-14-

— Бодай би тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала тя нещастя породити! Щоб тебе пранці з'їли! В могилу мене заженеш! 

Іктомі ледве здолав напад нудоти, набрав повні груди повітря й заревів:

— Що ти скачеш, мов оглашенний! В бібліотеку, з бібліотеки… Не здох би твій черв, переждав би до ранку! А я зараз здохну!

— Іктініке, це ти?

Той так і завмер на півслові з відвислою щелепою.

— Це ми, бабусю Ахсоннутлі. Забирайте вашого онучка, а я ще маю встигнути додому.

Древня індіанка поволі вичалапала з-за агави.

— А, сонячний… Де ж твій плащ?

— Там, де йому належить бути. Вітання вам від Гвента Зінгера. І… ще раз дякую за пораду. Я зрозумів.

Наашджеї Асдзаа пильно зазирнула в сині очі і ледь посміхнулася.

— Потім як-небудь розповіси. Лети, сонячний… Хоча зажди!

Вона провела рукою над кущем, з колючої серцевини вирвалося стебло й за мить розквітло білим.

— Тримай, — вручила Люку суцвіття, — на щастя.

Вслід зникаючому в Міжсвітті Мак-Героту неслося:

— Ну ба!

— А я попереджала! От я тобі язика агавою наколю! 

— Тільки не агавою, ба-а!

***

Все ж втома далася взнаки: ірландець з силою гепнувся на сходи перед дверима, аж загуло. Потираючи забитий бік, прислухався. Тихо. Радіючи, що нікого не збудив, прочинив двері. В темній кімнаті блимав телевізор, звук був приглушений майже до нуля. Анна спала, згорнувшися клубочком на дивані.

Люк аж застогнав про себе. Присів навпочіпки, відчуваючи себе геть незграбним і безпорадним. Стрілка на годиннику безжально відраховувала секунди, а він ніяк не міг насмілитися порушити крихкий сон.

Анна ворухнулася, між бровами пролягла зморшка. Люк не втримався й торкнувся її губами, розгладжуючи. Від ніжного лоскоту пушку між бровами по спині побігли мурашки. Анна прокинулася.

— Привіт, — муркнула, сонно кліпаючи очима. — Ой. А я чекала, чекала, й заснула. Малих вклала, сіла-а-а, — смачно позіхнула й потяглася, — і от. А де ти був? Що, з хлопцями посварився? Я прийшла — тебе немає, а вони сидять і зубрячать. Я відразу зрозуміла: щось не те. Стала питати, а вони мов партизани, нічичирк. Всі в таточка. Шо там у вас сталося?

Люк слухав її жебоніння, і видихав, видихав, видихав накопичене за день. 

— Так, Мак-Героте, хоч ти не здумай вимовчувати! Що ви вже не поділили? Завтра в Кіліана змагання, треба…

— Я піду на змагання. Буду волати, мов навіжений. Свистітиму так, що м'яч сам летітиме куди треба.

Анна пирхнула.

— Дивись, щоб суддю свистом не зніс. А це що в тебе?

Люк витяг з-за спини вазу, на ходу стромляючи в неї гілку агави. 

— Я тебе зловила! — розреготалася Анна. — Нарешті! Тільки чого ти з вазою? Що, до стебла міряв?

— Я люблю тебе, — буркнув Мак-Герот, радіючи, що в темряві не видно, як лице заливає жаром.

— І я тебе, — цмокнула його в носа Анна. — А…

— Я повинен тобі дещо розказати.

— Таки щось не поділили? Ох ці мені чоловіки! Ви геть однакові, хоч скільки б вам не було років! Сідай і давай все по порядку!

Анна підібгала ноги, Люк вмостився поряд, клацнув пультом, вимикаючи телевізор і зітхнув.

— Сьогодні по обіді…