Першим,що зробив Микола Трохимович,повернув
шись зі столиці начальником відділу митної охорони,
це зібрав свій відділ.Народ з кордонів невпевнено за
ходив до нового приміщення відділу,яке надало Ми
колі Трохимовичу керівництво митниці,перемісти
вши варту з підземелля одразу чи не до неба,-на дру
гий поверх,де сиділа головна бухгалтерка та її бух
галтерія,куди як усім відомо «ну дуже буває потрібно
зайти».Старе підвальне приміщення з псами кінологі
чного сектору та майором Цапом відходило господар
ському відділу і той одразу став туди заносити конфіс
ковані шини.Вище ж кабінету головної бухгалтерки
Лариси Максимівни Зарецької на Лукавельській мит
ниці були лише «кадри» і кабінет начальника.
Народ з кордонів зайшов і поставав уздовж стін.Ми
кола Трохимович взяв слово.Був він у новенькому,за
міненому на складі костюмі потрібного розміру.Гово
рив коротко.
- Від сьогоднішнього дня усім на роботу приходити
сюди.Це-наш кабінет.Хватить на кордоні горобцям ду
лі давати.
Це був грім з ясного неба і відро крижаної води на
гарячі голови.Народ з кордонів у митну варту запису
вався,щоб вчиняти подвиги на передовій,а їх кидали в
тил штанами стільці обтирати.Увесь же сектор Девіна
радів,бо був удома.Микола Трохимович завершив.
- Усім розмножити і мати при собі та вивчити на
пам’ять Постанову номер 996 від 28.06 Кабінету Міні
стрів України.
Сказавши це начальник митної охорони розподіляв в
кабінеті столи,-кому де сидіти.Один стіл відводився під комп’ютер з прінтером,щоб друкувати щоденні
звіти для Дяка у Львові.Стіл з телефоном в протиле
жному кутку кімнати,само собою розумілось,відво
дився начальнику відділу і це з-за нього Микола Тро
химович виступав.
- Ігоре Івановичу,сядьте навпроти.Тепер там ваше
місце.
Це він сказав про третій стіл у кабінеті,над яким бу
ло прикріплено напис:»Не порушуючи чужих прав,ви
захищаєте власні.»
Четвертий стіл,що займав половину протилежної від
вікна стіни призначався для решти двадцяти двох душ
особового складу митної варти.
День,коли отримала митна охорона на митниці при
міщення і припинила бути бездомною був днем наро
дження Наполеона.Ніхто у тому не винен,що Бонапар
ту пощастило народитись в один день з Миколою Тро
химовичем.Тому по закінченню робочого дня,коли ро
з’їхався відділ, Рахманюк покликав Ігора до машини.
За кермом був Богдан Потапенко,що запасся в місті
усім,що треба.Останній в кабінеті Вася Млинарчик
довершував на комп’ютері звіти,щоб послати ті в За
хідне територіальне митне управління Дяку.Микола
Трохимович звіти підписав і взяв Васю з собою також.
«Кавалер» привіз їх на високий насипний берег річ
ки,що ділила місто навпіл.Богдан заховав його в ку
щах за старим кладовищем і дістав з багажника усе,
що треба.Девін став протирати серветкою чарку,а Ми
кола Трохимович відкорковувати першу пляшку «Сто
личної.»
- Як жити будемо,Ігоре Івановичу?Коли випили першу за здоров’я іменинника,запитав
Наполеон у Девіна.
- Хотілось би весело пожити ,Миколо Трохимовичу
після усіх митарств та сирітства ,що випало нашому
відділу пережити.
- Тоді уперед ,товариші,бо на нас чекають великі
звершення.
За це і випили.
Одне звершення було зроблене Миколою Трохимо
вичем нещодавно.Удвох з Богданом Потапенком вони
поїхали на перший за містом міліцейський пост ,де
міліціонерам було показано Постанову за номером
996 від Двадцять восьмого ноль шостого Кабінету
міністрів України і ті зупинили півдесятка ваговозів
під митними пломбами.З усіх було обрано один.Вран
ці усі його побачили перед ворітьми митниці.З вище
названою Постановою та митними документами на
вантаж Рахманюк подався до кабінету Готова.Довго
його не було звідти.Увесь день до Готова звідкись дзво
нили і він кудись дзвонив також.Наприкінці дня усе ж
було прислано інспектора з опломбовувачем і той зняв
пломбу.Причіп виявився завантаженим звичними на
полицях крамниць закордонними продуктами та се
ред них виявили оливки.Останні не були занесені до
митних документів і їх там бути не мало. Зі Служби
боротьби з контрабандою прийшов інспектор і став
складати Протокол про порушення митних правил.Сл
ужбою боротьби з контрабандою у відповідності до
статті 40 митного кодексу України було взято проби
та зразки.Дещо дали випробовувати Миколі Трохимо
вичу.Того дня на березі річки Девін та його друзі закушували оливками і слухали,що заповідав батько.
- Люди наші з Білоруського кордону,Ігоре Іванови
чу, сільські.
Виливав серце підполковник.
-Ну про що у селюків запитувати?Скажи їм корову до
хліва загнати,-заженуть,а забудеш нагадати двері за
коровою закрити,то так і незачиненим на всю ніч хлів
залишиться.Інші ,з польського кордону,я їх не знаю,
що від них чекати.Непевні вони якісь,один Чибісюк,
що з Кривоножиком спирт утопили,чого вартий?Хоч
сьогодні саджай і не помилишся!Чи як ви думаєте?
- Усі колись помиляються!
- Авжеж,так.Ваша рація Ігоре Івановичу.І я був
колись молодим.Таки був…
Зітхнув підполковник і ненадовго
замовк.Молодість,-це потяг,з якого на якійсь станції
виходиш,щоб на твоє місце прийшли інші і потяг їде
далі.
- Тут не про мене мова,Ігоре Івановичу і не про
вас,а про людей.Ваші ж бо люди,Ігоре Івановичу місь
кі і у митній справі знаються,в той час коли решта лед
ве-ледве.На вас надія,бо добре ви себе показали в опе
рації.Тому і погодився я прийняти надану мені держа
вою та керівництвом митниці пропозицію очолити
відділ Митної варти.Тому усяку нову справу на вас
кластиму.На вас ,хлопці,покладаюсь.Не підведете?
- Служимо народу України ,Миколо Трохимовичу.
На високому березі річки митна варта присягала сво
єму полководцеві. - Чи ж знаєте,що робити доведеться?
Запитував Наполеон у гвардії.
- Знати не ,знаємо та робити будемо.
Відповідала гвардія.
- Ну тоді виділіть назавтра людиноньку,Ігоре Івано
вичу.Від акваріуму нам не ухилитись.Від завтра хтось
при вході охоронцем сісти має.А самі зберіть вузлик,
поїхати нам до одного місця разом треба.І ще кого-
небуть одного міцненького візьміть з собою,бо знадо
битися може.Богдан же нехай за кермо сяде.