Законники.

Додати частину

           Законники

           Або

           вигадана історія корупції

           на одній митниці 

           з ілюстраціями і без.

1.Останні дні.

"Знай же,що в останні дні

настануть часи тяжкі...".2Тим.3,1.

Того дня,коли люди отримали від нього те,чого всі так
хотіли,Девін повернувся з роботи до своєї порожньої
квартири на околиці Лукавеля з двома пляшками горі
лки.Власне,роботи більше не було.Бо те,що від нього усі
хотіли,- було її залишити.Написати заяву за власним
бажанням.Після двох тижнів вмовлянь,погроз,навіть чо
ловічих істерик та насамкінець суду,він це зробив.Те
пер знав з досвіду,що в найближчі дні до нього не под
звонять ні у двері ні на телефон.Люди не люблять прихо
дити до тих,кого засудили.Люди не приходять до тих,кого
більше немає.
Двох пляшок горілки було, очевидно, замало для того,що
належало йому зробити.А тому дорогою додому докупив
чотири пива та три пачки сигарет.
Йому належало перегорнути своє останнє життя.
З усім цим він і відімкнув двері до помешкання під номе
ром 80 на вулиці «Пермоги 40 років» .Там було сорок ро

ків його життя та не було Перемоги.Бо ніхто б не назвав
Перемогою те,що він учинив.Самоліквідувався.
Першим,що зробив увійшовши до помешкання,- скинув
більше непотрібний одяг:кітель з викарбуваним на бляша
них гудзиках гербом держави та твердими погонами з од
ною великою зіркою у віночку,потім чорну краватку,що три
малась на шиї завдяки гумці,насамкінець синю сорочку у
нагрудній кишені якої більше не було посвідчення.Остан
німи на підлогу впали штани на шкіряному паску.Що зали
шається у лицаря,який скинув з себе залізні обладунки?-
Лише душа!І їй належало серйозно поговорити з творцем та
розповсюджувачем цієї інфекції,яку хтось назвав словом
«життя».З Богом.
Ігор перевдягнувся у домашній одяг і пустив на кухні газ.У
помешканні було доволі студено,тому запалив одного вогни
ка на плиті.Якийсь час сидів і дивився на синє по боках по
лум’я.Потім перевів погляд на рибок в акваріумі.Насамкіне
ць поглянув за вікно.В будинку навпроти на балкон вийшла
дівчина в такому ж як і на ньому синьому костюмі «адідас» і
стала змітати там сніг.Вогники над плиткою шипіли,рибки в
акваріумі плавали,а сніг з балкона сусідки повільно падав на
землю.Ігор розпечатав першу пляшку і по вінця наповнив
«Столичною» гранчак.
Щоб не здалася солодкою,він посипав міцну зверху пер
цем.Грубий шматок ще теплого білого хліба намастив білою
тушкованою свининою з холодильника,яка одразу почала
танути,- такими гарячими були того дня в нього руки.Потім
він порізав велику цибулину і,щоб більше не підводитись,
висипав сіль просто на стіл. Дістав з холодильника одне
сире яйце та надбив те з тупого боку,щоб не висмоктува
ти.Перед тим ,як розпочати відправу ще раз звів очі на ак
варіум. За звичкою порахував своїх рибок.Останнім часом ті
стали кудись діватись і з дванадцяти куплених ним в зоома
газині до вчорашнього дня залишилось лише п'ять.П'ять було і сьогодні.Девін перехрестив гранчак.За вікном на сусід
ньому балконі вийшли і залишили незачиненими двері.Їх от
вір був чорним як та безодня,до якої він схилився,щоб ви
пустити звідти усіх своїх ворогів.Ворогами були його ду
мки.
- Прийми,боже,за лікарство.-
Бувало,говорили на другий день весілля,коли горілка покла
де половину гостей і за столом залишаються лише найсті
кіші.Він заплющив одне око,другим своїм оком він поглянув
на сіре небо над асфальтовочорними дахами багатоповерхі
