1.2

ЛУКАВЕЛЬСЬКА МИТНИЦЯ.
Коли з Царства Праці,яке в один день виникло ,прожило
вік людини і в один день було скасовано,вийшли базарні
республіки,люди дуже довго не могли вирішити,як їм жи
ти.Першими оговтались злодії і брехуни.Вони поставали
депутатами та правителями областей.За ними послідували
жінки.Вони розлучились з чоловіками,вигнали тих непо
хмеленими з квартир,квартири перетворили на склади,а самі рушили торгувати на базар.Чоловіки стали зникати.Пер
шими зникли воїни.Вони пішли міліціонерами-охоронцями
на базар.За ними не стало робітників.Вдень з вогнем у місті
ще можна було знайти реліктового водопровідника,та як
клас пролетаріат припинив існувати.На землі не стало земле
роба,який посеред літнього дня витерає з чола піт,а той яко
го ще не вивели, працювати став виходити вночі,щоб його,
бува,не застали на гарячому і не викрили ,виставиши на все
загальний огляд.Лікарі перекваліфікувались на цілителів та
поставали попами.Вчителі ж пішли у митники.Учитель фіз
культури Девін подивився на годинник у себе на руці і пода
вся за всіма.
На прикордонні було оголошено,що відкриють стільки мит
ниць,скільки зможуть себе прокормити.І відкрили вісімде
сят.Довкола Лукавеля їх з'явилося три.Учителі ж,які прийш
ли на них служити,а вміли лише учити,поклавши на голову
високі шапки зі знаком бога комерції Меркурія продовжува
ли робити те єдине,що його лише вони знали-учити.»Негар
но так робити»,вчили вони зсаджуючи з Хелмського поїзда
перевантажену дзеленчанням горілчаних пляшок у безрозмі
рних сумках бабу.»Як вам не соромно!».- завертали назад
контрабандиста,що об'їздними дорогами прямував з багаж
ником яблук на базар до Бреста.Усі вони чули,що на кордоні
дають хабарі і перед тим як заснути,уявляли собі,як будуть
стояти та соромити неосвічених,навчати темних.Усі вони
робили не те,що було потрібно. Богу Меркурію урвався тер
пець і вустами колишнього лісничого,а тепер начальника ми
тниці Лукавель-2,Степана Степановича Коника він роз'яс
нив своїм новоспеченим служителям:
- »Хлібороб у полі,щоб народ кормити,учитель в шко
лі,щоб дітей учити,а митар на кордоні ,щоб збирати мито і
наповнювати державний кошик».
Всі,хто його слухали знали,що збирають у лісі і наповнюють
кошик,грибами.Половина чула,але не бачила ,що таке мито.
Промова шанованого Коника завершилась оплесками і новоспечені митарі кинулися збирати.
Збирали хто-що міг.Уже з першого прикордонного поїзда
зібрали вагон пляшок горілки,на «Лукавелі-1» зняли з поїзда
погнутий дореволюційний самовар якого в Лукавельській
газеті назвали витвором мистецтва,а Толик Гонтар,чий татко
працював на мясокомбінаті начальником холодильника при
сунув з митного оформлення телячу ногу.Таким був поча
ток.Збирали завзято,але збирали не те,що треба.Тому Валя
Галямурка,в минулому комсомольська працівниця,а тепер
заступниця начальника по зборах щось пошептала на вухо
Степану Конику.»А-А!»- здогадались митарі і пішли збира
ти долари.
Першим посадили Гену Марчука,який перед тим,як стати
митним інспектором був льотчиком.Гена став збирати мито
так.Першим забігав він до вагону,ставав при вході і оголошу
вав принишклим пасажирам:»Митний огляд:з кожного по
двадцять доларів,або ніхто нікуди не їде».Так йому вдалося
обійти три вагони,бо в четвертому їхав білоруський проку
рор,тому з четвертого вагону Геника вивели попід руки пра
цівники української безпеки.Зелені папірці по п’ять і десять
доларів сипались з Геника як голки з перестояної новорічної
ялинки,коли вели його до вагончика,щоб не при людях одяга
ти на руки кайданки.
Геник був першим і останнім на всіх трьох лукавельсь
ких митницях,кого того року засудили за хабар,бо митарі
одночасно затямили,яку небезпеку криє в собі новообрана
ними професія.Утім наступного року незатійливого льотчи
ка відпустили і він до похилого віку успішно збирав плату з
продавців на Лукавельському ринку,бувши там сторожем.
