1.4

          ПОМІЧНИК ЧЕРГОВОГО СЛАВИК.
Помічника чергового на Лукавельській митниці не бу
ло.Штатні розклади у ті дні не передбачали такої поса
ди подібно до того,як не передбачали посади секретар
ки.Виходило так,що коли гість приходив на весілля,то
на дворі його зустрічав дружба,у ресторані гостей вітав швейцар,а на митниці відвідувача було прийняти
нікому.Тому,щоб не дати з державної установи винес
ти все,що можна включно з вивіскою та прапором Ук
раїни, вартовими на Лукавельській вирішили ставити
співробітників Служби по боротьбі з контрабандою ,
яка знаходилась першою після вхідних дверей .Там
«контрабандистам» відгородили скляну будку,яку всі
одразу стали називати акваріумом і занесли стола та
стільця. Увесь день до вечора ці помічники до занімі
ння пальців писали протоколи про порушення митних
правил,а вночі шукали собі куток,де б можна було про
стягнути ноги,щоб завалитись спати.Порядок відвіду
вання митниці поклали на чергових,яким забороняло
сь покидати чергову частину в той час ,коли цей по
рядок здійснювали ті,хто до чергової частини не на
лежав і підпорядковувався черговим як кіт на дворі
господаря псові.І нікому й на думку не спадало у ті
дні виступити проти самого Лімпоповського,який усе
це безладдя придумав.
Одним з таких помічників чергового на Лукавельсь
кій митниці був Славик,на долю якому у ті дні випало
прославитись та увійти в історію.Ось як це було.
Опівночі пролунав дзвінок.Нічний черговий Девін
глянув у камеру спостереження і побачив перед вхо
дом до митниці знайому постать Бабуєвського,який
бувши другом чергової частини та особою відповіда
льною за озброєння,що його охороняли чергові, мав
звичку приходити вдень і вночі так,як він це звик ро
бити в Радянській Армії бувши капітаном і батьком
на батареї,де батарея була його другим домом,а сол
дати членами родини.
- Ігорку,відкрий,то я,Саша.Почув Девін крізь переговорний пристрій знайомий
голос і натиснув на кнопку автоматичного дзвінка.Бо
чим швидше впустити додому родича,тим швидше
той піде геть.Так було завжди,однак не того фаталь
ного дня.Бо той день був днем народження Баса,са
мого начальника відділу розмитнення автомобілів,
який спочатку наливав у кабінеті начальника началь
нику, Лімпоповському та собі,потім у себе в віділі
відділу та Лімпоповському,а насамкінець у ресторані
«Лісова пісня» Лімпоповському і всім,хто йому там
траплявся.Трапився Бабуєвський,який там само свят
кував завершення чергового робочого дня.Коли ж
«Лісову пісню» закрили ,то Лімпоповський з Бабує
вським,які залишились за святковим столом одні ,ви
рішили не йти додому ,а піти на митницю,щоб там,не
зволікаючи до завтра, розпочати новий робочий день
вже сьогодні.
- Хто я?
Лімпоповський сплив з-за широкої спини капітана на
нічній митниці несподівано ,як загін озброєних греків
з коня в сонній Трої.
- Ви начальник Лукавельської митниці по роботі з
особовим складом, Іван Іванович Лімпоповський.
Чітко ,як на екзамені ,став відповідати Девін,та серце
у ньому завмерло одразу відчувши халепу,у яку потра
пив,бо це не він повинен був відкривати двері на мит
ницю.Робити це мав помічник чергового Славик,якого
не було.
- Де він?Де ваш помічник чергового?
- Був тут.
Скляна будка перед дверима до митниці стояла порож
ньою та не освітленою.Помічника чергового Славикау ній не було.
- Де ваш помічник?Яким є Наказ Начальника Лука
вельської митниці про пропуск відвідувачів?Хто здійс
нює пропуск відвідувавчів,відповідайте.
- Помічник чергового.
- А хто несе відповідальність за пропуск відвідува
чів?
- Черговий.
- Ну то відповідайте,черговий,де в дану хвилину
знаходиться ваш помічник?
- Не можу знати ,пане начальнику Лукавельської
митниці по роботі з особовим складом,оскільки не був
повідомлений помічником чергового про те,де він бу
де знаходитись в дану хвилину.
Стоячи навитяжку перед Лімпоповським,Девін бачив
як у темряві ночі розчиняється друг чергової частини
Бабуєвський,підсадна качка Лімпоповського.Спочатку
за дверима розчинився його товстий зад і у чергового
зачесалась нога,щоб цей зад дістати.Потім стала зни
кати широка ,як циганський міх, спина.Мав при боці
заряджений сімома кулями револьвер зразка 1895-го
року.Не промахнувся б.Останньою зникала небрита
потилиця і йому захотілось ту потилицю побрити. Та
між ними стояв Лімпоповський,який у ті дні на Лука
вельській митниці міг побрити кого завгодно хоч з ми
лом,а хоч без мила.
- Зникнення співробітника на робочому місці!
Грізно вирік нічний екзаменатор.Подія набирала над
звичайного характеру.У цей час вухо Девіна вловило
хропіння.Підсилене коридором,воно долинало з того
місця,де знаходився архів.- На митниці надзвичайна подія,-зник сівробітник,
Які ваші дії,черговий?
- Розшукати і доповісти начальнику.
- Розшукати і обоє до мене в кабінет.
