-4-

— От така історія, ба, — закінчив Іктомі, дожовуючи кукурудзяну перепічку. Потягся за глеком зі сливовим напоєм, та бабця ляснула його по пальцям.

— Досить з тебе! Немолодий вже!

Індіанець стражденно заламав брови, але запобігливо не запротестував.

— Допоможи йому, ба. Любов всього життя, розумієш? Ламфаді таке щастя вперше за тисячу років трапилося, а може й востаннє. Не дай пропасти! 

Ахсоннутлі пожувала губами, міркуючи.

— Ба, ти ж землю й небо виткала, що тобі варто?

— Цить! Ач який швидкий! Віку надбав, а мудрості не придбав!

— Ой, не скажіть, бабусю Ахсоннутлі, — втрутився Люк, ледь не вголос чмихаючи, — тепер, познайомившись із вами, я бачу, від кого в Ікто гострий розум і ще гостріший язик…

Бабця-павук поблажливо посміхнулася:

— Давай показуй, що там в тебе.

Ірландець виклав на стіл вузлик з друзками вази й акуратно згорнутий плащ. Ахсоннутлі побіжно глянула й похитала головою.

— Ні, так нічого не побачу. Важко з вами, блідоокими, інша у вас віра, інші звичаї… Лягай-но в куток, під "ловця снів". 

Мак-Герот простягнувся на лежаку, вкритому строкатою вовняною ковдрою. Той виявився закоротким на добрий фут. Ірландець ніяково покрутив ступнями.

— Тихо лежи! — шикнула бабця. 

Люк покосував на Іктомі. Індіанець зробив "страшні очі", і ірландець ліг рівнесенько горілиць, витягнувши вздовж тіла кремезні руки. Все в ньому було занадто: двометровий зріст, важке витягнуте обличчя, воляча шия. І яскраві очі, що аж світилися синім. 

Бабця стала навшпиньки, поправила простий вишуканий "ловець снів" і різким рухом скинула тепле пончо. Немов полуда злетіла з очей. Затамувавши подих, Люк стежив за Наашджеї Асдзаа, прекрасною поза простором і часом. Подзвонювало бісерне намисто, постукували браслети, ритмічно гойдалися підвіски. Плетиво "ловця снів" світилося білим, вкривалося сяючими краплинами роси. Наашджеї Асдзаа, мати навахо, швидко перебирала руками, плетучи примарну павутину, і під її пальцями тремтів цілий світ, тягнувся до творительки і лащився, мов приблудне кошеня. 

Все обірвалося раптово. Срібне світло згасло. Бабця-павук знов закуталася в пончо, налила собі повну чашку сливового напою й випила одним духом. Мак-Герот спустив ноги на долівку. Пауза затяглася.

— Ну що, ба? — не витримав першим Іктомі.

Ахсоннутлі зітхнула.

— Щоб залатати долю, потрібно полагодити три речі. Плащ, з якого все почалося, вазу, якою все закінчилося, і… про третє лише ти знаєш, Ламфадо. З вазою найлегше, це просто шматок гірського кришталю. А камені всотують повільно, та тримають довго. Ось дивися.

Бабця-павук простягла руку, з пальців потяглися блискучі нитки павутиння, підхопили скалки, потягли докупи, зшиваючи в ціле. За кілька секунд на столі стояла цілісінька ваза. Старенька обвела її руками й задоволено кивнула.

— Все як годиться. Ось спогади твоєї скво, ось любов її бабусі. Ні тріщинки, ні шовчика. 

— А плащ, ба?

— Плащ я залатати не можу. Геть чужа магія його створила, ці сили мені не підвладні.

 Люк, на лиці якого тільки зажевріла надія, поник.

— Дякую, бабусю Ахсоннутлі. Піду я, мабуть…

— Який ти швидкий. Я ще не закінчила. Іктініке, дай-но мені отого записничка.

Перегорнувши кілька сторінок, старенька тицьнула пальцем.

— Ось воно! Ідіть до цього хлопця та передавайте від мене вітання. Скажете, турбота за турботу, дар за дар. 

— Майстер Гвент Зінгер, — вголос прочитав ірландець. — Джермантаун, Пенсильванія, маєток Грамблторп. Прізвище наче німецьке…

— Німецьке. А чого ти дивуєшся? Серед вас, білооких, хто понаїзжав на нашу землю, кожен п'ятий німецького коріння, того й місто Джермантауном назвали, тобто німецьким поселенням. Та не всякий, хто німець, тобі допоможе. А Зінгер має знати, що з тим плащем робити.

Люк Мак-Герот акуратно упакував вазу в вузлик, для надійності загорнув у плащ, побіжно клацнувши нігтем непомічену раніше міль, яка вилізла з вовняних надр, і низько схилився.

— Турбота за турботу, дар за дар, матір Наашджеї Асдзаа. 

— Щасти тобі, сонячний, — тихо відізвалася та і раптово стрепенулася: — Іктініке, онучку, ти йди з другом. Удвох веселіше. А як справитеся, тоді вже подовше в мене погостюєш. Але не тягніть. Маєте справитися до півночі.

Індіанець миттю обернувся крихітним коричневим павучком, забіг на плече ірландця й вчепився в комір.

— Поїхали, — пискнув.

— Зараз… — розсіяно відізвався Люк. — А… що ж третє?

— А то не до мене, синку. Все, киште.

Мак-Герот кивнув і провалився в Міжсвіття.