вок,що підносились за вікном.Десь там,за хмарами,яких то
го дня ганяв туди-сюди вітер,мав би знаходитись всечуючий
та всюдисущий співучасник його пиятики.Девін випив і,не
закушуючи,одразу наповнив щойно спорожнену склянку.По
думавши,до половини.
- Будеш?
Спитав у неба.Останні дні були тяжкими і чорними,як ті
хмари,що пливли по ньому.Вони були гіркими,як та горіл
ка,яку щойно випив.Містили в собі отруту,яка називалася
«фальш».Його видали.На тринадцятому році служби на
митниці.Усе,що трафлялось до нині,було йому там,як гуса
кові вода.
Усе сталось через кишеньковий телефон,який насамкіне
ць Девіна змусили придбати у той час,коли мобільного вже
мали всі.Він опирався до останнього,аж доки Оригінайло,
його начальник відділу,якось не пообіцяв:»Коли ти не ку
пиш його сам,то купимо його тобі ми.Та на Лукавельській
митниці навіть прибиральниця з мобільником на роботу при
ходить,лише один Девін бути розумним хоче!Скажи, як нам
тебе з твоїх «Сорок років Перемоги» викликати,коли ти бу
деш треба нам тут.Нам що ж за тобою посланця посилати?»,
- чим раз дужче ставав запалюватись Оригінайло в останні
дні.З того дня,коли його призначили начальником відділу на
місце Девіна,а Юля* поклала зарплатню,що дорівнювала приголомшливій цифрі «тисячадоларів»,Валерик,так звали
Оригінайла ніби пошкодився розсудком.Його новітні вчин
ки стали змушувати відділ то широко розтулювати рот з
подиву,то тримати губи щосили зціпленими від переляку.
Щоб заробити тисячу доларів на місяць чоловік у ті дні зму
шений був покидати свій дім і родину,поночі пробиратись
через кордон і там наймитувати на будівництві чи фермі,до
вгий час ховаючись від поліції,не маючи допомоги при
хворобі і маючи в животі навіть в неділю замість доброї
миски политих сметаною вареників якусь псячу їжу «хот
дог» від якої в душі того чоловіка не відбувається жодної
доброї думки,як от провідати кума ,чи просто посидіти на
березі з вудкою,а лише шкребуться ніби чорні коти чорні
думки лиходолі.
Миску политих сметаною вареників Оригінайло мав за
вісім кілометрів від Лукавеля в Ухуївську.Крім сметани
вареники були щедро посипані шкварками,якими наді
ляла на півроку цілу родину добряче відгодована льоха,
що її господаровитий митник тримав в дощаному хлівчи
ку,прибудованому до цегляного гаража,в якому жила з
піврічним телям корова.По один бік паркана,що ним бу
ло огороджено двір бідного митника , жив сусід,а по інший
кум.Коли ж,деколи в неділю,тих не траплялося вдома(бо
гріх їсти вареники одному),то Оригінайло брав вудку і йшов
посидіти на березі ставка,де завжди водились жирні карасі і
повзали ліниві ,ще за колгоспного ладу відгодовані комбі
кормом раки.З усім цим,- бідна я людина,-думав собі мит
ник ,міняючи свою місячну платню на сто доларів у привок
зального міняйли,щоб відкласти зелені на весілля доньці.
- Ні.Не цінують у нас кадрів.
Говорили в ті дні на митниці.
- З нашою зарплатою хіба йти у Європу?Та з цими сльозами
навіть на базар в Лукавелі не сходиш.
Тієї зими впав на народ чубатий президент,в з ним баба з косою,яку він призначив прем'єром.Обоє вони взялися народ у Європу таки завести.Ос
кільки ж народу було багато і не всі туди могли зайти одно
часно,то потрібно було вирішити,хто вступатиме до "землі
обітованої" першим,а хто може й почекати.Першими з боку
Європи на кордоні стояли митник з прикордонником.Їм пер
шим і було покладено європейські зарплати.Другим,вже на
першому за кордоном перехресті зі смугастим кийком в руці
