-1-

На другому поверсі щось грюкотіло й падало під акомпанемент нетихих прокльонів щонайменше трьома мовами. Руді — аж вогняні — близнюки, цибаті й незграбні, як то належить бути підліткам, хряснули вхідними дверима, синхронно пожбурили рюкзаки в кут, зирнули вгору і витріщилися один на одного.

— Go hIfreann leat! — Щось посипалося на підлогу. — Mo chreach! 

— І що він там робить? — поцікавився брат, у якого волосся закручувалося двома симетричними маківками.

Другий знизав плечима і почухав носа. Нагорі запанувала підозріла тиша, порушувана шарудінням. 

— Пішли глянемо?

— Та ну на фіг.

— Думаєш, він не в нас?

— Ні, в спальні. Точно кажу.

— А…

Питання потонуло в шаленому гуркоті, який завершився гучним брязкотом розбитого скла. Близнюки синхронно зіщулилися.

— Go ndéana an diabhal dréimire de cnámh do dhroma ag piocadh úll i ngairdín Ifrinn! — розпачливо донеслося згори.

— Оце загнув! — з захватом зронив один, розгинаючись. — Треба запам'ятати.

— А що то значить?

— Баран ти, Шоне! "Щоб чорт з твоїх кісток драбину зробив, як за яблуками в пеклі полізе", що неясно?

— Сам ти придурок, Кілліане! Хто сьогодні "D" за контрольну по математиці схопив? Навіть списати в мене не зміг нормально!

— Це я придурок? А хто за тебе всі есе пише?

— Та до дупи ті есе, так, як ти, й ШІ напише!

— Ну то й цілуйся зі своїм ШІ! Все одно з тобою більше ніхто цілуватися не хоче!

— Можна подумати, з тобою хоче! Тебе й жаба не поцілує!

— Ах ти…

Кіліан замахнувся, але бійка закінчилася, не почавшись. З коридору виник здоровань з таким же вогняно-червоним, як у близнюків, волоссям, і важко сів посеред сходів, судомно стискаючи незрозумілу вилинялу одежину.

— Привіт, тату, — хором привіталися брати.

Гігант втупився в дітей поглядом, сповненим вселенського відчаю.

— Що сталося? — обережно запитав Шон, куйовдячи обидві свої маківки.

Велетень похитав головою і шморгнув величезним носом.

— Йдіть уроки вчіть, — зронив він глухо.

Близнюки перезирнулися і дременули нагору. Якщо батько згадав про уроки, справи дуже, дуже кепські. Заглянувши по дорозі до дорослої спальні, Кілліан присвиснув:

— Твою ж дивізію… 

Поряд з вивернутими шухлядами комоду блищали скалки кришталевої вази. Ваза була досить громіздкою й незугарною, з моди давно вийшла, а до вінтажу не дожила. Але та ваза лишилася єдиним спадком маминої бабусі, тому займала почесне місце на різьбленому комоді, який мама за безцінь купила на гаражному розпродажі. 

Користь від вази була велика: за негласним правилом, в ній постійно стояли живі квіти. Білі маки, пурпурові люпини, смарагдові гілочки тису непомітно змінювалися в залежності від сезону. Завжди свіжі: цим опікувався сам Люк Мак-Герот. Анні ніколи не вдавалося застати момент, коли він міняв їх. Кілька років тому вона розпакувала важку вазу з купи шарів газет, протерла, обережно поставила на комод і машинально погладила по холодному різьбленому боці. А ранком її зустріли жовтогарячі стреліції. Анна сонно посміхнулася, мружачись від яскравих променів на ніжних пелюстках, і задля цієї посмішки, хай би навіть небо горіло, Люк з шкури ліз, але добував новий букет, бодай гілочку.

І ось тепер на друзках тремтіли жовті каліфорнійські маки.

Брати знову перезирнулися і навшпиньках розбіглися по кімнатах, де дійсно негайно сіли за уроки, аби відвести від себе неминучий кінець світу.