2.2

Коли Жанна навчилася розмовляти,то першим
словом,яке вона промовила,було не «мама» і не
«тато»,було слово «баба».Девінова теща в сім’ї
була тим самим,що в Радянському Союзі партія,-
спрямовуючою та надихаючою силою.Це вона
спрямувала Лору до музичної школи,потім під
вінець з Девіном,далі на хор,завдяки якому Завод
дав їм квартиру.Тепер обоє вони,Лора та її мама
взялися спрямовувати Девіна туди,куди подалися
усі .
- Ну що тобі твоя школа?
Так починала колишня дружина.
- Так і будеш до пенсії в свисток на фізкультурі
свистіти?Хоч ви йому ,мамо, що скажіть!
Проте мама не поспішала доньку підтримувати.
- Наш парторг на Водоконалі,що всю жизнь па
ртєйним був,в попи пішов.Висвятився,тепер в но
вій церкві,що на Другому Лукавелі збудували,пра
вить.Не на одному базарі люди живуть!
В останні дні теща вдалася в релігію і хотіла ба
чити зятя священником.Лора ж воліла керувати
чоловіком на базарі.Тому вечорами і вранці в їх
квартирі між тещею та дружиною розгорталися
справжні битви.- Едік машину купив.
Так,щоб усі чули,розпочинала битву дружина.
- Я не знала,що то його красний «Фольксва
ген» біля нашого під’їзду стоїть.А вчора мене на
базар підвіз і грошей не взяв.
- Твій Едік сам руля крутить і бензин купує,а
батюшку возять.
Лунав у відповідь артилерійським залпом голос
тещі з кухні.Хто не встиг заховатись ,той міг заги
нути і Девін,вловивши мить ,коли про нього забу
ли, прожогом тікав з поля бою,що ним в останні
дні стала квартира.На холод.
 

 З   холоду підполковник ходив в баню.Облашту
вав собі сауну в гаражі районного управління
КДБ.Той був просторим,а найголовніше там про
ходили теплокомунікації.Тому не довелося дума
ти про те,де взяти гарячу воду та каналізацію.Уд
вох з штатним водієм УАЗика Юрою вечорами по
закінченні робочого дня та у вихідні вони відгоро
дили цеглинами чималий шмат приміщення,об
шили там стіни сосновими дошками і поклали в
кутку,зварену Юрою з листків металу,якого було
всюди доволі,пічку.З осіннього поля підполков
ник наносив каміння,яким було обкладено пічку.
Залишалося покласти високу та нижчу лави і при
чепити термометра.Вже у перший захід в прото
пленій березовими дровами бані градусник пока
зав 90 градусів і вмиті трьома потами щасливі ба  нобудівельники, начальник з його водієм, перехи
ли по чарчині принесеної МиколоюТрохимови
чем калганівки.
Без бані у ті дні було не могло прожити ніяке ні
районне ні обласне начальство.Тож до сімдесяти
річчя Великої Жовтневої революції Микола Тро
химович напросився,щоб його перевірили.Нача
льство оглянуло відмінно начищений та завжди
готовий до виїзду бойовий районний УАЗ і похва
лило Миколу Трохимовича.Було відмічено лад у
веденні документації та чистоту у приміщеннях з
написами «Роздягальня» та «Душова».Однак
справжнє подивування настало тоді,коли в шафі
для робочого одягу посунулись таємні двері,за
яким очам враженого начальства відкрився стіл з
самоваром.До відкриття Юра протопив баню не
березовими,а дубовими дровами і градусник на
стіні показав 100 градусів Цельсія.Начальство
пітніло,обливалось з деревяної діжки холодною
водою і частувалось з бувалого електричного са
мовара,що містив на денці інвентаризиційний
номер «КГБ СССР».Та не окріп лився звідти у
їхні склянки.По вінця самовар було наповнено
калганівкою.Країна готувалась до свята,яке от-от
мало настати.Прасками матері гладили піонерам
червоні галстуки,з якими тим вранці належало
пройти з парадом центральною вулицею міста.
Дописувалась промова першому секретареві па
ртії,з якою той мав виступити.І жодна антирадя нська душа ні в середині країни ні за її кордоном,
що лежав зовсім близько,гадки не мала і годі була
підгледіти,як за потаємними дверима Миколи
Трохимовича відзначається і париться до свята
начальство.Тож до наступної річниці Жовтня у ту
саму баню йому привезли погони підполковника.
 

  З холоду Девін йшов грітися до шкільного спо
ртзалу,від якого як учитель фізкультури мав клю
ча і де в нього був власний куточок.Нічний стор
ож пускав його до спорожнілої школи.Брав там
баскетбольного м’яча і закидав того сто раз до
одного кошика,а потім сто до протилежного.Усе
пізніше повертався він ночувати додому і якоїсь
ночі не прийшов зовсім,а коли прийшов,то поба
чив свої речі винесеними на коридор.
- А я казала,що те буде!
Зустріла його в квартирі теща.
- Якби ж то я не казала,а то ж казала!Та хто теп
пер старих слухає?
Донька ,яка щойно навчилася говорити і вироста
ла розумницею,йому сказала.
- Більше не приходь,бо ти нам їсиш серце!
Єдина Лора не сказала нічого.За столом на кухні
вона писала заяву про розірвання шлюбу.У школі
не платили.Якби ж то він не міг,чи був калікою,а
то ж був здоровим і міг заробляти на базарі та
приносити в сім’ю стільки ж як і вона,а не заки
дати свого дурного м’ячика в дірявий кошик.Суддя розділив квартиру на всіх порівно.Житло
було спільнонажитою у шлюбі власністю.Тому
матері та дитині було присуджено кімнату з кух
нею,Девіну дістався коридор.Про тещу не йшло
ся,вона мала власне трикімнатне помешкання,де
жила з тестем та іншою донькою,сестрою Лори.
Одразу після цього на двері до кухні та кімнати
дружина навісила нові замки і місяць Девін спав
на розкладачці в коридорі.Коли ж якогось дня не
зумів власним ключем відімкнути вхідні двері,бо
новий замок з’явився і там,то не пішов до суду,
щоб судитися з дружиною вдруге,а пішов жити в
гуртожиток до маргіналів.
 

               М А Р Г І Н А Л И.*
                   *Прим.:маргінал — винесений за поле
                     в граматиці;крайній- від латині
                     margo — край.