стояв мент,проте,оскільки про міліціонера у цій книзі не йде
ться,то з гідною винагородою за його нелегку працю менту
доведеться почекати.Неймовірна зарплатня,що дорівнюва
ла казковій назві «тисяча доларів» ніби з назви «тисяча і
одна ніч» впала з каси Лукавельської митниці на руду,ко
сооку голову Оригінайла і голова чолов'яги не витримала.
Спочатку Оригінайло завмер,чи не сталося помилки і не
скажуть нести гроші назад до каси.Про всяк випадок товст
ун взяв на тиждень лікарняний,садячи в Ухуївську картоплю
та обережно випитуючи про новини по телефону у підле
глих йому чергових.Помилки не сталося,Оригінайло до до
мовленого з сільським фельдшером терміну закрив лікарня
ний і заходився ходити на роботу.Біда була не в тім,що став
він ходити на роботу вдень і вночі.Біда була у тім,що на ро
боту тепер у день і вночі став він скликати підлеглих.І годі
було в ті дні з цим щось удіяти.
Від найменшого,отриманого ним від будь-кого на митниці
в ті дні зауваження,промовленого несхвально слова,якогось
безглуздого запитання «чому вчора у чергового мовчав те
лефон?»Оригінайла стала охоплювати лихоманка.В такі хви
лини він хапася за слухавку і скликав на роботу увесь відділ
чергових.»Коли я за кого-небуть з вас постраждаю»,-висту
пав у ті дні начальник чергової частини на митниці,-»То пло
хо буде усім.Ясно вам усім,чи комусь ще не ясно?».»Нам
ясно,Валерику,усім.»,- дружно відповідали чергові.Після
чого збори закривались і можна було повернутись додому.
Девіну було не найдалі бігти з його «Сорок років Перемоги»
на ці пожежні виклики ,бо інші чергові мешкали за двадцять і тридцять кілометрів від міста,де знаходився офіс митни
ці,а її пости було розкидано і за 73 і за 120 кілометрів від
того.Проте ніхто не перечив дурним починанням,що взялися
густо спливати знизу і рясно падати зверху в той час,коли пе
рший Майдан надбав для України чубатого нездару,а той по
ставив господарювати в країні замість себе з косою Юлю.
Ось з цього ,з екраном,що наледве світився вживаного «Са
мсунга»,який до нього напевно належав якійсь школярці,бо
так подряпати клавіші та кришку можна було лише гостри
ми нігтями,а дорослі модниці звичайно б не стали брати най
дешевшу модель,Девін і розпочав той день.
- Як старий митник,старого митника,я тебе поздоровляю,Ва
лерику, з твоїм Днем народження.
Затягуючись вранішньою сигаретою розпочав Ігор розмову з
телефоном.Мав вихідний.Начальник же слухав його ,перебу
ваючи на роботі.
- Всіх благ тобі ,друже,і будь міцним як обценьки,та приїха
ти на роботу я не можу.Кран у мене тече.Сантехніка ось ви
кликав.Скоро прийде.
По інший бік телефонної лінії сталось мовчання і Девін
уявив собі,як наливається кров'ю бичаче обличчя началь
ника його відділу чергових на митниці.
- Єслі ти не приїдеш,значить ти не члєн нашого колективу!
Вирікли йому того дня з телефону.Девін відвів від вуха пла
стикову дощечку і поморщився .Версія з сантехніком була
хоч і новою,та явно заслабкою проти волячої натури Ориг
інайла.
- Чесне слово тече.
Невпевнено повторив Ігор.
- Єслі ти не приїдеш до нас,значить ми приїдем до тебе.
Гучно поставив у розмові крапку начальник відділу і Девін
уявив собі ,як це може виглядати,коли Оригінайло з усім
відділом чергових заявляться до його помешкання,щоб
проводити тут нараду.Бо одного разу так вже було.- Чорт з вами,з усіма.
Здався і зробив помилку він.
- Я їду до вас.
І у свій вихідний день Девін поїхав на роботу.Безглуздий
вчинок!
Товариші,як би ви вдягнулись перебуваючи у війську,отри
