-10-

Люк поглянув на годинник.

— Де добути те зілля, майстре? Я встигну.

— Та його швидко шмішати, тільки…

—  Що? Які інгредієнти? 

— Та якби ш я пам'ятав! —  Мало не заплакав Зінгер. Коли він хвилювався, в його мові посилювався німецький акцент. — Мені його вже років сто готувати не товотилося. Востаннє, мабуть, як Штати оголосили війну Німеччині. Нам тут в Америці багато мушності потрібно було, аби вишити. Нікого не цікавило, чи ти тут рік, чи вік. Німець — значить, шпигун. Тоді я його котлами для наших варив, оце трохи лишилося. Мабуть, корок з часом всох…

—  Так, друже, не кіпішуй! Як ти його котлами варив, точно згадаєш! Скільки там того століття, — бадьоро встряг Ікто, непомітно косуючи на Мак-Герота. Дивлячись на його зблідле обличчя й рясний піт на лобі, індіанець лихоманково розмірковував, куди саме гепнеться ірландець, і чи підставити йому плече, чи відскочити подалі, щоб не придавив.

— В мене були інші пріоритети! Я розвивав свою контору! Вштановлював зв'язки! Створював modische Kollektion! Я…

—  Тихо-тихо! В твоїх заслугах ніхто не сумнівається! А тепер давай, потихеньку згадуй. Може, записи збереглися?

— Збереглися.

— То давай їх сюди!

— Не мошу…

— Тягни сюди через не можу, бо я тобі зараз такого копняка дам, що ти і сидіти, і дихати не зможеш! — втратив останній терпець Іктомі.

— Я зашифрував alle Rezepte в altes Buch, аlso…

— Та говори вже по-людськи, я твого белькотання геть не розумію!

Геде Нібо, який непомітно встиг вийти з кімнати, повернувся й простяг гномові чашку чаю. Зінгер відсьорбнув і трохи опанувався.

— Всі рецепти я в старовинній книзі. Гер Гутенберг (1), мій старий друг, надрукував для мене особливий екземпляр, замаскувавши під "Католікон".

— То тягни сюди цей "Католікон"!

— Не мошу. Я його фтратиф. Він в музеї.

— В якому ще музеї?

— В бібліотеці Прінстонського університету. Після тругої швітової…

— Поїхали, — обернувся Іктомі до Люка. — Зінгере, давай прикмети свого "Католікона".

— Це фидання тисяча шотириста шестидесятого року. Червона сап'янова палітурка. Отака нефеличка.

Гном розвів руки сантиметрів на двадцять.

— Ми там її до скону шукатимемо, — видавив ірландець.

— Фона там у фітрині. Ф голофній читальній залі.

— Бач? За хвилину обернемося. Поскакали!

Не гаючи часу, навахо перекинувся в павучка й скочив товаришу на плече.

— Та я в тій залі не був ніколи, як я туди переміщуся?

— Творець наш, чому, створюючи цього лося, ти відсипав йому краси й сили, та пошкодував розуму? А інтернет тобі нащо? 

— Сюди дивись, білоокий, — Лоа вже простягав айфон, дуже паскудно шкірячись. — Ось тобі геолокація, ось план бібліотеки, а ось фотографії читальної зали, вітрини і книжечки.

— Геде… Я… 

— Турбота за турботу, дар за дар. Винен будеш. Вали вже, л-лось. 

Зникаючи в Міжсвітті, Люк почув за спиною.

— Ходімте на кухню, майстре Зінгере. Рому тяпнемо, розслабимося. До речі, зараз оксамит в моді, мені б прикид оновити…

(1)  

Йоганн Гутенберг (1397/1400 — 1468) — німецький першодрукар, ювелір і винахідник, перший типограф Європи. У середині 1440-х років створив спосіб друкарства рухливими літерами. 

"Католікон" —  видана Гутенбергом латинська граматика, написана домініканцем Йоганном Бальбом у XIII столітті.