Розділ пятнадцятий

Розділ п’ятнадцятий. Картковий борг.

Здається, моє шкільне життя повільно, але впевнено перетворювалося на казку. Навколишні – і школярі, й викладачі – стали доброзичливими та приємними. Я звикла до того, що Влас – волелюбний і норовливий хлопець, який, схоже, й сам до кінця не розуміє, чого хоче від наших стосунків. Якщо ці наші стосунки взагалі можна назвати «повноцінними».

Влас усе ще зникав ночами й часто пропускав уроки, та, як завжди, йому все сходило з рук. За його відсутності його друзі наглядали за мною, тож я почувалася в безпеці. Цього було достатньо, аби зосередитися на навчанні, закінчити школу й повернутися додому. Поки що я намагалася не надто зважати на наші дивні стосунки з Власом і не обмірковувати майбутній розрив, адже зараз це не мало значення.

Настав черговий День самоврядування, про який так багато говорили у шкільних коридорах. Я трохи хвилювалася й очікувала каверзи на кожному кроці, адже минулого разу цей день підклав мені добрячу свиню. На мій подив, навчальний день пройшов спокійно й плавно переходив у вечір. Влас зранку прояснив, що має статися за його відсутності, й я урочисто пообіцяла, що не буду втягуватися в жодні неприємності. Правда, я й не обіцяла, що не загляну на вечірні посиденьки.

Мене приємно здивувало, що цього разу не було гучної вечірки з танцями – лише посиденьки з іграми. День самоврядування цього разу присвятили «дружбі народів», а попередній проводили під девізом «Доки ми молоді, можемо робити дурниці».

Даллас вирішив не залишати свою кімнату і мав на це причину. Він обіцяв Дену розібратися з програмою, тож заздалегідь попередив мене. Власне, і Ден залишився з ним – сподівався дізнатися щось корисне.

Впевпнена в своїй безпеці, я прийняла запрошення Ельзи приєднатися до неї, Джастіна та ще кількох їхніх друзів. Останнім часом ми почали товаришувати й навіть спілкуватися на рівних. Дрес-код був вільний, тож я вибрала джинси й футболку. Знайти компанію брата й сестри було не складно: вони зайняли центральний диван, точніше, сиділи на підлозі поруч із ним, уже розпиваючи пиво й коктейлі.

Чим ближче я підходила, тим більшою ставала моя невпевненість, і я усвідомила, наскільки дурною була ця моя ідея. В компанії було одинадцятеро, й більшість я знала не з чуток. Зліва направо по колу сиділи: Джастін із миловидною брюнеткою, яка була сором'язливою й явно почувалася зайвою, відсторонено дивлячись у стелю; Ельза, дві подружки Кіри, сама Кіра, кілька незнайомих мені хлопців та Ян.

– О, ось і вона! – вигукнула Ельза й, простягаючи мені склянку з червоним напоєм, посміхнулася. – Я вже думала, що ти передумала.

– Сподіваюся, цього разу тебе ніхто не зажене в кут, – пожартував Джастін і тут же отримав потиличник від сестри, яка примудрилася дістати його, не зачепивши при цьому дівчину, що сиділа між ними.

– Вибирай, куди впадеш, – Кіра кивнула в бік Яна, бо біля нього було єдине вільне місце. – Чи Влас буде проти?

– Він довіряє мені, – усміхаюся їй і сідаю поруч із хлопцем, який і далі мене уникав.

Ельза представила мене компанії й назвала кожного на ім'я, але я не надто переймалася новими знайомствами. Скоріш за все, я прийшла сюди тільки для того, щоб заспокоїти себе й своє ставлення до Яна. Мені було неприємно усвідомлювати, що він змінив своє ставлення до мене. Не те щоб я хотіла його особливої уваги, та повного ігнорування теж не бажала.

Перші п'ятнадцять хвилин компанія була зайнята розмовами про завершення семестру та обговоренням заміни викладача літератури, адже некомпетентність уже дратувала всіх. Я тільки слухала й зловила себе на думці, що мій погляд постійно шукає Яна. Він так само залишався відстороненим і не вступав у розмову.

– Що думаєш, Таліто?

– Що?

– Що ти думаєш із цього приводу? – повторює Джастін. – Витягнеш семестр на відмінно?

– Не впевнена, але постараюся, – усміхаюся йому, а погляд перетинається з Кірою, яка буквально пропалює мене очима.

– А ти впевнена у своїх стосунках із Власом? – хмикає вона, відводячи погляд. – Коротше, пограймо в гру.

– Давайте! – більшість підтримало пропозицію.

– Нарешті, одна нормальна пропозиція! – простогнав один із хлопців біля Яна.

– Правда або дія, – виголосила Кіра, назвавши гру, що її так люблять підлітки.

– Таліто, – звернулася до мене Ельза, – ти гратимеш у «правда чи дія»? Чи це занадто?

– Ну прямо там, занадто для чого? – обурився Джастін. – Нас буде порівну, тож можемо грати парами.

– Гаразд, спробую, – відповідаю, додаючи швидше собі, ніж іншим: – Але щоб без зайвої вульгарності.

– Звісно! – пообіцяла Ельза, а інші розсміялися.

– А як це – грати парами? – питаю, оскільки не чула про такий формат.

– Ділимося на пари, – пояснює Кіра. – Один відповідає правду, а другий виконує дію, якщо перший ухиляється від відповіді. – І примруживши очі, зітхає. – Звичайно ж, з Власом було б веселіше.

– Ой, з ним ми б не пограли, – зауважив Джастін, поплескуючи свою супутницю по плечі, щоб привернути її увагу. – Почнемо! Гратимемо по черзі. Я обираю правду.

– Дія, – киває його супутниця.

– Правда.

– Дія.

Так кожен визначився, і тепер залишилася наша черга. Як остання пара, ми з Яном мали вирішити, хто чим займатиметься. Ян нарешті глянув на мене й усміхнувся. Я полегшено видихнула – він мене не ігнорує повністю.

– Правда чи дія? – Питає він мене.

– Оберу дію, якщо це буде в межах розумного, – кажу, напружено закусивши губу. Вибрати правду означало ризик потрапити під удар від Кіри, яка могла б поставити мене в незручне становище.

– Не проти. Я обираю правду, – відповідає Ян і одразу додає: – Але ми не програємо цю гру.

Я киваю, показуючи свою готовність до всього, сподіваючись лише, що гра залишиться в рамках здорового глузду.

– А як довго ми гратимемо? – запитую перед початком.

– Можемо зіграти десять кіл або на вибування, – пропонує один із хлопців праворуч від Яна, і всі погоджуються.