— Відвезу тебе додому збирати речі, а сам владнаю питання з реєстрацією шлюбу. Думаю, сьогодні увечері святкуватимемо знаменну подію, — і знову цілує, змушуючи підкорятись та безмовно просити продовження. Його губи гарячі, ніжні, вмілі. Відсторонившись, Саша усміхається кутиками рота та продовжує тримати моє обличчя в широких долонях. — А ти хороша учениця, — говорить у вічі.
Звільняюсь від обіймів, вгамовую збите дихання і мимовільно обтягую одяг, хоч він ніде не зазнав змін.
— Через годину закінчу переклад і сама поїду. Речей візьму небагато, так , на перший час, — відповідаю на пропозицію. Гриньов намагається контролювати ситуацію, керувати, а я боюсь залежності від нього. Колись я вже була залежною…Розлука виявилась безжально болючою.
— У такому разі візьми таксі. Я попереджу охоронника, — його тон награно спокійний і буденний. Однак очі, у яких зароджується роздратування, свідчать про несхвалення мого рішення. Я ж погоджуюсь кивком голови. — Ще надай, будь ласка, паспорт та код.
— У мене в кабінеті, зараз принесу.
— Ходімо разом. Я одразу заберу.
Олександр хапає пальто та супроводжує мене до робочого місця. Незвично йти поруч з шефом, коли його рука раз по раз торкається моєї. А ще вуста. Вони палахкотять вогнем від неймовірних цілунків. На щастя, колег мало і ніхто не звертає на нас жодної уваги.
Гриньов забирає мої документи, перед тим похапцем їх переглянувши.
— Чекай мого дзвінка, — направляючись до виходу,хитро підморгує чоловік. Його ситуація забавляє. Він навіть виглядає щасливим.
Чесно? Саша ховається за дверима, а я мов божевільна стискаю кулачки і радію. Радію!!! Радію, що погодилась, радію його ставленню до мене, радію подарованим поцілункам.
Швиденько справившись із завданням, на крилах лечу додому. Збираю одяг, засоби особистої гігієни, наводжу порядок у квартирі. Не зглядаюсь, як за кілька годин вже мчусь на таксі до висотки Гриньова.
Власника житла не застаю. У помешканні тільки кухар. Анни Петрівни також немає.
Мені б кімнату якусь освоїти. Але самостійно обирати без Саші не наважуюсь. Набираю номер телефону свого нареченого.
— Я приїхала. Яку спальню можна зайняти?
Відповідь летить одразу:
— Розміщуйся в моїй. Представники з опіки будуть обстежувати умови проживання. Їх здивує, що ми спимо окремо. До речі, на ліжку на тебе очікує сюрприз. Збирайся, через годину відбудеться реєстрація шлюбу.
— Що? Через годину? Я ж не встигну зібратись, — звістка про процедуру перекреслює вагомість мого проживання у кімнаті Олександра.
— Добре, зараз прибуде візажист. Часу у нас обмаль.
Гудки перерваного дзвінка застають зненацька. Я ще хочу заперечити, проте нахабно позбавлена такої можливості.
Боязко затягую валізу в спальню шефа. Серце калатає нестримно, наче я вперше переступаю її поріг. Хоча свідомо — дійсно вперше.
Знайомий інтер’єр зустрічає ідеальною чистотою та бездоганним порядком в прилеглій гардеробній, куди я заношу поклажу.
На ліжку дійсно знаходжу сюрприз. Величезна коробка з фірмовим логотипом, перев’язана яскравою золотистою стрічкою, за край якої закладено записку, радує око чудернацьким стильним візерунком. Спершу акуратно виймаю картку.
«Моїй неймовірній нареченій, Олександр».
— Даремно ти старався. Могли обійтись без пафосу, — промовляю вголос, розв’язуючи бант. А під кришкою на свою власницю очікує справжнісіньке чудо дизайнерської вигадки. Елегантна, ніжно-кремова сукня, довжиною до підлоги, з акуратним вирізом, всипаним дорогоцінним камінням, виблискує розкішшю, шармом, гарним смаком. Невагома хмаринка так і проситься примірятись. Вдосталь роздивившись обновку, стрімголов біжу в душ. Водні процедури не затягаю, час біжить нестримно. Якраз встигаю пригнути в подарунок, як на порозі кімнати з’являється миловидна дівчина з чималеньким саквояжем косметики.
— Добрий день. Можемо тут розпочати роботу? Освітлення не погане, — з оком знавця окидає поглядом приміщення. — У нас на все двадцять хвилин. Тож не гаймось.
Не чекаючи дозволу, дівчина садовить мене на край ліжка, а сама береться вправно чаклувати над моїм обличчям і волоссям. У завислій тиші чути лише моє серцебиття і легкі помахи її інструментів. Намагаюсь не нервувати. Однак хвилювання, подібно хвилі, накатує та кидає тіло то в жар, то в холод.
Візажист справляється вчасно. Прискіпливо оглянувши кінцевий результат, залишається задоволеною.
— У вас дуже гарна шкіра. Косметики я наклала мінімум, — говорить та жестом пропонує піднятись. — Погляньте на себе у дзеркало. Будь-які деталі можна легко виправити. Ой, — сплескує в долоні, — ледь не забула за взуття. Ось, приміряйте.
З одного із численних пакетів дівчина виймає туфлі на високих підборах, золотисті й також прикрашені красивим камінням.