-7-

— Водички? — поцікавився Ікто.

Відповіддю було лише люте сапання гнома. 

— Та що ж це я! Чайку?

Індіанець вхопив зі столу чашку й поніс до ЗІнгера, але не доніс. Чорною блискавкою навперейми кинувся Геде Нібо.

— Стояти, білозадий!

Іктомі застиг, мов знак питання. Брови його поповзли нагору, дедалі вище, аж Люку на якусь мить здалося, що вони злетять над скальпом індіанця на манір крилець. Акуратно повернувши чашку на стіл, старий випростався на весь свій невисокий зріст і іпер руки в боки.

Акуратно повернувши чашку на стіл, старий випростався на весь свій невисокий зріст і впер руки в боки.

З кожним словом він карбував крок вперед, нарешті майже вткнувся грудьми в пальто Геде Нібо, підняв вгору палець і насварився:

— Но-но-но! Шибеник!

Лоа розгублено закліпав очима. Іктомі раптово примружився і почав водити пальцем перед його носом вліво-вправо, вліво-вправо… 

— Так я і знав! — раптово гаркнув індіанець, від чого лоа сахнувся, втратив рівновагу і приземлився мимо стільця, якого Люк встиг миттєво прибрати вбік. — Він же сліпенький, мов кротик! Ви його з жалю при собі тримаєте, майстре? Дуже, дуже милосердно опікуватися підсліпуватим малолітнім дурником…

Здається, вперше за все своє посмертне існування Геде Нібо отетерів. 

— Е-е… —  промимрив він, простягаючи руку до гнома, який витирав лоба добутою з кишені піджака хусточкою.

— Бач, — кивнув Іктомі товаришеві, — забалакується! А! То в нього, мабуть, синдром Туретта! От чого він лаявся не в тему! 

Мак-Герот, ледь стримуючися, щоб не заржати, покивав:

— Не сердься на цього нещасного, його вже й так життя покарало. Чуєш, хлопче, не тремти, бити не будемо.

Поки лоа лихоманково метикував, як зреагувати, ірландець присів навпопічки біля гнома, який встиг отямитися і тепер, незважаючи на навколишній гармидер, розглядав багатостраждальну одежину. Він акуратно розправляв тканину, погладжував, вибирав налиплі пилинки і щось лагідно мугикав.

— Майстре Зінгере, вибачте, що завдав вам такого стресу. Ви — єдиний, хто може врятувати цей плащ… і мене.

— Ти ж мій хороший…

— Хто? Я?

Гном продовжував бубоніти, не звертаючи на Мак-Герота ніякісінької уваги.

— Ці мужлаї геть тебе замутшили. На свіженькому повітрі не провітрювали, абияк складали, он які на тобі заломчики. Не перешивай, дорогенький, не плач. Ти тепер у мене. Тато Гвент тебе вилікує, таточко про тебе подбає…

— То ви можете його полагодити, майстре? Правда? Просіть що завгодно, лише зробіть все пошвидше! Бо опівночі…

— Leck mich am Arsch! — заявив гном, насупившись.

— Перепрошую?

— Поцілуй мене в дупу! Плаща я тобі не віддам!

— Га? — хором бовкнули Люк з Іктомі.

— В дупі нога! Дулю вам з маком, а не плащ! Не заслушили! 

І поки Мак-Герот хапав ротом повітря, підшукуючи слова, Зінгер знову зажебонів:

— Не бійся, дорогенький! Таточко тебе нікому не віддасть! Тато Гвент зробить з тебе Süßigkeiten! (1) 

(1)  Цукерочка (нім.)