3. Жива лотерея

Моя нога опинилася на подвір'ї.

У голові тепер спокійно, воно проходить крізь все моє тіло.

Я йду за будинок, щоб набрати дрова, обережно складаю їх одне на одного та запалюю сірник.

Моє лице та холодні руки одразу відчули прилив тепла, наче до цього моменту я був сто років заморожений у льодовику і тільки зараз розтанув і вийшов із цієї холодної пастки.

Порізаними пальцями я починаю розв'язувати мотузку, торкаюся до теплої тушки кролика, іншою рукою беру маленькі дерев'яні кілки та нанизую на них і ставлю смажитися.

Через півгодини я дістаю ароматні тушки; їхній запах входить у мій ніс і залишається в ньому.

Смакота! Я дуже вдячний батькові, що брав мене на полювання в дитинстві — це незабутній досвід.

Батько... Батько... Де ж ти?..

Поснідавши, я, недовго думаючи, починаю бігти з гори аж до самого ринку.

Ще не дійшовши до таблички «Ринок», можна вже чути голоси людей та різкі запахи.

Увійшовши, навколо я побачив дуже багато палаток, і у кожного було щось особливе.

Можливо, мені варто щось нове придбати?

Запах приправ одразу вдарив у мене, а десь далі можна почути, як молоді хлопці холодними пальцями торкаються до струн гітар, і від них лунають різні звуки. Дорога на ринку викладена з маленьких камінчиків, яскраві полотна з візерунками всюди. Крок за кроком я чув голоси людей гучніше та гучніше, тому йшов прямо на них.

Переді мною був натовп людей, а за ними — височенна стара дерев'яна сцена, вивіска зверху: «Лотерея».

Лотерея? Не бачив такого у нас на ринку, якась новинка?

На сцені стоїть чоловік.

Сонце сяє прямо на нього. Він у яскравому одязі, волосся кольору моркви.

Хто це? Ніколи його раніше не бачив, проте ця людина здалася мені знайомою.

Позаду нього стояли троє чоловіків — кремезні люди в обладунках, напевно охоронці.

І в один момент я почув високий голос, що лунає зі сцени. Всі замовкли.

— Дорогі друзі! Наша лотерея розпочинається. Сьогодні ви маєте можливість виграти один випадковий магічний артефакт.

Який ще артефакт? Що він має на увазі?

— Хлопці позаду — мої друзі — зараз піднесуть дві бочки.

— Не знаю, як можна дружити з такими «дружніми» хлопцями, в яких морда навіть посміхнутися не може.

— Правила лотереї прості. У нас є призовий номер квитка. Ви купуєте квиток за 5 срібних монет, коли всі бажаючі придбають, ми оголосимо переможний номер та віддамо приз.

Отож, одна для грошей, інша для квитків.

Люди обурено почали перекрикувати ведучого.

— Так, знаю, 5 срібних монет — це велика ціна, проте вона того варта! І моя книга вам це доведе!

Брязкіт ланцюгів позаду сцени заморозив мене. Що там?

Два чоловіки позаду несуть дві великі бочки, у цей час черга вже сформувалася. А третій чоловік несе щось схоже на клітку, яка накрита ковдрою. Звідти й лунають ці удари ланцюгів.

Інтрига. Всі люди навколо не знають, що відбувається, і про яку книгу цей клоун верзе?

— І так! Зняти ковдру та відкрити клітку!

Кремезний чоловік стягує стару білу ковдру з клітки, тягне руку до кишені та дістає срібний ключ.

Цок! Клітка відкрита. І звідти вилітає жахаюча книга заввишки 150 сантиметрів, із злісними червоними очима, величезними зубами та усмішкою.

ЩО ЦЕ ТАКЕ? Я не можу усвідомити існування такої істоти в нашому світі. Це дещо жахає, проте водночас зачаровує. Кремезний чоловік підніс бочку до книги, і вона виплюнула рівно стільки квитків, скільки людей бажало взяти участь. 472 квитки.

Як таке можливо?

Люди кинулися купувати квиток за квитком; їх зачарувала ця книга. Це наче сон. І тут прийшла моя черга. Ведучий простягнув мені руку, чекаючи на свої гроші; я неквапливо віддав йому їх, зазирнув у бочку і побачив перед собою безліч квитків, проте не відчув чогось особливого — не було там виграшного квитка.

Я взяв перший, який був під рукою, і став до натовпу. Дивлячись на цього чоловіка в дивному вбранні, я помітив його погляд, те, як він дивиться на людину в натовпі, і тут я все зрозумів.

Це підстава.

Пропихуючись крізь людей, я обережно підійшов позаду цього хлопця, взяв свій квиток у ліву руку, правою рукою поцупив його, а лівою — засунув свій квиток.

У погляді ведучого я зрозумів, що він знає цю людину, і серед звичайних гравців у лотерею тут не буде переможця.

Коли квитки розкупили, натовп почав шаленіти та кричати, щоб ведучий нарешті оголосив номер виграшного квитка.

Зробивши два кроки вперед, він крикнув: — 365!

Хлопець, у якого я поцупив квиток, з посмішкою на лиці тягне руку вгору. Він упевнений, що його квиток під номером 365, але тепер це мій квиток.

Я тягну руку також; наші погляди перетинаються, на нас дивиться весь натовп, і всі знають, що хтось із нас — брехун.

Я визнаю, що змахлював, проте вся ця лотерея — це фальш, все це давно заплановано, тому ці негідники заслуговують на це; я повинен підкосити їхню репутацію і забрати бажаний приз собі.

Літаюча книга пристально дивиться мені в очі та злісно посміхається. Мурашки.

— Вийдіть на сцену обидва! Тут перед натовпом ми перевіримо ваші квитки!

Чоловік, у якого я замінив квиток, впевненим кроком прямує до сцени та стає біля ведучого.

Спекотно.

Я також починаю рушати в напрямку сцени; натовп у нерозумінні, що відбудеться далі.

Ковток.

Мої ноги ступають по дерев'яних сходах; схоже, вони скоро розваляться.

Я піднявся на сцену. Піт виступив на лобі, голова починає свербіти, а в повітрі я відчуваю, що наближається гроза.

Моє серце починає битися:

105 ударів за хвилину...

110...

120...

130...

133...