мавши там звільнення і у той самий день отримавши виклик
прибути на службу задля святкування дня народження свого
воєнначальника?Девін подумав і вдягнув знизу службові
штани ,а зверху шкіряну куртку від базарного продавця,що
у них турки вбрали у ті дні все місто.Ну хто би в місті міг
здогадатись ,що він митник і виконує функцію держави.
Була ще одна причина,чому щовівторка Оригінайло,незва
жаючи на вихідні,збирав свій відділ чергових на митниці.
Причина ця називалась «професійне навчання».Щовівторка,
рівно о десятій припинялась робота у відділах:бухгалтери
припиняли нараховувати зарплатню,статисти вести стати
стику,а на кордонах завмирав рух і утворювались черги то
му,що митники брали зошити і сідали за «парти».Наглядав
же та відповідав за те,щоб митники у державі були навче
ними Лімпоповський, немаловажлива на Лукавельській ми
тниці особа,яка сама себе називала: «Начальник Лука
вельської митниці по роботі з кадрами».Щовівторка Лім
поповський обходив відділи.Горе було тому,хто навчанням
легковажив,а відколи Оригінайлові поклали цю неземну
зарплатню,що дорівнювала тисячі доларів і він пошкодився
розсудком,то відділ чергових став ходити на навчання у свої
вихідні дні в той час,коли це робити визначалось наказом
лише в робочий час.Дуже вже хотілось Оригінайлові,щоб
«Начальник роботи з особовим складом» його побачив.
І коли не поцілував,то хоч би приголубив.А потім усе ж таки
поцілував.
Чергував того дня на митниці Славик Діброва і коли там
з'явився Девін ,то у відділі знаходився увесь його нечисельний склад:Володька Носюк,в минулому голова колгоспу,сам
Оригінайло,теж голова і теж у минулому та Панасюк.Остан
ній читав тему заняття.Вона називалась «Закон про коруп
цію».
Девін підвівся.Там ,де шипіли сині газові вогники,він пок
лав сохнути три сигарети з щойнорозпечатаної червоно-бі
лої пачки «Мальборо».Любив,коли сигарети хрустіли в паль
цях.Перша затяжка була солодкою як перший поцілунок в
губи дев'ятикласниці.
Корупція у відділі чергових того дня почалася одразу ж
після того,як було прочитано про неї закон.Вона полягала в
тому,що Оригінайло взяв службовий бус і повіз ним учас
ників професійного навчання,а також двох незамінних
друзів чергових капітана Бабуєвського та майора Цапа на
святкування свого народження.Лише в Девіна та у Панасю
ка той день був вихідним.Усім же іншим,відповідно до прий
нятої ними присяги належало здійснювати та забезпечувати
цілодобовий захист держави кожному на своєму робочому
місці.
Бус проїхав половиною міста і зупинився перед кафе
«Любиказка»,де на другому поверхові було замовлено Ори
гінайлом для митників кімнату,а на першому розливали
усе,що горить гостропотребуючим того жителям Лукаве
ля.Більше Девін не пам'ятав ніц.
...Рибки в акваріумі намагались втопити соломинку,яка
хто-зна звідки залетіла до них і плавала на поверхні води.
Бульбашки з кисненаповнювача обертали стебло і,коли те
поринало,рибки вихоплювали його одна в іншої.Сигарета
згоріла наполовину.Девіну стало недобре і він погасив «Ма
льборо» до скляного дна попільнички.
Наступного дня Оригінайло йому сказав:
- Тебе бачив Лімпоповський.- Ну і що?
Не зрозумів Девін,який у збройовій кімнаті отримував
зброю від Славика Діброви,щоб заступити на чергування.
- Маєш написати заяву на звільнення та передати мені.Так
сказав Лімпоповський.
Девін розвеселився.Ще вчора Оригінайло та очолюваний
ним «колєктів» не годен був без нього жити,а сьогодні вони
