Залатати долю

-11-

— І яка релігія їм забороняє залишити в читальній залі хоч одну лампочку?

Ікто не спішив обертатися в людину, чіпко тримався за плече товариша і пискляво бубонів. Лаятися він вже не лаявся: чи то почав звикати до божевільних стрибків, чи то боявся, що бабуся почує й виконає обіцянку. Іктіко слушно підозрював, що в цьому випадку хазяйське мило в роті буде ще й непоганим варіантом.

— Пахне пилом і старими книгами. А ще старим паркетом. Думаю, ми на місці.

— Думає він. Радість яка! Ламфада подумав, йому сподобалося, і він подумав ще раз…

— Цить! Присвіти краще.

— Ось я тобі в око засвічу — стане видно як вдень.

Люк психонув, запхнув павука в кишеню і притиснув зверху долонею. Крізь товсту джинсову тканину не долинало ні писку. Лівою рукою Люк видобув телефон. Блякла пляма світла повзла шафами зі старими, дуже старими й зовсім древніми книгами. Благенькі двері замикалися простими ключами, на що Мак-Герот несхвально скривився. Помітивши час, він беззвучно зойкнув й пришвидшився.

— Ай!

Ірландець боляче врізався стегном в кут. Світло телефона вирвало з пітьми вітрину, всередині якої блимав синій вогник сигналізації і…

— Ghlóir don chruthaitheoir! Слава творцю!

Табличка під червоним томиком свідчила, що це саме він, жаданий "Католікон", виданий Гутенбергом. Люк пристроїв мобілку на підлозі біля шафи, обмотав руку знятою курткою й замахнувся ліктем… і гепнувся, мов міх борошна. Відштовхнувшись, негайно скочив на ноги й виставив кулаки, готовий дати відсіч невидимому нападнику.

— Пос-с-стій, прес-скурвий, вражий с-сину! — голосно зашипів невідомий і засвітився зеленкуватими крихітними вогниками, які безупинно рухалися й мерехтіли.

До читального залу поволі вповзало велетенське щось. Очманілий Люк ніяк не міг второпати, що то за потвора. Кільце за кільцем втягувалися і вкладалися, заполоняючи приміщення непевним зеленим світлом, голова гойдалася десь під стелею. Тіло невідомого чудовиська все не кінчалося, за кілька митей Мак-Герот опинився в пастці. Нарешті голова пірнула вниз.

Ірландець насупився, готуючись безстрашно зустрітися з очима нападника… та це йому не вдалося. Гігантські черепахові окуляри трималися невідомо на чому, чи то дивом, чи то магією не зісковзуючи з круглої голови, та очей під ними не було. Під окулярами ворушився круглий отвір. З нього витікали і бігли по тілу тисячі вервечок крихітних зелених знаків. Придивившись, Мак-Герот зрозумів, що то були букви. Латиниця, кирилиця, китайські і єгипетські ієрогліфи, гострі готичні літери, арабська в'язь…

— Що робиш-ш-ш ти, юначе? — донеслося звідти.

— Ти хто? — видихнув Люк, намагаючись виграти час і лихоманково розмірковуючи, як же викрутитися з несподіваної халепи.

— Та що таке ім'я? — одна лиш-ш кличка, — прошипіло чудовисько.

— Відповідай! — зажадав Люк, вирішивши, що найкращою тактикою буде нападіння. — Ти змій? Чи маг в подобі змія?

Нападник захихотів.

— Я — черв'як, не людина; сміховиш-ш-ще людей.

— З дуба впасти… — вголос зронив вкрай спантеличний Мак-Герот. — Ти звідки такий взявся?

— Якби не було на світі книжок, я б впав у роз-с-спач…

— Ну в розпач краще, ніж з дуба, — бовкнув Люк.

Черв'яка це розлютило.

— Ти всім, привикши насміхатисс-сь… — люто засичав він, бризкаючи в обличчя Мак-Герота.

— Одчепися! Якого беня тобі треба?

— Ой та й сучий же ти злодій!

— Ти охороняєш бібліотеку? — нарешті здогадався Люк. — Почекай, дай пояснити!

— Тож, коли вже раз попався, — наче в пастку бідна миш, — то сиди, мов прикувався, не рушай, мовчи та диш!

— Хтось з нас точно несповна розуму… — пробурмотів ірландець, марно намагаючися знайти хоч краплину здорового глузду і тому, що відбувалося.

— Хтось несповна, а хтось зроду не мав, — пискнуло над вухом. Доки точилася баталія, Іктомі притьмом вибрався на волю і вже сидів над самим вухом товариша. — Це ж елементарно, Ватсоне!

Чудовисько завмерло, здавалося, з цікавістю прислуховуючися до навахо.

— Хто? Який Ватсон? — застогнав Люк, остаточно впевнюючись, що таки з'їхав з глузду.

— Я тобі на кожен день народження книжечку даруватиму, Penguin Classics, — продовжував знущатися Ікто.

— Уб'ю… — хрипло і впевнено припечатав Мак-Герот.

— І хто тебе врятує від цього шановного?

— Ти знаєш його?

— Я його вирахував. Це ж книжковий хробак! Цитатами шпарить!

В розділі використані цитати (в порядку появи):

Іван Котляревський, "Енеїда"

Уолт Уітмен, збірка "Листя трави"

Вільям Шекспір "Ромео і Джульєтта"

Книга Псалмів 22:7, Біблія в перекладі Огієнка