Розділ сьомий

Розділ сьомий. Старий друг краще нових двох.

Даллас не прийшов по мене. Я прокинулася, почуваючи себе набагато краще. Влас, напевно, так і не з'являвся в кімнаті, судячи з того що всі речі залишились на своїх місцях. Думаю, як би прожити ще пару днів, не уляпавшись у нові неприємності. З усіма новоприбулими учнями у мене стало ще більше шансів на отримання зайвої уваги, яка і до цього була вищою за очікувану.

На вечерю я прийшла однієї з останніх. У їдальні було близько десяти учнів, і вони не дивилися в мою сторону, старанно не помічаючи мене. У вечірньому меню була картопля в медовому соусі та салат з помідорів та якоїсь трави, і я трохи підбадьорилася. Хоч щось хороше та втішне. Найчастіше я задоволена місцевою кухнею, готують смачно майже як по-домашньому. Беру порцію і сідаю на своє місце за столиком для ізгоїв.

Я намагалася повечеряти, вплітаючи картоплю і розмазуючи вилкою шматочки олії по тарілці. Даллас не прийшов зі мною на вечерю і в моїх в планах було відвідати його та дізнатися, що з ним трапилося. А ще мені дуже цікаво знати, що так змінило Власа, і чим я заслужила таку зміну його настрою.

– Не проти якщо я приєднаюся? – чую приємний голос та піднімаю очі.  

У мого столика стоїть гарний хлопець з яскраво-червоним розпатланим волоссям. Я не бачила раніше цього хлопця, тож не зовсім розумію хто він. Не дочекавшись ні моєї відповіді, ні мого дозволу, він сідає за стіл і мило посміхається до мене. Я все ще не можу відвести від нього зацікавленого погляду і безсоромно розглядаю незнайомця, що дозволяє мені це робити, продовжуючи посміхатися.

Він має трохи грубі риси обличчя та широкі вилиці, очі чорні як вугілля та довгі попелові вії, яким позаздрила б будь-яка дівчина. Рівні зуби та пухкі губи з ідеальним контуром. Шкільна форма йому личила і ідеально сиділа на його широких плечах. На шиї та руках помічаю татуювання та легко посміхаюся, згадавши про Власа. Але чому на такому ідеальному обличчі є сліди побоїв, синці, садна? Губи та брова розбиті, під оком просвічується легке посиніння. Кісточки рук розбиті до крові.

– Отже, ти та сама знаменитість школи.

– Що вибач?!

– Я чув, що ти дівчина місцевого розбишаки. – не хочу слухати це і зупиняю незнайомця.

– Ні! Це не так. І взагалі ми знайомі? – тицяю в нього своєю виделкою, чим викликаю задерикуватий сміх хлопця. – Ти привертаєш до нас непотрібну увагу! – Шиплю на нього, помітивши як пожвавилися учні, і косяться на нас. Мені вистачає проблем із популярністю через Власа та його новоприбулу колишню подружку, а тут ще й цей.

– Мене перевели сьогодні. Клас В-2.

– Що?! – поперхнувшись від щирого здивування, я випустила виделку. Клас В-2 - це мій клас.

Ну чому їх усіх селять у наш клас?!

– Ти не дуже  зраділа.

– Чому радіти? – губи хлопця ще більше розпливаються в посмішці. – Аж бісиш!

– До речі, ти так і не представилася.

– Я?! Я мала представитися? Серйозно? – Здригаю бровою. – Це я сіла за твій стіл? Ти в курсі, що це стіл ізгоїв школи? Якщо не хочеш бути приниженим, вали звідси.

– Я не боюся! Хіба ти не помітила, що я не з боязкого десятка? – Він хмикнув. – А чому ж така популярна особистість опинилася за столом для ізгоїв?

– Тому що! – відповідаю і награно усміхаюся йому, продовжуючи свою трапезу.

Але в якийсь момент здригаюся і розгублено дивлюся на зухвальця. Він зненацька захопив мою руку і змусив мене піднести виделку з картоплею до його рота. Він повторив те, що робив Влас. Схаменувшись від випадкового заціпеніння, намагаюся вирвати свою руку, але хлопець тримає мене досить міцно, не дозволяючи звільнитись. Він не зводив своїх лихих очей з мене і повільно з'їв картоплю, що була останньою на моїй тарілці. Щось дивне відбувалося зі мною. Мої щоки залились фарбою, а внизу живота спалахнув вогонь.

– Ян. – Прожувавши картоплю, він витер губи і все ще утримуючи мою руку, підморгнув. – Приємно познайомитись, Таліта!

– Ти знаєш моє ім'я? – сіпаюся, намагаючись звільнити руку, але він все ще не дозволяє.

– Звичайно ж. Насамперед я дізнався, хто найкрасивіша дівчина в школі. І нею виявилася ти!

– Хахаха! – Заливаюсь сміхом і трохи розслабляюся. – Гаразд. Допустимо ти вмієш підкочувати до дівчат. Що потрібно?

– Хотів потоваришувати для початку. Радий, що маєш гарне почуття гумору. – хлопець запнувся і відразу виправив себе. – Але ти справді гарна.

– Авжеж, я це і сама знаю! Отже, Ян. – Задумалася я.

– Закохалася в моє ім'я?

– Можливо. – Починаю фліртувати з ним сама того не помічаючи. – Допустимо. А що сталося з твоїм обличчям? Свіжа бійка чи не так? Хто тебе так обробив?

– Хм, хех, – видихає Ян і злегка кривиться. – Так, зустрів старого друга.

– Радісна зустріч.

– Дуже. Старий друг краще нових двох. – якось м'яко каже Ян і повільно розтирає шкіру моєї руки своїм великим пальцем. Дивно і незатишно починаю почуватися від такого прояву уваги.

– Слухай. Ян, дякую, що доїв мою картоплю, але мені час іти. Я згадала, що мені потрібно перевірити свого друга.

– Давай піду з тобою.

– Навіщо?

– Якщо ми з тобою порозумілися чому б не познайомитися з твоїм другом? –Наполягає він.

– Напевно не сьогодні. Давай іншим разом вас познайомлю. – Мило посміхаюся йому і встаю, обсмикуючи руку. На мій подив Ян настирливіший ніж я могла подумати. Він не відпустив мою руку і так само встав з-за столу, наполягаючи на своєму.  

– Я хотів би піти з тобою до твого друга!

– У тебе немає інших справ? Іди оглянь школу, спальний корпус. Чи познайомся з іншими дівчатами.

– Мені не цікаві інші дівчата. – копіюючи мою інтонацію, Ян також лукаво дивиться на мене.  – До того ж попереду цілі вихідні, маю достатньо часу!

Зітхаю.

– Давай почнемо знову. – відказую йому. – У мене є наречений! Він до речі приїде відвідати мене днями. Давай, – хотіла запропонувати йому залишитися приятелями, але Ян здивував мене, знов повторивши Власа.