Розділ 2 День травневий, музика і залицяння

— Ну й де ти, Бейонсе, — бурмотіла Маруся, натискаючи пальцем на старенький плеєр, що ледве витягував пісні з мобільного. З динаміка заграв знайомий мотив, голосно й гордо лунало: "Who run the world? Girls!"

— Та хто-хто, я бігом корову дою! — озвалась вона до пісні, поправила хустку й нахилилася до вимитого вимені Лялі.

Кіт Граф зручно вмостився в пластиковому пакеті, знайденому під лавкою, і зосереджено боровся з його ручками. Козу Крошку все це вкрай обурювало — вона роздратовано мее-кала просто з-за паркана. Собака Джек крутився коло Марусі, нюхав повітря й гавкав кожного разу, коли Бейонсе переходила до приспіву.

Сонце заливало подвір’я, навколо пахло молоком, травами, а з плеєра лунала Бейонсе — і все це зливалося в один неймовірний ранок. Олена виглянула з веранди, з чашкою кави, в розтягнутій футболці й із сонним виразом обличчя. Вона озирнулась і застигла, роздивляючись сцену, яку не вигадали б і в комедійній виставі.

— Марусю… Це що? — запитала вона, сміючись. — У вас тут ранкова репетиція кліпу?

— Ага, я — режисер, Ляля — солістка. Крошка — беквокал! — відгукнулась Маруся й підморгнула. — Іди сюди, понюхаєш свіже молоко.

Але в ту ж мить перед двором зупинився… кінь. Справжній. І на ньому сидів — як не з картинки —сам Микола, колишній учитель історії, у капелюсі з широкими крисами та з клунком у руках.

— Марусю! — урочисто гукнув він. — Під’їжджаю з повагою й вітанням. У цей день весняний і сонячний дозволь сказати, що твоя постать і нині гідна легенд!

Село, здається, завмерло. Через кілька хвилин біля воріт уже стояла Оксана — бухгалтерка сільради, її чоловік Іван — голова, ще дві сусідки, а трохи згодом підтяглася й молодь з вулиці. Навіть баба Ганна, якій усе не так, вийшла на лавку біля хвіртки.

— Це ж треба — на коні! — прошепотіла Олена, ледве стримуючи сміх. — Як у романі.

— Це не роман, це реальність, - шепнула Маруся, витираючи руки й гордо випростуючись. — Ану слухай.

Микола зліз із коня, подав Марусі саморобний сувій.

— Прочитаєш сама, але знай — кожне слово з душі.

Маруся взяла, кивнула, ще не розгортаючи. І в цю мить на подвір’я заїхала машина. Вийшли Павло, Валя і Тарас — усі з подарунками. Валя міцно обійняла свекруху, Павло поцілував у щоку, а Тарас — уже високий, з ноутбуком під пахвою — стиснув Марусю в обіймах, мов малим хлопцем був.

— Бабусю, я ж обіцяв — приїду на день народження, — усміхнувся він.

Олена раптом відчула, як її погляд затримався на ньому трохидовше. А Тарас — ніби відчув — глянув у її бік і привітно махнув рукою.

А поруч Граф врешті заплутався в пакеті, Джек обурено гавкнув, а Крошка — заспівала нову арію.

— Та яке ж ще треба кіно, га? — тихо сказала Олена й відпила каву.