Розділ пятнадцятий

Розділ п’ятнадцятий. Картковий борг.

Здається моє шкільне життя повільно, але впевнено перетворювалося на казку.  Навколишні (школярі: включаючи однокласників, та викладацький склад) були доброзичливими та милими. Я змогла звикнути до того, що Влас волелюбний і норовливий хлопець, який і сам не знає чого хоче від наших стосунків, якщо наші стосунки можна назвати «повноцінними відносинами».

Мій бандюган так само зникав ночами і часто пропускав шкільні уроки, але йому все сходило з рук. Його друзі наглядали за мною за відсутності Власа. Я була у безпеці як мені здавалося. І цього було достатньо для того, щоби закінчити школу і повернутися додому. Думки про наші з бандюганом дивні стосунки та їх розрив поки що не були важливими і не викликала жодних емоцій.

Зрештою, настав черговий день самоврядування, про яке так багато говорять у шкільних коридорах. Я була трохи схвильована і чекала каверзи на кожному кроці, адже перше моє знайомство з правилами цього дня взяло мене зненацька. На мій подив навчальний день пройшов спокійно і плавно переходив у вечір. Влас ще з самого ранку прояснив ситуацію з тим, як і що має статися за його відсутності. І я урочисто пообіцяла, що не збираюся влипати в неприємності. Але не обіцяла, що не загляну на вечірні посиденьки.

Відмінним і таким цікавим для мене був факт того, що не було гучної вечірки з танцями, а були посиденьки компаніями та різноманітні ігри. Сьогоднішній день самоврядування був присвячений «дружбі народів», а минулий був «доки ми молоді, ми можемо робити дурниці».

Даллас вирішив не висовуватися зі своєї кімнати, і в нього цього разу був привід.  Він обіцяв Дену розібратися з його програмою, тому заздалегідь попередив мене про це.  Власне, і Ден залишився з ним, щоб навчитися чогось доброго і потрібного.

Користуючись своїм статусом та запевнивши себе у безпеці, я прийняла пропозицію Ельзи приєднатися до них з Джастіном та іншими хлопцями. Останнім часом ми стали товариськими і навіть спілкувалися на рівних. Дрес-код був вільним, тому я вважала за краще одягнути джинси та футболку. Знайти компанію брата і сестри не склало величезної праці. Вони займали центральний диван, точніше підлогу поруч із ним, і вже розпивали пиво та коктейлі.

Підходячи до них ближче, я ставала все більш невпевненою і здається, усвідомила дурість самої ідеї мого нерозважливого рішення. У компанії було одинадцять чоловік і більшість із них я знала не з чуток. Зліва направо по колу сиділи: Джастін з миловидною брюнеткою, що була сором'язливою і явно почувалася зайвою, відсторонено дивлячись у стелю; Ельза, дві подружки Кіри, сама Кіра, кілька незнайомих мені хлопців та Ян.

– О, ось і вона! – Вигукнула Ельза і простягаючи мені склянку з червоним напоєм, посміхнулася. – Я думала, що ти вже передумала.

– Сподіваюся цього разу тебе ніхто не зажине в кут, – пожартував Джастін і тут же отримав потиличник від сестри. Що примудрилася дістати його, не зачепивши при цьому дівчину, що сидить між ними.

– Вибирай куди впадеш. – Кіра кивнула у бік Яна, адже біля нього було єдине вільне місце. – чи Влас буде проти?

– Він довіряє мені. – Усміхаюся їй і сідаю поруч з хлопцем, що все ще ігнорує мене.

Ельза представила мене компанії і назвала кожного на ім'я, але я не була зацікавлена ​​в нових знайомствах. Швидше за все я прийшла сюди лише для того, щоб заспокоїти себе та свої почуття до Яна. Мені було неприємно усвідомлювати, що він змінив своє ставлення до мене. Не те щоб я хотіла його уваги, та й повного ігнору не бажала.

Перші п'ятнадцять хвилин вся компанія була зайнята розмовами про завершення семестру та обговорення заміни викладача літератури через його некомпетентність. Я ж тільки слухала їх і зловила себе на думці, що мої очі самі тягнуться до Яна. Він так само відсторонений від мене і не вступає в розмову.

– Що думаєш, Таліта?

– Що?!

– Що думаєш із цього приводу? – повторює Джастін. – Витягнеш семестр на відмінно?

– Не впевнена, але постараюся. – Усміхаюся йому і перетинаюсь поглядом з Кірою, що буквально пропалює мене очима.

– Ти хоч впевнена у стосунках із Власом?! – хмикнувши, вона відводить погляд убік і пропонує. – Коротше, давайте пограємо у гру.

– Давайте!

– Нарешті, одна нормальна пропозиція! – Простогнав один з хлопців, що сидів поруч з Яном.

– Правда або дія. – Кіра назвала гру в яку так полюбляють грати підлітки.

– Таліта, – звернулася до мене Ельза. – Ти гратимеш у «правда чи дія»? Чи це занадто?

– Ну прямо там, занадто для чого? – обурився Джастін. – Нас буде рівна кількість, зможемо грати парами.

– Можемо спробувати. – Киваю їм і тут же поправляю себе, – адже ми можемо відмовитися в будь-який момент. І не буде вульгарності.

– Звичайно! – Пообіцяла Ельза, а інші розсміялися.

– А як грати парами? – Перепитую їх, адже вперше чую про таке.

– Ділимося по парах. І один завжди відповідатиме правду, а другий завжди виконуватиме дію, якщо перший не захоче відповідати правду. – пояснює Кіра та зітхає.  – Звичайно ж, якби Влас був тут було б набагато цікавіше, але на жаль.

– Ой, з ним ми не пограли б. – обурився Джастін і поплескав волосся своєї супутниці, приводячи її до тями і привертаючи її увагу. – Починаємо! Ну, так і будемо по колу. Я за правду відповідаю.

– Дія. – киває його супутниця.

– Правда.

– Дія.

І так кожен визначився з тим, за що нестиме відповідальність. Черга підійшла до Яна та до мене, адже ми стали заключною парою і зараз мали вирішити наші позиції.  Ян нарешті глянув на мене і посміхнувся. Варто було йому це зробити, як я з полегшенням видихнула. Не все втрачено. Він не ігнорує мене повністю.

– Правда або дія? – Запитує мене.

– Я віддаю перевагу дії, якщо це буде прийнятно. – Злегка напружуюся і закушую губу. Адже вибери я правду, Кіра скористається цим і поставить мене в незручне становище. Я все ще не довіряю їй та її показовій доброті.