Розділ 1

Мене звати Олесь Клопотенко і я хотів би поділитись з вами своєю історією успіху. Я не якийсь там інфо циган, чи той, хто хоче щось комусь впарити. Я той, який просто хоче запевнити людей повірити в себе, в свою можливість зробити те, що здавалось би нереальним. Тобто підвищитись в статусі без всяких зв’язків, чи волохатої руки, але завдяки своїм знанням та талановитому підході до цього всього. Але я думаю варто все почати по порядку, щоб було зрозуміло що і до чого.

З дитинства в мене мало хто вірив, вважали розбишакою та лінивцем. Лише мій фізрук Василь Йосипович казав, що потрібно вірити в себе незважаючи ні на що. Правда, пригадую був такий випадок, коли ми всім класом на вулиці на уроці фізкультури здавали стрибки у довжину, і я постійно, коли стрибав, то був заступ, а заступ, це значить, що результат не зарахований. Я з фізруком почав сваритись, що він сліпий осел і нічого не бачить, він теж у відповідь почав мені щось доводити. Потім я вже взяв стрибнув не доходячи до тієї лінії з якої потрібно стрибати, щоб не було ніякого заступа, і тут вже заступа не було, але цей результат не задовільнив норму нормативу та і мене в цілому, тому я був ображений. Єдине, що втішило, що потім після цих всіх нормативів був футбол. 

Вчитель дав нам м’яча і ми грали в футбол, правда мені заборонив грати, я був повинен вибачитись за свою поведінку. Я по морозився десь хвилин 15, і тут мене спокусило, коли мої однокласники грали в футбол і зрозумів, що це так не діло, і подумав, добре, вибачусь. Я вибачився, бо я завжди вмів вибачатись так, щоб мене можна було пробачити, і вчитель пробачив мене, і я задоволений пішов грати зо всіма в футбол.

Фізрук Василь Йосипович на самом ділі був дуже крутий. Він хоч і ганяв нас на спортивному майданчику, але він ставився до нас добре. Його не можна назвати тим, хто пішов на фізрука із-за того, що не зміг знайти кращої долі. 

Така професія була йому по душі, і ми всі це відчували. Він навіть грав з нами в футбол, бо був не дуже старий, йому було десь за 40 років, тому як на мене він міг собі дозволити грати з нами в футбол. Він грав в захисті, у нападі і на воротах стояв, прямо універсальний гравець. Також нам запропонував після школи в такий то час пограти в футбол, особливо коли рання осінь, або пізня весна, то темніє пізно і може встигнути пограти в футбол багато часу. Він жив в дворі, де його вікна виходили на спортивне футбольне поле, тому там грати зручно всім: як дорослим, так і малим, тому ми грали там. Коли всі сильно набігались та вспотіли, він нам приносив воду, щоб пили, тобто піклувався за те, щоб ми не пили брудну воду із колонки та і навчив, щоб під час гри не дуже нею впивались, щоб потім не знудило і в боку не боліло.

Були випадки, коли він навіть до себе додому запрошував. Вдома в нього було затишно, ми там дивились футбольний матч нашої збірної, то він нам був свій товариш. Правда його жінка, яка чимось схожа на французьку співачку Алізе, не дуже була нам рада, але нічого нам не сказала і зробила привітний вигляд. Як жінка, вона нам сподобалась, навіть деякі із наших друзів хотіли б з нею розважитись, але я за це їм пообіцяв по морді дати, бо так не можна. Це дружина Василя Йосиповича і я вважаю, що він заслуговував на те, щоб в нього була саме така дружина. 

Правда, колись вийшло так, що Василь Йосипович вів зі мною особисту бесіду. Незважаючи на те, що я з ним часто сварився, але він в мені побачив надійного друга і розказав те, що його дружина взяла і покинула. Він з нею не сварився, не було ніяких конфліктів. Просто взяла зібрала свої речі, залишила лише записку: “Це був мій особистий вибір, ти ні в чому не винен, винна лише я. Тому бажаю тобі всього доброго, але за мене не переживай, просто я покохала іншого”. Така новина дуже його зламала. Але він був справжнім мужиком, і сказав нам: “Якби оце не ви, мої любі друзі, я б мабуть спився. Просто завдяки вам не можу цього собі дозволити, бо який я вам покажу приклад. Я хочу, щоб ви були спортивно розвинені, багато хто із вас зробив би професійну спортивну кар’єру, але, якщо б і не зробив, то хоча б мав любов до спорту, а це скажу я вам набагато краще, ніж пити, це дає змогу прожити гарне безхворобне життя.” Бажання пити в нього було, лише із-за того, що його покинула жінка, а так він міг дозволити собі пити, лише зі своїми дорослими друзями і то це поза школою, ми його особо не бачили в стані напідпитку.

Як на мене, я не знаю, чому так його дружина з ним вчинила, але я думаю, мабуть із-за грошей. Бо фізрук не дуже багато заробляє і мало що може собі дозволити. Та його жінка була дійсно така розкішна красуня, за якою потрібно дбайливо дбати та балувати розкішними подарунками, можливо навіть і подорожами. А чим займався фізрук? Лише нашим вихованням. В нього була донька Аліна, але він особливо їй багато часу не приділяв, лише примушував теж обирати спорт, тобто біг, плавання або гру у волейбол. Правда його донька не була спортивна і спорт їй не подобався, вона більше така була відлюдькувата, як і її мамаша, тому і не дивно, що дружина забрала і свою доньку. Доньці його було лише 12 років, тому по закону розлучень вона ще повинна жити з батьками і її мати забрала з собою. Як виявилось його дружина переїхала зі своїм коханцем жити в Іспанію, тому не дивно, чому я зробив саме такий висновок, що вона його покинула із-за грошей.