Люсі кивнула. Знову повисла тиша, яку вони порушили одночасно. 

— Я хочу розірвати договір. — В один голос сказали вони. 

Несподівано у Люсі почало все пливти перед очами, вона послабшала і рухнула на підлогу. В вухах шуміло, а тяжкі повіки самі закривалися. Вона втратила свідомість майже відразу після того, як сказала ці слова.  

Лео спостерігав як Люсі впала на підлогу. Він подумав, що зараз теж втратить свідомість і це означало б, що зв'язок розірвано, але пройшло кілька хвилин і з ним нічого не сталося. Зате сталося те, чого він так боявся... Якщо ритуал не спрацював, то це означало лише одне, і цього він хотів найменше.

Його серце почало битися так швидко, як не билося ніколи. Він не хотів в це вірити. 

— Чорт! — Вилаявся він, взявшись руками за потилицю.

Лео розгубився. Він припускав, що ритуал не спрацює і тому перед ним випив багато крові у Люсі, щоб та втратила свідомість. Якщо вона подумає, що їхнього зв'язка більше не існує, то їм обом буде легше, але, в будь-якому випадку, Лео доведеться розповісти їй правду.

Врешті решт, Лео зібрався і вирішив повернути Люсі додому. Що йому робити і як сказати правду він не знав. Люсія тепер буде думати, що вона вільна. Це буде приносити ще більше проблем...

Лео підійшов до дівчини, яка повільно дихала, та телепортувався до її кімнати.

Коли Лео поклав її на ліжко, то декілька хвилин постояв над нею, розглядаючи. Її свіжий поріз, на якому запеклась солодка кров, зводила його і він не міг тримати себе в руках. Щоб не накинутись на неї, Лео вирішив піти геть.

Повернувшись додому та зачинивши за собою вхідні двері, вампір сповз по них додолу. До цього моменту він бачив всі зміни, які відбулися з ним саме через Люсі, але він не хотів вірити в те, що відчуває щось до неї. І, можливо, він провів цей ретуал не через те, щоб перестати боятися за своє життя і стати колишнім собою, а через те, щоб впевнитись у своїх почуттях.

— Дурепа! Чому вона взагалі з'явилась в моєму житті? Це не я зруйнував її життя, а навпаки — вона моє.

Вампір зовсім розгубився. Як бути далі? А що, як Люсі відучє свободу, вскочить в неприємності та загине? Тепер за нею потрібно приглядувати ще пильніше. 

У Лео в голові літало стільки думок і він ніяк не міг взяти себе в руки. Проте коли він згадав про обіцянку Люсі, то підхопився і побіг до того самого поліцейського відділу. Лео знав, що навіть якщо Люсі щось їм розповість, то вони нічого йому не зроблять, але тоді шуму буде ще більше і з цим потрібно розібратися до того, як з'явиться ще одна головна біль.