хотіли,щоб його не стало.Але невдаху бачив Лімпоповсь
кий,немаловажлива на митниці особа.Хтось видав його.
- Де мене міг бачити Лімпоповський,Оригінайле?
Схопився за голову,у якій не тримався вчорашній день,Де
він.Йому було лихо.
- На автобусній зупинці перед «Любиказкою».Там тебе ба
чив Лімпоповський.
- І що?
- Ти спав,а Панасюк з Носюком не могли тебе добудити
сь.Вони не знали ,куди тебе везти.Не знали твоєї адреси.
Тому Панасюк з мобільника подзвонив у відділ кадрів,а там
до телефона підійшов Лімпоповський.
Після святкування Оригінайлових іменин всі вирушили
на митницю.Там були такі гарячі робітники,яким варто бу
ло добряче випити і нелихо закусити,як вони одразу ж
бралися до роботи.Девін та Володька Носюк,які той день
мали вихідним та Панасюк ,що здав чергування Славику
Діброві ,залишились на автобусній зупинці,щоб їхати кож
ний,куди йому було на думці. Там Девін і заснув.»Вирубив
ся».І його приятелі,щоб доправити п’яного Девіна додому,
вирішили,що для цього їх двох замало,а тому на допомогу
собі покликали Лімпоповського.»Начальника з роботи з
особовим складом на Лукавельській митниці».
- Вони що,ідіоти?
Кликати начальника відділу з роботи з особовим складом,
щоб допомогти п’яному митнику дістатись додому було тим
самим,що спустити з ланцюга пса,щоб той допоміг п’яному
півневі дістатись курятника.- Схоже,що так.
Почухав потилицю Оригінайло.Із свого дня народження
товстун і сам мало що пам'ятав .Його лихоманило,бо нас
тупного після дня народження ранку Лімпоповський,нема
ловажлива на Лукавельській митниці особа,при зустрічі
йому сказав:»Пили усі,а відповідати буде один."Тому Ори
гінайло пристав і не відставав від винуватця цього нещастя
Девіна доки не закінчився той робочий день.
- Тебе потрібно було довезти додому,а хлопці не знали
адреси.Що тепер буде?
- І що ні в кого не можна було спитати про адресу,крім
Лімпоповського?Не можна було зателефонувати на ро
боту до будь-кого,лише не у відділ кадрів?
Не йняв віри Девін.Йому шкода було Оригінала,який ніс
нісенітниці.Усе,що відбулося вчора,так само як все те,що
відбувалось з ним протягом останніх тринадцяти років було
зшито білими нитками.Та все ж дуже йому хотілось дізна
тися,що він накоїв.І Оригінайло про це не знав, що відпові
сти.Два питання постали пере ним і стали хвилювати Ігора.
Що він вчинив та хто його видав?
Оригінайло став розповідати.
- Одразу,як ми зайшли і сіли за стіл,ти взяв з стола пляшку і
став наливати.
Горілка,яку подавали в Любиказці,мала простий рецепт:пі
влітра спирту на півлітра води з-під крана та упаковка «диме
дролу».Димедрол додумались туди сипати, щоб усунути за
пах.Продавці з того мали більш як стопроцентний «навар»,а
покупці увесь наступний день не могли себе відшукати.Зап
равляла там кума Бабуєвського,а Бабуєвський водив їй клієн
тів,за що мав від куми багато слави і трохи ніжності:все те,
чим обділяла його власна дружина з того часу,коли підвищи
лась до директора сусіднього з кафе«Любиказка» ресторану,
що носив загадкове ім'я «Єдєм».Ресторан цей облаштували
в дерев'яній хаті,до якої добудували другий поверх,де були
кімнати,до яких можна було водити дівчат,що й робило це місце повністю відповідним всім ознакам раю,так перек
ладалась назва закладу.В «Єдєм» подавали таку ж саму як в
«Любиказці» палену горілку ,а заправляла там всім рвучка
та цупкоберучка жінка Бабуєвського Зоя Іванівна,яка вже
давно забула наділяти останнього ніжністю. Так жило,пило ,
гуло і заправляло в ті останні дні ціле місто.