Заключна

Епілог.

Другий місяць як я повернулася до колишнього життя.

Звичайна школа. Прості хлопці та дівчата, хоч і серед них є винятки. Щоденна рутина, що стала такою необхідною та рятівною. Я влилася в колектив та налагодила стосунки зі старими однокласниками. Здружилася з деякими з них сильніше і проводила з ними майже весь вільний час. Ми ходили в кіно, магазинами, пили солодкий гарячий шоколад у місцевому кафе і навіть допомагали один одному з уроками.

Вечорами я зависала на телефоні з Далласом, ми ділилися враженнями про минулий день та плани на завтра. Мій друг насмілився і зміг умовити свого батька про переведення в іншу школу, де він став одним із золотих учнів і провідним у своєму класі.  Мої «старі» були зайняті клопотами з трояндами, і вже не допускали мене до них.

Здається все, що було до появи Честера відновилося і покращилося. Мені стало легко дихати. Я була вільна і була сама собою. Але як би не було все гаразд, а ставало сумно. Як би не намагалася, а забути про Власа не виходило. Я бачила його у всіх тінях всіх хлопців, що схожі з ним ходою чи статурою. Озиралася на голоси чоловіків і оглядала кожне миготливе татуювання.

З ним була війна. А без нього пустота.

Відганяючи чергові думки про бандюгана, посміхаюся Кет, що вмостилася зі мною на лаву і простягла мені склянку з колою. Її обличчя було вкрите ластовинням, а волосся як руда пружина колихалося з кожним подихом вітру. Ми сиділи з нею за однією партою і товаришували з першого дня нашого знайомства у далекому дитинстві.

– Знаєш, Крістіан зацікавлений тобою? – Вона поморщила ніс і розкрила пачку чіпсів з сиром.

– Хто сказав? – хрумкаємо чіпсами і дивимося на старшокласників, що грають у футбол.

– Крістіан так і сказав. – Вона кивнула у бік двох хлопців, що упираючись спинами об сітку-рабиці дивилися в наш бік. – Щойно запитав мене, чи можна з тобою познайомитися чи ні.

Я мало не подавилася чіпсами і ще раз подивилася на Кет. А вона так само швидко повторила:

– Я сказала, що він сам може підійти і спитати тебе про це.

– Ти зовсім чи що?! – обурююсь на неї і швидко пережувавши чіпси, запиваю колою, адже до нас наближаються ті старшокласники, що стояли і спостерігали за нами.  – Я ж казала, що нічого не хочу!

– Ага! – Усміхається моя руда подруга і киває хлопцям. – Здрастуйте, хлопчики!

– Здрастуйте, дівчатка! – Відповідає блондин і представляє свого друга. – Це Крістіан.

– Ага. – киває Кеи. – І?

– Джейк. – Блондин опускає долоню на свої груди і схиляє голову. – А ви?

– А ми, – так само кокетливо відповідає моя подруга. – Ми таємниця за сімома замками!

– Навіть так?! – діалог блондина та Кет переходить у тривале детективне розслідування.

Перші кілька хвилин ми з Крістіаном просто посміюємося, слухаючи часом безглузді, а часом і просто сміхотливі відповіді моєї рудоволосої подруги. Але все змінюється, коли хлопець простягає мені руку та посміхається. Я дивлюся на нього і згадую, де ми перетиналися.

Крістіан капітан футбольної команди та місцевий красень. Здається, він нещодавно розлучився зі своєю дівчиною і змінив свій стиль. Волосся укладене гелем і зачесане набік. Високий і досить спортивний. Його голос не надто поєднується з його зовнішністю, адже трохи грубуватий як для його віку. Наскільки я знаю і чула, він один із небагатьох хлопців, хто шанував дівчат. Відмінник. І лідер.

– Можна просто Кріс. – простягає свою руку.

– Таліта! – Усміхаюся йому і закріплюю рукостискання.

– Дуже приємно!

Хочу відповісти йому взаємністю, але не можу.  

Прислухаюся до голосів, що чуються за нами і напружуюся всім тілом. Занадто знайомі. Занадто багато спогадів і дрібні тремтіння по тілу від того, що голоси здаються мені схожими з голосами з мого минулого.

– Я не зовсім розумію навіщо ми сюди перевелися?!

– Ти ж хотів скуштувати насолоду звичайних шкільних днів у звичайнісінькій школі. – засміявся один із тих, хто розмовляв.

– Я хотів, але не настільки!

– Здаєшся?

– Та ні! – Простогнав той і свиснув. – Та тут же рай очам!

– Таліта, ти в порядку? – Торкнувшись мого плеча, Кріс привів мене до тями.

– Так. – Киваю йому і хочу піти подалі від голосів, що ввели мене в ступор. – Давай відійдемо убік? – Пропоную йому і підморгую своїй подрузі, що буквально заливається сміхом.

– Пішли на поле сядемо? – Він подає мені руку, допомагаючи спуститися невеликим схилом і вже за мить я падаю, збита з ніг.

Те, що збило мене з ніг, наздогнало нас раптово і перекинулося на Кріса, втискаючи його в сітку і погрожуючи розправою. Дивлюся на спину школяра, що був великим екземпляром, та досить грізним. Раптову сутичку помітили гравці і з вигуками та свистами почали підбігати ближче, а деякі з них і зовсім бігли до нас.

– Ох, кицю-кицю! І тут ти знайшла нагоду вибісити його. – голос Адама був тихим, і сколихнув моє волосся. Хтось допоміг мені підвестися з землі і я обернулася, щоб розвіяти свої сумніви.

Адам і Ден стояли поряд зі мною і посміхалися.

– Якщо ви тут, – видихаю і повільно перекладаю погляд на того, хто продовжував утискати Кріса в сітку.

– Влас теж. – Відповідає Адам і додає. – Якщо ти його не зупиниш, то буде бійка.

Зриваюся з місця і за три кроки опиняюся поруч із хлопцями. Крістіан хоч і не здається слабаком, а все ще не може вирватися із захоплення Власа. Мої очі сльозяться і голос осідає, варто мені привернути увагу бандюгана. Хапаюсь руками за його руку і відтягую його. Точніше роблю ривок, приковуючи його увагу до себе і він відпускає Кріса, швидко переключившись на мене.

– Кицю, я ж казав, що ти тільки моя! – На його щоках з'являються ямочки, а очі випромінюють ніжні почуття. – Я не збираюся тебе ділити з іншими!

– Влас, – хочу сказати щось, але вже притискаюся до нього і з полегшенням видихаю, коли його руки охоплюють мене та відривають від землі.

– Ти Моя! Я так вирішив! – шепоче Влас і утримуючи мене на руках, цілує.