З цієї історії довго сміялись на Лукавельській митниці но
мер один,чи не найстарішій на західному кордоні,яка одно
часно з появою нових розширилась,зберігши півтора десят
ка тертих ще Радянським Союзом,стріляних зубрів митної
справи.Дитячою хворобою примітивної корупції Лукавель-1
перехворів ще за два роки перед тим,коли відкрили кордон і стали ходити пасажирські поїзди до польського міста Хел
ма.За комсомольським направленням тоді набрали півсотні
випускників педінституту,а начальником Лукавеля-1 призна
чили керівника районного відділу освіти.Зробивши це, кері
вництво області лягло спати спокійно:було кому гідно пред
ставити перед іноземцями Незалежну.
Якийсь час педагоги сахались хабарів,які підступні іно
земці заходились їм засовувати до кишень,як горобці ястру
ба.Так тривало ,доки на Лукавель-1 не прийшов працювати
Валентинов.
 

                 ВАЛЕНТИНОВ.
Валя Валентинов був з тих,хто прийшов на митницю з
другою хвилею поповнення.Від першої хвилі ентузіастів
-першопрохідців ці хлопці та дівчата відрізнялись тим,що
одразу ставали на посаду.Нерідко ці посади створювали для
новоприбулих.З другою хвилею йшли міліціонери,що в со
рок п'ять років вийшли на пенсію,юридичні радники місь
ких голів та голови колгоспів,що їх вони розвалили.З дру
гою хвилею на митницю прийшов Володька Носюк,якому
так захотілось в черговий відділ з крісла голови колгоспу,що
чергового який там був до нього,начальник змушений був
протягом доби мало що не посадити замість себе керувати
митницею.Ще б пак,просив за Володьку народний депутат -
Герой соціалістичної праці і Генеральний прокурор Потебенько.Валентинову місце чергового не лежало до душі.До душі Валентинова лежало місце на пероні,коли на прикор
донну станцію надходив поїзд «Київ-Варшава».Завжди під
стрижений,щодня ретельно поголений ступав він до вагону,
розповсюджуючи пахощі контрабандного одеколону.Коли ж
виходив,то придивившись,можна було побачити як ні з чим
не сплутуване зоображення долара,недозволене та небезпеч
не просвічується з нагрудної кишені його стараннно випра
суваної щодня білої сорочки.І можна було навіть розрізни
ти,хто зображений там,в його кишені.Одного дня це був Га
мільтон,наступного Джексон,а третього сам Франклін.Вале
нтинов брав.У той час,коли ще не брав ніхто,Валентинов
брав не криючись.Усі затамували подих і з нетерпінням ста
ли чекати коли візьмуть Валентинова.Проте одна за іншою
проходили зміни,а зухвалець залишався неушкодженим.І то
ді наймолодший та найвідчайдушніший у зміні Лохматюк,
глибоко страждаючи від того,що комусь можна,а комусь ні,
потрусив торбу полячки в якій та везла з України горілку і
на пропозицію взяти звідти натурою,самими губами та пов
ністю безгучно зобразив,що йому потрібно.І бита грубешо
вська баба це слово безпомилково почула,хоч жодного звуку
не злетіло з мокрих від хвилювання губ Лохматюка.
- Маєш тут.
Засунула вона до спітнілої руки молодого орла десять дола
рів з зображенням молодого Гамільтона.При наступному ог
ляді хоробрий Лохматюк зажадав від пана,що перевозив
оверлок вже двадцять умовних з симпатичним Джексоном.
Третього разу ,вдихнувши в себе чимбільше повітря,мит
ник видихнув в купе «сто».Проте портрет найвидатнішого
з-понад усіх Франкліна йому вдалося розгледіти вже з скова
ними кайданками руками,з яких видобули згорнутого вче
тверо президента двоє ще не старих чоловіків ,які розгорну
ли перед тим свої все ще по-радянськи червоні посвідчен
ня.Покази ж свідка надавав Валя Валентинов.
Операція.Ось як називалося те,що робив Валентинов і що
зробили з нещасним Лохматюком.І тоді всі здогадались,чому можна Валентинову,а Лохматюку ні.Тому ,що з своєї що
йновипрасуваної кишені сорочки хабарі Валентинов носив
до кабінету тих самих ще не старих чоловічків з червоними
книжечками,а Лохматюк ні.Ось як це все починалось і слу
гам народу на державному кордоні щойнонародженої Укра
їни було над чим подумати.
Думали усі близько півроку,доколи на місці нестарих чоло
вічків з червоними книжечками з’явились нові,а Валенти
нов пішов працювати в архів і припинив приходити у щойно
випрасуваній щодня білій сорочці і більше ніколи не пах ко
нтрабандним одеколоном.
Архів знаходився в найтемнішому кутку Лукавельської
митниці,до якого з часу її відкриття не ступала нога живої
людини за виключенням ноги Валентинова.На протилеж
ному ж кутку того самого напівпідвального коридору лежа
ло не менш таємне і таке ж малолюдне місце,яке називалось
«Чече».Чергова частина.В черговій частині у ті дні сидів
Бабуєвський.