Розділ 8.

В ту ніч, коли Лео піддавався своїй жадності і ледь не погубив Люсі, вона сказала про те, що хоче розірвати договір. Після її слів у вампіра сильно боліло серце та він не знав куди себе подіти, тому як тільки він повернувся додому, то згадав про одного знайомого вампіра, який теж пообіцяв оберігати смертного взамін на кров. 

Доя останні 7 років жив саме в цьому місті, де зараз знаходиться й Лео, тому він вилетів на вулицю в його пошуках, які зайняли не більше ніж 30 хвилин, бо вампіри відчувають один одного. 

Доя оселився в маленькому будинку на іншому кінці міста. Він седів у кріслі, читаючи новини, у яких, скоріш за все, вже написали про те, що накоїв Лео.

Нарешті відчувши ауру вампіра, Лео відчинив двері так, що вони майже злетіли з петель, проте Доя незворушно сидів, наче в цьому нічого дивного не було.

— Кого я бачу. — Посміхнувся привабливий, проте старий і сивий вампір. 

— Не думав, що ти запам'ятаєш мене. 

Лео впав на крісло, що стояло навпроти.

— Ну як же я міг забути того, хто являється сином головного вампіра і міг би отримати владу над всима іншими в спадок, але влаштував бунт проти свого батька і тепер ховається від нього?

Здається, одним реченням Доя переказав все життя Лео і той трохи посміхнувся.

— Взагалі-то, я тут по дуже важливому питанню.

— Заінтригував.

— Я пам'ятаю, що колись ти заключив договір з людиною. Можеш розповісти про це більш детально?

— Хм... Це було більш ніж 100 років тому. — Задумався Доя, відвівши погляд від Лео. — А чого це ти питаєш?

Він нахилився ближче.

— Тільке не кажи, що ти...

— А якщо й так, то що далі? — Перебив його Лео, нахмуривши брови.

Доя лише нервово посміявся.

— Не впізнаю тебе, друже.

— То ти будеш й далі сміятися з мене, чи ми перейдемо до справи?

— Добре, добре, — заспокоївся.

Доя став спокійним і трохи серйозним. Підбираючи слова, щоб почати розповідь, він здався трохи розгубленим. 

— Коли я її зустрів, то був значно молодшим за тебе. Я був зовсім наївним та не розумів усіх нюансів обіцянок, — почав Доя, — і саме тоді війна між расами почала загострюватись. В ту ніч, коли я вперше зустрів її, мене відправили в маленьке село, яке я мав знищити. Я випив кров у всіх до єдиного, проте покидати селище не поспішав, адже я знав, що десь там є та жінка... ні, скоріше дівчина. Дівчина, у якої була та сама солодка кров. Я обшукав кожний куток, кожний кущ, кожну тріщину і все ж таки знайшов її. Вона скрутилась у дальньому кутку своєї хатинки і трусилась від страху. Мені не вистачило сил і жорстокості, щоб вбити її, а коли я побачив її страх і сльози на очах, відчув її запах... Я не зміг нічого з собою зробити. 

Доя на кілька секунд замовкнув. В кутках його очей з'явилися сльози, які так само непомітно зникли. Було помітно те, як йому важко розповідати про це, але він все одно посміхався. Напевно, він сумував на зею і для Лео це здалося чимось дивним.

Ковтнувши клубок, який став впоперек горла, він продовжив. 

— Тоді ми домовилися, що я облишу її, не розповім про неї іншим і не дам її скривдити, а взамін вона буде давати мені свою кров. Я приходив до неї майже кожного дня, бо став залежний, і кожного разу мені хотілося більше і більше... Але інші вампіри все ж таки дізнались про мою таємницю. Вони знайшли її і були готові накинутись на неї та розірвати на шматки, а я не міг просто дивитися на це.— Він знову зробив паузу, міркуюч над тим, чи слід таке говорити. Зрештою він повів далі. —  Здається, я кохав її. І це було не тільки через її кров. Вона була тією, хто по справжньому мене розумів. Кожного разу, коли я приходив до неї, то я розповідав їй про свої турботи і взагалі про все, що відбувається в моєму житті, а вона слухала і підтримувала мене. Саме тоді я відчував себе потрібним і мені було так добре і затишно...

Доя не витримав і опустив голову. Лео не став нічого говорити. Він був шокований тим, що вампір закохався в свою жертву... Особисто для Лео люди — це лише іграшка і нічого більше. Він би ніколи не подивився на людину на рівні з собою і тим паче не дозволив би спалахнути почуттям до неї. Просто нісенітниця.

 Доя хвилину посидів мовчки, щоб зібратися з думками, а потім підвів погляд і продовжив розповідати.

— Я не міг придумати нічого кращого, щоб врятувати її, тому викрикнув перше, що спало мені на думку. Я сказав їм про обіцянку. Вампіри розізлилися на мене і не хотіли миритися з цим, і тоді почали шукати всі можливі способи розірвати цей, так би мовити, договір. І вони його знайшли. 

В цей момент пульс Лео прискорився. Все ж таки розірвати обіцянку було можливо. 

«Якого біса я взагалі прийшов сюди, якщо не збираюсь розірвати наш договір? — Про себе розізлився Лео. — Невже це через те, що та дурепа сказала, що ненавидить мені? Хіба мені не начхати на неї?»

Лео загубився у своїх думках. А й справді, чому він підійшов до цього питання так серйозно? Чи, може, він теж став залежним? Це все так складно...

— Все нормально? — Раптово спитав Доя. Мабуть, він помітив, що Лео «випав» з реальності. 

— А? Так, все нормально. Продовжуй. 

— Для того, щоб розірвати договір між людиною і вампіром, потрібні якісь почуття. Кохання, ненависть, прив'язаність... Будь що. І головне, щоб ці почуття співпадали. Я маю на увазі, щоб і вампір і людина ненавиділи один одного, або навпаки — кохали. А ще щоб обидві сторони хотіли розірвати цей договір. 

— Гаразд, — протягнув Лео, — А тобі вдалося розірвати договір?

— Ні. 

— Чому?

— Бо я любив її, а вони — ненавиділа. — Сухо відповів Доя, не вдаючись в подробиці. 

Повисла тиша. Ніхто не знав що сказати. 

— Хто вона? — Раптом запитав Доя, усміхнувшись та подавшись вперед.

— Ти про що?

— Ну ти ж не просто так прийшов до мене з такими запитаннями. — Доя знову відкинувся на спинку крісла.