Розділ десятий

Розділ десятий. Сонце де ти є?

Готуючись до наступного заняття, я почула розмову Джастіна та інших однокласників, що любили перемити кістки на перервах всім та вся, кого вони недолюблювали. Вкотре об'єктом їхнього обговорення став ніхто інший як Влас, який так і не з'явився на заняттях.

– Чув, що мафіозі побився з Раяном.

– А я чув, що Власа поранили у бійці, тому він і не прийшов.

– Ну так йому і треба! Йому не звикати до такого, а нам не личить шкодувати його.

– Таліта, – Джастін усміхнувся і дочекавшись поки я зверну на нього увагу, запитав якось підступно. – Влас себе погано почуває? Просвіти нас про його стан.

– Так, адже ти ж його дівчина. – доповнив хлопчина з темно-каштановим волоссям.

– І ти живеш з ним в одній кімнаті! – наголосив Джастін. Зітхаю, коли до мене обертаються всі однокласники і уважно дивляться, чекаючи на відповідь.

– Я вже говорила, що я не зустрічаюся з Власом. – Намагаюся бути спокійною наскільки це можливо. – І це не моя вина, що нас поселили до однієї кімнати!

– Не її вина, – хмикнула одна з дівчат, що сиділа за другою партою по центру.  – Звичайно ж!

– Я так бачу, – в розмову втрутився Ян. Він поправив своє волосся, зачесавши його рукою, і потягнувся. – Ви всі з глузду з’їжджаєте за Власом! – клас залився стогонами та віднекуваннями. – Скільки знаю його, він завжди був таким популярним та проблемним. І до речі, Таліта ще не визначилася з ким хоче бути. Тож не чіпляйтеся до неї!

– Я не, – хотіла заперечувати моє не визначення, але продзвенів дзвінок і в клас увійшов викладач з математики.

По дзвінку з останнього уроку швидко збираю речі, і опустивши очі в підлогу, хочу піти в бібліотеку. Мені треба дописати конспект та занести його Далласу, адже я обіцяла йому. Та й бібліотека не саме відвідуване місце, тому зможу відпочити від постійно надокучливих поглядів і безглуздих питань.

– Дивися куди преш! – Злегка зачепивши хлопця, що проходив повз, вибачаюся і пригальмовую, розуміючи, що щось або хтось утримує мою сумку і не дозволяє мені продовжити рух.

Обертаюся і бачу задоволену посмішку на губах Яна, що розтискає пальці.

– Куди так поспішаєш? Я хотів побалакати, але ти так швидко втекла, що мені довелося бігти за тобою слідом, та планувати перехват.

– Я трохи поспішаю. – Видихаю з легкою посмішкою.

– Куди так поспішаєш?  – продовжує цікавитися Ян та уважно дивиться у мої очі.  – Можу скласти тобі компанію?

– Не думаю. – Заперечно хитаю головою, але він знов не відступає.

– Минулого разу ти відмовилася від мого супроводу і влипла в неприємності.  – у голосі хлопця прозвучали нотки глузування.

– Я йду до бібліотеки. – кажу йому, знаючи, що такі хлопці як він не часті відвідувачі таких місць.

– Добре. Я піду з тобою.

– Ян, ти серйозно? Тобі нема чим зайнятися? – дивуюся і втомлено дивлюся на школярок, які проходять повз та буквально пропалюють мене своїми заздрісно-ненависними поглядами.

– Я вже казав, що ти мені подобаєшся. Я не змінив своєї думки і не втратив інтересу. Тож пішли до бібліотеки. – Він показує рукою напрямок, запрошуючи мене продовжити своє пересування.

– Як буде завгодно. – знизую плечима.

Крок за кроком наш такий-сякий діалог ставав розслабленим. Я вирішила, що так буде навіть краще для мене. Адже поряд з Яном я буду під певним захистом. Він як і Влас вселяє страх у школярів, хоча школярки не так бояться його, скільки закохані в нього і прагнуть уваги.

– Як твій друг почувається?

– Вже краще.

– А що з Власом? Ти справді не знаєш?

– Я чула як хлопці говорили про нього, але справді не бачила його. Він здається не ночував у нашій, – запинаюся, – у своїй кімнаті.

– Цей Джастін, – Ян пропускає мене вперед, притримавши двері до бібліотеки. – Він розповів мені, що Влас наводить жах на школярів і вони не раз намагалися усунути його, але на жаль безуспішно.

– Так, я чула також про таке. – Відкриваю зошит і дивлюся назву книги, яка мені потрібна.

– Так само він сказав, що Влас оголосив тебе своєю дівчиною.

– Це все плітки! – Запевняю його і тягнуся рукою до верхньої полиці, знайшовши потрібну мені книгу.

Моя рука майже торкнулася її.

– Отже, маю шанс зайняти вакантне місце. – волосся на моїй потилиці заворушилося.  

Завмираю на місці і ковтаю кому сумнівів.

Я все ще ведуся на ці хитрощі. Я все ще маленька наївна дівчинка, яка буквально губиться, коли симпатичний хлопець наполегливо надає знаки уваги. Метелики у животі спровокували дивні відчуття, а серце зірвалося у галоп. Моя довірливість рано чи пізно мене загубить.

– Ян, – Обертаюся до нього і з усією серйозністю наставляю на істинний шлях. – Ти справді гарний, дуже гарний хлопець, але в мене є наречений! Я хочу спокійно відучитися цього року і повернутися додому. Будь ласка, – хотіла попросити його знайти інший об'єкт обожнювання, але не встигла.

Ян торкнувся вказівним пальцем моїх губ і заборонив мені щось говорити.

– Давай на чистоту, – тихим заспокійливим голосом він ставить питання, на яке мені не хотілося б відповідати але здається, доведеться. – Я тобі подобаюся?

Плещу віями і соромлюся сама себе. Мої щоки заливаються рум'янцем, а дихання спирає.

– Я так і думав. – усміхається Ян. – Цього достатньо для того щоб ми дізналися краще. – Хочу заперечити, але його пальці повільно переміщаються по щоці до скроні, і заправляють пасмо волосся за вухо. – Просто не відмовляйся.

Ян спокійно дістав потрібну мені книгу і віддав у руки, а сам сів на стілець і вперся ліктями в стіл, щоб було зручніше тримати голову на кулаках. Він спостерігав за мною, поки я дописувала конспект і навіть не намагався заговорити зі мною, що було загадково дивним як на мене.

Після бібліотеки мій супроводжуючий залишив мене, сказавши, що має деякі справи, і запропонував мені побачитися за вечерею. Мій протест був пропущений повз вуха, Ян явно не сумнівався в собі і не давав мені права вибору, а тим більше права відмовитися.