-5-

— Матка Боска Ченстоховска! — шоковано озирався навколо Іктомі.

— Га? — не зрозумів Люк. — Чия мати? Це якою мовою?

— Та була в мене одна польська краля… Ми точно в Джермантауні?

— GPS включи, — похмуро порадив ірландець, спідлоб'я зирячи на десяток темношкірих гопників, що тусили неподалік навколо палаючої бочки.

— Антиресні тут германці… Агов, хлопці, а де нам знайти Гвента Зінгера? 

— Твою ж… — простогнав Мак-Герот, морально готуючись до бійки й лихоманково роздумуючи, куди б пристроїти вазу. Він кровожерливо глипнув на Іктомі, але все ж першу ідею, що спала йому на думку, з деяким жалем відкинув, бо в місці призначення було темно й погано пахло.

Аборигени перезирнулися, один, вбраний в чорне пальто химерного крою, кивнув іншому, той відокремився від дружків і ступнув назустріч прибульцям.

— Цигарку позичите? 

Люк мимоволі закотив очі від такої банальщини і, міцніше притиснувши лівицею дорогоцінну ношу, правицею зацідив гопнику в пику. Той впав, не кавкнувши. 

— Ба, до чого нікотин доводить! — співчутливо визирнув з-за спини товариша Ікто. — Хом'ячків, кажуть, взагалі на частини розриває. То що, хлопці, нам направо чи наліво?

Ватаг аборигенів перекотив товсту сигару в інший кут рота, уважно оглянув товариша, який не подавав ознак притомності, повільно зміряв поглядом ірландця — від черевиків піісят розтоптаного розміру до потемнілих очей і назад — і щось зметикував.

— Так би й сказали, що за особистим запрошенням майстра Зінгера. Ви вже прийшли.

— Куди? — хрипко рикнув Мак-Герот.

— Отуди! — в риму відізвався ватаг.

Такого бикування ірландець не стерпів.

— Нариваєшся? Безсмертний, чи що? Ікто, потримай! — тицьнув він за спину згорток і, не відчувши товариша, озирнувся. — Де ти в біса подівся?

Індіанець стояв під цегляним двоповерховим будинком, читаючи табличку.

— "Грамблторп, пам'ятник Національного реєстру історичних місць США, одна тисяча сімсот сорок четвертий рік…" Чуєш, Ламфадо, ці американські безбатченки всяку новозбудовану халупу до реєстру пхають. Середина вісімнадцятого століття, теж мені пам'ятник! 

Будинок і справді був непоказним. Голу світлу цеглу стін не надто прикрашали прості теракотові віконниці. Якби не маленька балконна балюстрада над вхідними дверима, його й справді можна було б сплутати з господарчою будовою, особливо в темряві. 

Люк оглянув темні вікна, знизав плечима й постукав. Ніхто не відповів. Він постукав голосніше — з тим же результатом. Ірландець подивився на наручний годинник.

— Lomad an Luain ort… (1) Як час летить. Є хто вдома? — заревів він на всю вулицю.

Двері розчахнулися, і звідти визирнули два дула.

—  Розвертайтеся і йдіть звідки прийшли!

Мак-Герот акуратно позадкував від рушниці, націленої просто в його найдорожче.

— Ей, ей, спокійніше! Нам би Гвента Зінгера…

— Лайна вам собачого! Пристойні бюргери давно сплять, тільки всякі Schweine шастають! 

— У нас невідкладна справа…

— Не обходить!

— Дайте мені пояснити…

— Майстре Зінгере, ви цих двох знаєте? Ні? Пацани, вимітайтеся, вам ясно сказали.

Люк озирнувся.  Їх півколом оточили аборигени.

— Турбота за турботу, дар за дар! — припечатав Іктомі.

— Щось я тебе не пам'ятаю… — завагався Зінгер. — А ну присвітіть.

Хтось дістав ліхтарика, промінь світла уп'явся в лице індіанця, трохи здригнувся, бо обведені чорною фарбою очі надавали тому подоби черепа, перестрибнув на ірландця, затримався на кілька секунд і нарешті висвітив господаря.

Мак-Герот від несподіванки гикнув. Рушницю тримав коротун в халаті та нічному ковпаку. Поли халата волочилися підлогою, а до країв ковпака був вчеплений чохол для бороди. Посередині войовничо стирчали світло-руді вуса. Двостволку гном — а майстер Зінгер виявився гномом — так от, двостволку він міцно притискав до плеча, а отже цілився височезному ірландцю просто…

— Точно не пам'ятаю, —  впевнено відрубав Зінгер.

— А бабусю моя пам'ятаєш? Наашджеї Асдзаа.

— Бабуся Ахсоннутлі, — ахнув гном розчулено. — Точно! Я ж башу, щось знайоме. Онучок — викапана копія! Хлопці, це свої! Заходьте, бо ветшори вже холодні.

— Не подобається мені цей вибивала, — пробурчав ззаду хтось з аборигенів і голосно додав: — Ми тут ще потусуємо, майстре Зінгере. Якщо що — свистіть.

— Дякую, Геде Нібо (2), все гаразд. Надобраніш.

Заходячи в будинок, Мак-Герот обернувся й зустрівся очима за ватажком. Той єхидно вишкірився і самими губами прошепотів: "Безсмертний".

Гвент Зінгер акуратно поставив рушницю в кут, замкнув двері на кілька різнокаліберних засувів, провернув три ключі і, нарешті, ввімкнув сигналізацію.

— Прошу на кухню, панове.