РОЗДІЛ 21 "Щемливий смак"

— Оголошую вас  чоловіком  та  дружиною,  —   повненька  тітонька   розпливається  в  щирій  усмішці, споглядаючи наші  збентежені  обличчя.  Моя  наречена  з червоними  щічками,   колір яких  навіть   професійний  макіяж не здатний    приховати,  несміливо поглядає  в  очікуванні   традиційної фрази. — А тепер скрипіть  ваш союз  поцілунком.

Аля  мимоволі   заїдає нижню губку.  Мила   така.  Сором’язлива.  Але  ж,  сонечко,  ми  недаремно  тренувались.  Нахилившись  безапеляційно   ставлю  на  дівочих вустах  штамп  належності Гриньову.

— Якась занадто правдоподібна церемонія  вийшла, — вже  біля автомобіля  говорить Алевтина  і  роздивляється    масивну  каблучку  на  правому безіменному пальці. — І подарунок  твій  неймовірний.

— Вечір тільки починається.  Я  замовив  столик  в   ресторані,   щоб відзначити  належним чином  дату  нашого одруження.  Алю,  ти перетворюєш  закоренілого холостяка  та романтика.

— Не  найгірший  варіант, — щиро сміється  дівчина  та   знову кидає погляд   на  руку.

Крім того,  що вибрав  розкішну  прикрасу, я  замовив   на ній  спеціальне гравіювання  у  вигляді  наших ініціалів,  з’єднаних крихітним плюсом. Алевтина  не  бачила    роботи  ювеліра, однак,  рано чи  пізно запримітивши надпис,   буде   приємно здивована. Таку  жінку як  моя  пані Гриньова  хочеться  балувати,  а  ще радувати й  …

Кохати.

 У серці  сколихнулись    невідомі  хвилі.  Тіло відгукується   на її близькість,  на  аромат  жінки,   що п’янить розум  наче   дозріле роками вино.  Душа  бажає   пити її  до   щемливого солоду  на  язиці.

До ресторану  їдемо під   приємну  музику. Водій  повільно  маневрує столичними вулицями у напрямку набережної.   Його власник,  мій  хороший  знайомий,   ніяк  не  міг   приховати цікавість,   навіщо  Гриньову  орендувати  цілісінький  ресторан,  в якому  накрили тільки  на дві персони.

По  дорозі    показую дівчині  фотографії на телефоні, на  котрих я  та  сім’я  нашого Сергійка. Дивним чином  світлини  збереглись. Мабуть,  банально не мав  часу  їх видалити. А тепер  фото малого  допомагають   зрозуміти, як  зростав  малюк, як  змінювався  з кожним місяцем  свого  життя.

— Я  безмежно за ним сумую.  Так хочу  побачити  й  обійняти. Хоч  би з ним поводились  належно. 

— Обіцяю,  завтра  поїдемо в  органи  опіки вимагати побачення  з  хлопчиком.  Заодно свідоцтво  віддамо та  решту  документів, які встигли зібрати   мої юристи. 

— Ні,  не варто показуватись  малому  на   очі.  Ми тільки його травмуємо,  —  Аля   кладе  долоньку  поверх мої руки, проникливо  задивляється у вічі,  шукаючи у  них розуміння. — Ліпше докладемо   максимум  зусиль, аби  якомога швидше забрати додому.

— Ти будеш хорошою матір’ю, — підношу   її тонкі  пальці  до  губ.  Їхнє тепло лагідно передається мені. Дівчина  помітно  ніяковіє і   я знічуюсь, адже  мимоволі   тривожу   болючі  спогади минулого. — Ходи  до мене, —  обійнявши  за  плечі, лагідно пригортаю, цілую в  маківку  та  за вушком.   Матросова  спочатку  несміливо,  а  потім   ніжніше  кладе  руку на гурди,   ловлячи  миті  мого серцебиття. — Все буде гаразд. Не сумуй. Принаймні я  докладу максиму  зусиль, аби   ти  частіше посміхалась.

Бережно підводжу підборіддя  дружини й впиваюсь   в губки поцілунком. Пристрасна,  вона  оживає  новими   бажаннями  і я вже щиро шкодую,  що  не святкуємо вдома  наодинці.

— Сашо, ти мені  сукні  зімнеш. Як виглядатиму   перед  оточенням?

Алевтина  хмикає,  позбавляючись  моєї настирливості.  Майже вчасно, бо  ми під’їздимо   до  освітленої яскравими вогнями будівлі  ресторану.   Дівчина   ошелешено роздивляється  масивну  споруду  з   доволі  відомою, пафосною назвою.  Зі всіх сил  намагається   не показати  внутрішнього  протесту. Невже думає,  що  таку  знаменну  подію у  своєму  житті   відзначу  без розмаху?   Розмаху  для  двох…

На моє  замовлення   приміщення  всередині  прикрашене численними букетами квітів,  свічками,  а  відвідувачів  заклад  зустрічає   тихою  музикою  симфонічного квартету.

— Тут порожньо. Окрім  нас  жодного  відвідувача.

— Тому що сьогоднішнє свято  тільки  для   двох.  А коли  заберемо Сергія, оберемо  найкращу  білу  сукню,  найдовшу фату  і  полетимо у  будь-яку країну світу  на  твій  вибір.  І  відсвяткуємо  ще раз, —  нахилившись  до дівчини  та  підтримуючи  її за  лікоть,   вкрадливо  шепочу над голівкою.

— Як для  фіктивного шлюбу,   ти занадто переймаєшся  моїми    бажаннями та комфортом.

—   А ти  ще досі  сумніваєшся у  його справжності?

Аля зупиняється  на  пів кроці, не повіривши у  почуте. Гріх не скористатись  її  зніяковінням і  поки  освоює зміст слів  я  знову  краду  поцілунок.

За вечерею довго  не затримуємось.  Потанцювавши та  вдосталь насолодившись     здібностями  музикантів,   ми,  взявшись   за руки відправляємось  на   прогулянку   набережною.   Сьогоднішній вечір  створений  для   відпочинку, для милування   тихим плесом  річки,  для  зворушливої мовчанки  під темно-синім  небом.

— Вдалось  щось  дізнатись про  обставини смерті  твого  друга? —  обережно  питає Матросова. —  Невже у  слідства  досі  немає  версії чи здогадок?

—   Я не надто  розраховую  на  правоохоронні  органи. Мої люди проводять   власне  розслідування. Після  того, як  спеціалістам  вдасться   розгадати код на флеші,  світло таки проллється  на цю  справу  і винні особи   не уникнуть відповідальності.