-3-

Нерозлучні друзі вивалилися з Міжсвіття, міцно вчепившись один в одного. Вірніше, Іктомі в павучій іпостасі ухопився за Мак-Герота всіма волохатими лапами мов за свою душу. Ірландець прикривав друга широченною долонею, аби того випадково не захопив й не заніс в небуття потойбічний данс макабр.

— Щоб тебе грець поносив на вилах та у діжі спалив! Бешиху тобі в живіт та сто кольок в печінку! Як до цього звикнути! 

Люк поблажливо хмикнув, обережно відчепив павука й посадив на землю.

— Щоб тебе грім убив і блискавка спалила, присковане дерево тобі на черево…

— От я тобі рота з милом вимию! — грізно донеслося звідкілясь. Іктомі так і завмер, напівобернувшись в людський вигляд. 

З-за агави почулося шарудіння. У фасеточних очах замерехтіли десятки відображень полум'я свічки, яку несла древня, мов світ, індіанка племені навахо. Наблизившись, вона підсліпувато примружилася, вдивляючись у прибульців.

— Іктініке, онучку! — розпливлася в широкій посмішці, демонструючи цілісінькі зуби. — Згадав  нарешті! Ходи сюди!

Ікто моментально набув людської подоби і кинувся з обіймами.

— Бабусю! Я так ску… ай! Та за що?

— А щоб не лаявся так паганюче! Хіба я тебе такому вчила? Га? Кажи? — виговорювала старенька, викручуючи онукові вухо.

— Не вчила! Ба! Пусти! Я більше не буду! Виба-а-ач! — аж заскавулів той, вимахуючи руками.

Мак-Герот спостерігав за сценою з видимим задоволенням, ховаючи посмішку в рудих вусах. Зрештою бабця змилостивилася, розтиснула пальці й підійняла свічку повище, розглядаючи гостя.

— А це хто з тобою, Іктініке? Який дебелий!

Іктомі розігнувся, тримаючися за вухо.

— Познайомся, ба, це Ламфада. Мій старий друг.

— Ламфада? — Старенька підійшла впритул, розглядаючи здорованя. — Це ти чиїх будеш? Ірландець, чи що?

— Ірландець, з Туата де Дананн. Добрий вечір, пані…

— Наашджеї Асдзаа, — пробурчав Іктомі, — бабуся моя.

— …пані Наашджеї Асдзаа, — Люк схилився і поцілував суху лапку.

— Нарешті, Іктініке, ти завів пристойну компанію, — схвально кивнула бабуся, — а не притяг всяку наволоч, як то завжди. Зви мене просто бабусею Ахсоннутлі, синку.

Індіанець побуряковів; втім, під товстим шаром біло-жовтої фарби, що вкривала його обличчя, цього ніхто не помітив.

— Ой, та що ж ми стоїмо. Біжка ходімо до хати, перевечеряємо.

Бабця задріботіла до приземкуватої хати-хогану. За нею Іктомі, бурчачи під ніс: "Пристойна компанія, ви чули? Та я сам будь-яку компанію прикрашу!", а слідом і Мак-Герот, на якусь мить відволікшися від своєї тяжкої долі.