Розділ 4 Зйомки у сіннику

Олена вже звикла, що життя в селі — це не тільки тиша і спокій, а й безперервний рух, галас і купа несподіванок. Але коли баба Маруся запропонувала зняти справжній відеоролик у сіннику, вона не могла й уявити, скільки веселощів та кумедних моментів це принесе.

— Тарасе, принеси-но камеру, — наказала Маруся онукові, який із задоволенням побіг за технікою. — Сьогодні ми покажемо, як живе справжня доярка-блогерка!

Олена спостерігала, як баба старанно розкладає на старому столі домашні продукти: свіже молоко, пухкі пиріжки і баночки з варенням. Коза Крошка вже нетерпляче тинялася поруч, а кіт Граф зайняв місце на купі сіна, уважно спостерігаючи за подіями.
— А тепер — починаємо! — оголосила Маруся, беручи в руки смартфон і вмикаючи камеру. — Привіт, мої дорогі глядачі! Сьогодні я покажу вам справжній рецепт щастя — із сінника і з любов’ю!

Олена посміхнулася. Здавалось, ніби час повернувся назад — у молоді роки Марусі, коли інтернету не було й близько, а життя було таким самим насиченим і яскравим, хоч і без лайків і підписників.

— Якби тоді був інтернет, — подумала Олена, — баба Маруся точно стала б зіркою.

Раптом коза Крошка, наче почувши слово «зірка», піднялася на задні ноги і з усієї сили бризнула молоком… прямо на камеру.

— Ой, Тарасе, схопи швидко! — сміялася Маруся. — Оце так прямий ефір!

Олена розреготалася, розуміючи: тут кожен день — справжнє шоу.

— Ось таке у нас тут справжнє життя, — посміхнулася Маруся, витираючи руки хустинкою. — Не кожен блогер може похвалитися такими ефектами.

Тарас швидко перемкнув камеру, намагаючись не пропустити момент.

— Бабусю, а давай зробимо ще репліку, де ти розкажеш про секретний інгредієнт наших пиріжків? — запропонував він.

— Та секретів у мене багато! — підморгнула Маруся. — Але найголовніший — це любов і терпіння. І, звісно, щіпка гумору!

Олена помітила, що Маруся вміє триматися перед камерою краще, ніж багато професіоналів. Її природність і жива енергія робили кожен кадр особливим.

— Знаєш, — сказала Олена, — у місті багато письменників шукають натхнення в кав’ярнях, музеях чи парках. А ти просто живеш і твориш у селі — і це набагато цікавіше.

— О, це правда, — погодилася Маруся. — А ще село — це як велика родина. Тут кожен — персонаж, кожна історія — як маленький роман.

Раптом з-за дверей сінника чути гуркіт і галас.

— Ой, хто там? — здивовано спитала Маруся.

До сінника зайшли баба Ганна з козою Крошкою, які, як завжди, йшли «перевірити» бабусині справи.

— Та що ви тут затіяли? — похмуро запитала баба Ганна, оглядаючи камеру.

— Зйомки, бабусю, — відповіла Маруся з усмішкою. — Уяви, наші корови скоро стануть інтернет-зірками!

— Ха! — розреготалася баба Ганна. — Тоді я підніму ставки і навчусь тикати пальцем у телефон!

Всі розсміялися.

Олена думала: «Ось вона, справжня магія села — люди, що живуть з душею і готові разом творити навіть з простих речей справжнє диво.»

Коли сонце почало заходити, а останні промінці лагідно торкалися старої дерев’яної лавки, Маруся вимкнула камеру і глянула на Олену.

— Знаєш, донечко, — сказала вона, — я зрозуміла: якщо б у моїй молодості був інтернет, то корови, кози й навіть коти точно були б зірками. Але найголовніше — це люди. І вони тут, поруч.

Олена посміхнулася і відповіла:

— Я теж так думаю. Тут справжнє життя — зі сміхом, несподіванками і любов’ю.

Кіт Граф тихенько потягнувся на сіні, а коза Крошка, неначе погоджуючись, тихо ме-ме.

— А тепер, — сказала Маруся, — пора варити чай і готувати пиріжки. Завтра в нас нові зйомки, а життя в селі — найкраще шоу.

І вони разом пішли з сінника, де старі стіни зберігали тепло і дух тихого, але веселого життя.