Розділ чотирнадцятий

Розділ чотирнадцятий. Сплата боргу.

– Кицю, не переймайся. Я тебе не кину! Мій хрещений розрулить ситуацію. – Влас тягнеться рукою до мого обличчя, але я відштовхую його руку і з образою в голосі відповідаю йому.

– Тобі все так легко дається! Влас, ти нічого не знаєш. Ти ж не знаєш, що з нами буде. Ти ж не знаєш який Честер злопам’ятний!  Мені зовсім начхати що він зробить зі мною, але мої,

– Тиковка, – в розмову втрутився дідусь, – твій дід все вирішить! Віриш?  – киває він мені.

– Вірю. – Стримуючи сльози, що підступили, дивлюся на нього і все ще не вірю в те, що сталося.

Минуло хвилин двадцять, як приїхали перші «гості». Я не знаходила собі місця, коли Влас на пару з моїм дідом сиділи на ганку і курили. Тілоохоронці Честера винесли його тіло і, напевно, відвезли його до шпиталю. Моя бабуся приготувала чай і змусила мене випити заспокійливе, що й сама зробила.

Влас увійшов у будинок і сів у крісло, адже мій дідусь сказав йому, що мусить сам зустріти гостей.

Нарешті поріг переступили двоє чоловіків: одним з яких був батько Честера, а другий його адвокат. Я їх впізнала відразу, і на їхніх обличчях було написано все без слів. Зашморг на моїй шиї затягувався. Адвокат по-своєму розклав на чайному столику документи і безмовно чекав на нові вказівки свого боса. Батько Честера потер свої червоні щоки і з явним обуренням глянув у мій бік. Я ж з першого нашого знайомства не сподобалася йому. Він попереджав свого сина, що з моїм характером йому не буде спокійного життя, а тут таке…

– З бізнесом зрозуміло, що все вирішено. – Заявив адвокат. – Зі школи вашу внучку відрахують уже сьогодні. – Він спокійно продовжував говорити, поки його начальник і мій дідусь мірялися поглядами. – З заручинами все скінчено однозначно, а от компенсацію за моральну та фізичну шкоду,

– Яка компенсація? – Втрутився Влас, – це я його побив! До мене усі претензії!

– А ти хто взагалі такий? – заволав батько Честера. – Ти яким місцем сюди клеїшся?

– Таким! – Огризається бандюган і ми всі замовкаємо, коли на порозі з'являється черговий &гість&.

До будинку увійшли двоє. Я як і Влас буквально прочинили роти від подиву, впізнавши в одному з чоловіків хрещеного батька Власа. А ось мій дід просто таки з полегшенням зітхнув і мовчки потиск руку Анатолю, що так само як і ми застиг у ступорі, зрозумівши що ситуація просто зашкалює сюрпризами.

– Влас?! – Голос хрещеного батька здригнувся. Він був явно шокований таким відкриттям і пильно дивився на свого хрещеника. – Що чорт забирай відбувається?

– Ви знайомі? – насупивши брови, мій дідусь стиснув рушницю і ступив до нас ближче.

– А ви? – Запитав Влас.

– Ми знайомі. – Відповідає дідусь і переводить розмову в потрібне русло. – Мені головне щоб вони, – він кивнув на батька Честера, – відстали від моєї онучки!

– Дозвольте, – Адвокат Анатоля посміхнувся своєму колезі і чемно кивнув, взявши до рук документи підготовлені для підпису угоди.

– Як так?! – Підійшовши до нас з Власом, Анатоль глянув на мене і відразу відсахнувся.

– Вона взагалі не причетна ні до чого. – Влас виступив вперед, затуляючи мене своєю спиною від розпитувань свого хрещеного батька. – Я накосячив. А вони хочуть звинуватити родину Таліти. – І переходячи на шепіт. – Покарай мене якщо потрібно. Тільки відмаж її родину.

– Влас, – так само тихо але спокійно відповідає Анатоль. – Ти серйозно кажеш?

– Так.

– Вона так сильно тобі подобається?

– Відмажеш чи ні? – гаркнув бандюган.

– Я допоможу. Звичайно допоможу. – обіцяє Анатоль і повернувшись до мого дідуся, щось каже.

Поки дорослі вирішували проблему, Влас взяв мене за руку і відвів убік, подалі від усіх. Я не чинила опір. Не було сили та бажання. Стан не стояння зашкалював настільки, що мої руки трохи тремтіли. Заспокійливе явно подіяло, адже істеричні мотиви в душі затихли, почало трохи легше дихати і міркувати. Хоча міркувати це надто голосно сказано.

– Кицю, все буде добре. – Влас бере мої руки у свої і дивним чином тремтіння зникає. – Таліта, ти себе нормально почуваєш?

Вкотре він називає мене на ім'я. Приємно чути своє ім'я. Подвійно приємно, що його голос теплий і такий чарівний, що ноги підкошуються. Голова злегка паморочиться і слабкість отруює собою, намагаючись втопити мою свідомість уві сні. Ах ні, це не просто його голос так впливає на мене. Чи це я падаю?

Розплющую очі і розумію, що знаходжусь у своїй кімнаті, у своєму ліжку. Я втратила свідомість?! Моє тіло відреагувало на всі перенапруги, що катували мене останнім часом. Я почувалася розбитою морально та фізично. Що буде далі? Що я буду робити?

Стерла сльози, що самовільно покотилися по щоках і сама собі наказала перестати шкодувати себе. Я сама цю кашу заварила – сама й мушу їсти. Нехай роблять зі мною що хочуть, головне, щоб моїх старих не чіпали! Так і вирішила, поспішно встала з ліжка і збиралась бігти вниз, але варто було зробити перший крок, як моя впевненість зникла. Слабкість все ще зашкалювала і тільки мої ноги опустилися на підлогу, я втратила рівновагу і зустрілася віч-на-віч з приліжковим килимком.

Продовжувала лежати на підлозі, упираючись об ворсистий килим чолом. Зовсім під іншим кутом дивлюся на ситуацію що склалася. І майбутнє стає ясніше ясного. Тепер коли моя витівка принесла плоди, життя зупинилося. Бізнес сім'ї розтоптаний, з елітної школи турнуть і більше нічого не залишається. Теж мені школа елітна! Зовсім не прикро покидати її стіни, хоча, якщо бути чесною, шкодую про декого. Даллас та Влас.  Як би я не чинила опір, а їх мені не вистачатиме. Особливо Власа.

І здається, хтось на небесах читає мої думки.

– Кицю, збирай речі! – долинає голос і я неохоче повертаю голову. Бачу черевики, ноги в чорних джинсах і білу футболку забруднену кров'ю, і нарешті зухвалу усмішку. – Давай поспішай, я двічі просити не буду.