1.3

                      П О Н О С Ю К .
Ще в ті незабутні дні,коли Саша Панасюк добився
почестя стати лицем держави на пропускній смузі
міжнародного автопереходу «Лукавель-1»,завів він
собі у звичай по закінченню нічної зміни з’являтися в
офісі,де бухгалтерія і склади.Маючи в потаємній ки
шені з нічних оглядів кілька хвилюючих на дотик зе
лених папірців,що становили разом у ті дні чи не по
ловину зарплати митника, у першого, хто йому на мит
ниці трапиться, бідний працівник автопереходу про
сив:«Позичте,коли можете п’ять гривнів,повірте до
жився до того,що вдома нема за що хліба купити».Був
Панасюк колишнім прикордонником,що як усім відо
мо, "взяток не беруть",отримував крім зарплати ще й
пенсію,дружина його працювала в податковій і тому у
них не було вранці чим за хліб заплатити.Молоді дів
чата з бухгалтерії позичали Саші Панасюку п’ять гри
вень,голосно дивуючись ,як у наш час можна бути та
ким бідним.Вони це робили доти,доки митна охорона
одного разу не затримала бус з пральними порошка
ми,що його непідкупний колишній прикордонник Панасюк пропустив через кордон без жодного оподатку
вання,навіщось вліпивши особисту номерну печатку
на рахунки з Люблінської гуртівні,які дурний водій
забув викинути у вікно,ледь за його бусом опустився
на переході шлагбаум.Так ті рахунки і лежали на пере
дньому сидінні,коли вже на першому за переходом пе
рехресті,бус був зупинений митною охороною і з раді
сним виразом обличчя дружка молодого на весіллі ін
спектор митної варти Маковей повідомив:»Слава Ук
раїні!».
З буса не відбулося жодної відповіді.Проте в наступ
ну мить у ній вже не було потреби,бо просто поряд з
водієм Маковей побачив Люблінські фактури з митни
ми печатками і зграбною рукою сягнув по них.Не раз
і не два пожалкував того дня неляканий перевізник,що
не проковтнув ті папери одразу і в ту саму мить,коли
перед ним завиднілася митна варта.
-Цікаво,цікаво…
Двічі проказав Маковей після того,коли зачарований
його весільною посмішкою підприємець розчахнув
багажне відділення з двома тонами контрабанди.Під
приємець був таким спокійним та зачарованим тому,
що за проходження кордону він заплатив на кордоні
Панасюку і нічого не знав про те,що інспектор митної
варти Маковей того дня запланував для себе подвиг.
- А що?В Лукавелі на базарі порошків не стало?
Вручив насамкінець митновартівець змертвілому враз
підприємцеві протокол,за яким недоплачене на кор
доні мито належало сплатити у розмірі 200 відсотків і
по дружньому потис руку.В Лукавелі на базарі пральних порошків стало,але ж
,боже,як у ті дні хотілося купити за ніскільки,а прода
ти за всі гроші.Перевізник був таким самим бідним як
і митник Саша Панасюк,тому вмовив на колінах остан
нього за сто доларів в кишеню Саші не посилати його
до каси держави,де заплатити належало двісті.Коли б
це виявила Служба безпеки,то світила б митнику реші
тка.Оскільки ж виявила митна варта,то базарник замі
сть двісті у касу держави на переході заплатив з штра
фом чотириста вже в офісі митниці,де на нього склали
протокол.Сашу ж Панасюка з переходу прибрали і по
містили в чергову частину.Учити митний кодекс.Ви
правлятися.Не заслуговував він на те,щоб ним зайняв
ся прокурор.
І ось вже майже півтора року після такого неперед
баченого долею непорозуміння,зображення колиш
нього непідкупного прикордонника Панасюка стало
прикрашати загратоване вікно чергівки,замість того
щоб прикрашати собою міжнародний пункт пропус
ку.Бо у чергову частину засилали усіх,хто був не
вартий того,щоб його посадити через дріб'язковість їх
звершень. Півтора року зображення Панасюка прик
рашало собою загратоване вікно чергівки замість того,
щоб прикрашати собою грати виправного закладу.
…Девін запалив.З сигаретами у нього все виходило
точно так ,як із жінками:наступного дня він їх поки
дав,а вони його ні…
В останні дні Панасюк по закінченню нічних змін у
«чергівці» завів звичку навідуватись у «кадри».Там,у
застеленому новим ламінатом просторому приміщен
ні,занавішеній білими знавісками кімнаті тримав завжди відчиненими для людей двері своєго кабінету нача
льник « відділу по роботі з особовим складом» Іван
Іванович Лімпоповський.Двері до особистого кабіне
ту Іван Іванович тримав розиненими завжди,тому що
був радий завжди і кожному,хто до нього приходив.
Але з якогось часу, коли приходив Панасюк,то Іван
Іванович став за ним і за собою ці двері зачиняти.В
останні дні Панасюк став шукати способу повернути
своє зображення на міжнародну смугу пункту пропус
ку «Лукавель-1» і «стукав».Повернути міг Лімпопов
ський.
Девін заклав руки за потилицю і спрямував погляд у
стелю.По інший її бік,у квартирі на верхньому повер
хові жив швець.Як завжди, у цю годину той прокину
вся і вхопився за молоток підбивати чоботи.Деколи
Ігорю бувало цікаво,чи ті чоботи хтось купує,чи
швець підбиває підбори чисто з ентузіазму ,просто
щоб витратити запас цвяхів,що ним він запасся ще за
Радянського Союзу. Цього шевця жодного разу не зу
стрічав Девін на сходах.Не бачили його і сусіди,а тому
не могли відповісти,як невтомний робітник виглядає.
Скидалось на те,що той не покидає свого помешкан
ня.Ніхто ніколи не бачив,щоб відчинялись двері таєм
ничої квартири на верхньому поверхові,з якої кожної
днини за виключенням неділі,в один і той самий час
розпочинав свою роботу шевський молоточок,в один і
той самий час опівночі замовкаючи.На поверхові,
вище Девінової стелі жив над ним Господь*.(«Бога
ніхто,ніколи не бачив.» Ін.1.18.)
Господь був шевцем.- Стукаєш?
Звернув до стелі очі Девін.Саша Панасюк не любив
Девіна,за те що той не міг правильно вимовляти його
прізвище.
- Скільки раз тобі,Девіне,повторювати..?
Бувало гарячкував колишній прикордонник.
- Я Па від слова Панас,а не По від слова понос,бо Но
сюк у нас ,- це Володир,а я Олександр.
З прізвищами у черговому відділі відбувалась плута
нина.Плутанину цю ще більше заплутував начальник
відділу Оригінайло,який щовівторка мав обов’язок
покласти галку проти прізвища тих,хто прибув на про
фесійне навчання і услід за прізвищем Носюка викли
кав «Поносюк».І Панасюк ображався.Він ображався
на Девіна,який це започаткував.На начальника відділу
Оригінайла ображатись було недоцільно.
Того дня,коли після Оригінайлових іменин Девін за
снув на автобусній зупинці,поряд з ним були Носюк і
Панасюк.І обоє не знали,що з п’яним митником роби
ти.А тому вирішили запитати.Запитати було ні в ко
го.Тому запитали в Лімпоповського.Той знав.У відділ
по роботі з особовим складом з автобусної зупинки,де
заснув Девін, телефонував Панасюк.