На цьому реченні Лімпоповський вичерпав сили,і ви
рушив до сходів на другий поверх,щоб поповнитись
силами в своєму кабінеті.Там було чим.Зниклий тим
часом Помічник чергового Славик був розшуканий в
архіві,де на стелажах з архівними справами легко мо
жна було простягнути ноги,а накритись митним паль
том Валентинова.Десять доларів брав Валентинов за
ніч в архіві у ті дні з помічників чергового.Для тих це
було сущою дрібницею.В ті дні.
На ранок,Славик відвідав кабінет начальника відділу
по роботі з особовим складом,де чесно признався,що
спав і не чув ,як той приходив на митницю.
- Покарайте мене негідного робітника,не догледів,
як ви учора повернулись на господарство,заснув.Ви
нам усім як батько,Іване Івановичу,а ми ваші діти.Да
йте загладати провину.
І негідний син дав у руку батькові п’ятдесят доларів.
Для нього ,інспектора оперативного відділу Служби
по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних
правил Лукавельської митниці у ті дні вони були та
кою ж мізерною дрібницею як і десять.
- Взяв?
Всі,хто того ранку був у черговій частині з нетерпі
нням чекали пришестя викритого в порушенні помі
чника чергового від Лімпоповського.
- Взяв як яструб голубку.
Скинув додолу з чола піт Славик.З того часу «ОднимСлавиком» на Лукавельській митниці стали називати
п’ятдесят доларів ,а сто- двома,Трьома Славиками
стали сто п’ятдесят доларів,чотирма-двісті і т.д…і
т.п…
Так було залагоджено цю справу Славиком і у Черго
вій частині всі заспокоїлись.Однак не заспокоївся Ба
буєвський.
- Славик вину змив,а ти,Девіне, думаєш перед Іва
ном Івановичем свою вину змивати чи ні?
Став його викликати на потаємну розмову друг Черго
вої Частини Бабуєвський.
- Дивись,Девіне,бо Лімпоповський не забуває нічо
го.
- Хочеш одного Славика?
Звів очі до стелі Девін.Там припинили стукати.
Так було з цілим народом,всередину якого увійшли
чужоземні гроші,щоб він припинив працювати.Ще
найзатятіші засівали поле,ще ходили на завод найвід
даніші і не припиняв у Девіна над головою стукати
знегуманітарений швець. Та нове покоління молодих
і голодних двієчників вже підводилось з задніх парт,
щоб новий шлях вказати народу.Той шлях не був но
вим.У 1917-му році його загородили смугастим шлаг
баумом і почепили напис:»Туди ходити заборонено!»
Молоді і рішучі збили табличку та потрощили шлагба
ум,з обох сторін дороги, скільки сягало око порізали і
продали ліс,потоптали поле,а перед Новим роком яки
йсь мерзотник зрубав у Лукавелі ялинку,що всі остан
ні роки прикрашала місто.Молоді і заповзяті пішли
збирати данину в народу.Це були нові ординці,які проте йшли не з мечем а з словом.»Дайте старим!»,-
було написано в одних,»Дайте хворим!»,- кричали
інші.Та всіх перевершила дружина чубатого президе
нта,яка з екрана телевізора заявила:»Дайте на лікарню
дітям!»Народ давав і нові ординці поспішали ,щоб
поділитися з ханом.Хто не ділився,той оголошувався
поза новим законом...На митницях це були старші
змін,наділені даром побачити і змусити поділитись
здобиччю зі зміни,щоб у свою чергу було з чим стати
перед тим,хто ставив їх.Це були начальники відділів
кадрів,які торгували місцями.А особа відповідальна за
озброєння Олександр Бабуєвський,пронюхавши нове
віяння,і собі подався на кордон,де розшукав старшого
зміни Цяцкевича і стиха пригрозив тому:»Завтра я їду
в Київ,так що,коли не хочете,щоб я привів до вас Ба
та,то з усіх по одному Славику.»Ніхто не знав , яку
посаду в Державній митній службі обіймає Бат,але
звучало погрозливо,тому Цяця подумав і дав особі від
повідальній за озброєння одного «Славика».В Київ
Бабуєвський їхав,щоб отримати набої до раніше отри
маної зброї зразка 1895-го року.А Батом був такий
самий як і Бабувський майор-пенсіонер Батюк,які ці
патрони видавав.
- Ви теж хочете одного Славика?
Не дочекавшись відповіді від Господа,що на верхньо
му поверхові відновив своє стукання,причепився до
рибок Девін.Рибки собі плавали і ніяк його не слуха
ли.
...У ті дні на митниці і в державі склалися хлібні і без
хлібні відділи.Хлібними були усі посади на кордоні,а
також ті всередині країни,які нараховували мито:відділи розмитнення автомобілів,відділи тарифів та митної
вартості,вантажні відділи.Безхлібними ходили статис
ти та бухгалтери і могло бути так ,що з двох сусідів по
закінченні робочого дня один ніс в кишені вартість
квартири,а інший думав у кого позичити,щоб за квар
тиру заплатити.»Коли не народишся щасливим,то хоч
умри,а не житимеш як люди живуть»,- гомоніли у ті
дні в черговій частині знедолені: особа відповідальна
за збереження державної таємниці і одночасно другий
на митниці з бідності Цап,особа відповідальна за озб
роєння Бабуєвський, а Оригінайло,кому доводилось це
слухати все тяжче і тяжче зітхав.»Ні.Не бути на на
шій вулиці святу.»,- розходились вони:»Чудес на світі
не буває.»І ось одного червневого дня Господу обри
дло слухати про те,що див не буває і дива в черговій
частині розпочалися.