Закритий кабінет

Колись, я чув від одного вчителя, що наш шкільний кабінет мав одну цікаву історію про його закриття. Його раніше називали закритим. Зараз розповім про це історію.

Коли був 1979 рік, цей кабінет не був шкільним. Він розташовувався у невеликому офісному будинку посеред тоді ще мало забудованого району. Працювала там невелика фірма, яка займалася імпортом та експортом.

Це були часи застою в Радянському Союзі. Грошей було мало, бюрократії - багато. І ось одного дня до фірми прийшов якийсь чиновник із міськвиконкому. Він заявив, що ця будівля потрібна для розширення сусідньої школи. А отже, фірмі доведеться звільнити приміщення.

Директор фірми не бажав так легко здаватися. Він був готовий боротися за своє приміщення.

- Я не бачу відповідних паперів, що наказують мені звільнити приміщення, - сказав директор, якого звали Роман Федорович. - Доки не пред'явите всі необхідні документи, я не бачу підстав для закриття офісу.

Чиновник насупив брови, але не міг заперечити - формально фірма мала право на це приміщення.

Протягом наступних кількох тижнів Роман Федорович вів перемовини з різними установами, шукаючи підтримки. Він навіть звернувся до місцевої газети, щоб розповісти про ситуацію.

Зрештою чиновнику довелося визнати: наказу про знесення будівлі не існувало. Фірма могла залишитися. Так цей офісний кабінет уникнув закриття і ще кілька років приймав відвідувачів.

А потім, у 1984 році, раптово помер Роман Федорович. Його смерть стала важким ударом для колективу фірми. Нове керівництво не мало таких знань та досвіду у веденні бізнесу і перемовинах з чиновниками.

Невдовзі знову з'явилися люди з міськвиконкому з вимогою про звільнення приміщення. Цього разу вони принесли усі необхідні документи. Фірмі довелося погодитись.

Працівники протягом кількох днів прибирали офіс. Забирали усе необхідне обладнання і меблі. Останніми кімнату залишили секретарки, які зібрали архівні документи.

І ось настала пора прощання з цим приміщенням, де фірма пропрацювала майже 5 років. Працівники з теплими почуттями оглядали знайомі стіни, де пройшли їх робочі будні. І нарешті закрили за собою двері цього кабінету - востаннє. Відтепер, він мав стати історією.

Ще декілька років кабінет стояв порожнім. Школа так і не знайшла йому застосування - виявилось, що насправді їм і не потрібно було це приміщення.

Одного разу, у 1989 році, новий директор школи вирішив особисто оглянути колишній офіс. Він здивувався, побачивши там усе ще збережені шафи, столи та інше обладнання, залишене попередніми власниками.

Директор зрозумів, що замість того, щоб цей кабінет просто пустував, краще дати йому нове життя. Так він прийняв рішення пристосувати приміщення під клас зарубіжної літератури.

Протягом місяця відбувався ремонт і оновлення техніки. Нарешті настала перша вереснева пора, і до школи прийшли нові учні. А серед них і той вчитель, який розповів мені цю історію багато років тому. І так колишній "закритий" кабінет став новою сторінкою в історії школи.

Ось так цей невеликий кабінет пережив багато пригод протягом минулих років, перш ніж стати класом, в якому я сам колись навчався.

Але історія цього приміщення на цьому не закінчилась. Пройшло ще кілька років, і знову настали зміни. У зв'язку з постійним зростанням кількості учнів школа потребувала додаткових класних кімнат.

Тож новий директор прийняв рішення виділити цей кабінет під гурток технічної творчості. Протягом тижня учні та вчителі переносили звідси всю комп'ютерну техніку у нове приміщення.

На стінах залишились лише спогади про минулі роки, коли тут був офіс, а потім і клас зарубіжної літератури. Але знову настав час змін, і кабінет готовий був прийняти нових учнів і наповнитись новим змістом...

Це був кінець цієї історії про цей закритий кабінет, яка ще продовжується і сьогодні.