АЛЯ
— Добрий ранок! Прокидайся, а то всі важливі події проспиш, — голос Гриньова звучить напрочуд чисто та емоційно. Повільно розтулюю очі. Голова болить наче я, а не він, вчора випила добрячу дозу алкоголю. Натомість Олександр весело походжає кімнатою, поправляє краватку, обсмикує поли та рукава елегантного світло-сірого піджака, зумисне красуючись своєю природною харизмою. Красень.
Підморгує і нагороджує лукавою усмішкою. Я повільно сповзаю з його величезного, застеленого золотистого відтінку постелю, ліжка.
— Якщо так часто засинатиму у тебе, доведеться перевезти свій гардероб, — я намагаюсь пожартувати, оглядаючи зім’яті штани та блузку. Другу ніч поспіль я сплю в одязі. Незабаром у звичку увійде. — У такому вигляді не можна йти в органи опіку. Приймуть за недолугу.
— По дорозі заїдемо, переодягнешся. А ще поснідати потрібно. День обіцяє бути важким. До речі, — різко змінює тему та в кілька кроків долає відтань до мене. Зупиняється навпроти, загороджуючи широкою спиною вікно та даючи змогу милуватись виключно його персоною. — Ти у моєму ліжку напрочуд гармонійно виглядаєш. Хоча згідний, перебувати у ньому в костюмі — безглуздо.
Я вмить наливаюся багрянцем. Щоки під проникливим і зацікавленим поглядом буквально горять. Вчорашній поцілунок виявився справжнісіньким божевіллям, яке не стерти з пам’яті, не забути, не змінити. «Залишися у мене як друг», — прозвучало з вуст Гриньова, коли він безжально звільнив мої. Від його дотиків тіло налила мука — солодка і гріховна, а фантазія несла далеко вперед реальних подій. Та дійство скінчилось, варто було чоловікові висловити цю пропозицію. Цікаво, він зі всіма друзями так цілується, чи виключно зі мною?
Я погодилась. Пошкодувала, але погодилась. Мабуть, частина мене, яка бачила в Саші насамперед привабливого чоловіка, навела більше аргументів, ніж раціональна. Я вляглась в кімнаті Сергія, проте прокинулась в спальні власника квартири. Без мого відома мене знову вклав спати, де вважав за потрібне.
— Яєчню будеш? — питає Гриньов вже з порогу. — Поки ти дрімала, я встиг приготувати. А ще знайшов круасани і каву зварив.
— Вражає, — відповідаю, потираючи перенісся. Голова розколюється. Вдома слід випити знеболювальне вдома.
— Ти не захворіла?
Підводжу очі на чоловіка, який, вложивши руки у кишені, не поспішає полишати спальні.
— Нерви даються взнаки.
— Вибач, що змусив вчора хвилюватись. Зі мною подібне рідко трапляться. Зазвичай я контролюю емоції.
За сніданком обмінюємось кількома загальними фразами, після чого спускаємось до автомобіля. Гриньов галантно допомагає присісти на заднє пасажирське сидіння, сам опускається поруч й одразу поринає у віртуальний світ свого мобільного телефону. Я ж подумки прокручую ситуацію, яка зараз складається між нами. Силою волі змушую себе не думати про поцілунок, про сон у його простирадлах, про незрозумілі відчуття до мого шефа, що вперто вилазять із серця.
За лічені хвилини, які проводимо разом по дорозі до мого будинку, хвилювання і відчуття неправильності ситуації врізається в головний мозок тонким лезом ножа. Коли під вікнами мого будинку виходжу із машини, рука Олександра несподівано накриває мою і змушує завмерти на місці.
— Ти не будеш проти, якщо складу тобі компанію?
З нерозуміння кліпаю очима. Навіщо? Навіщо йти до мене додому?
Знизую плечима, мовляв, роби як знаєш. Я ж хочу хвилину побути на самоті, вгамувати розбурхану фантазію і банально перевести подих. А ще подумки зібратись до розмови з органами опіки. Доля дитини мені не байдужа. Вчора я викликалась поїхати разом з Олександром, аби підтримати.
У квартирі, на щастя, панує повний порядок та ідеальна чистота. Червоніти за розгардіяш не доведеться. Олександр заходить слідом і оком знавця оглядає інтер’єр , меблі. Розташування кімнат знає, тож одразу відправляється на кухню. Що там робить, не бачу, бо вхопивши свіжий одяг, біжу в душ. Після водних процедур швиденько переодягаюсь, наводжу макіяж.
— А ти оперативно, — задовільно киває головою мій гість, як тільки з’являюсь у повному бойовому на порозі кухні. — Тут у тебе ручка зламалась, — показує на шухляду стінки. — При нагоді зайду і справлю.
— Не варто, — відмахуюсь. — Я звернуся в сервісну службу «Чоловік на годину». Я в них постійний клієнт.
Ховаючи усмішку і кутиках рота, він під’їздить та бережно обіймає за талію.
— А я не годжусь на роль чоловіка на голину?
— Ти занадто зайнятий, щоб займатись такими дрібницями.
—Думаєш, я не вмію тримати молоток у руках? Мушу розчарувати, до того як орудувати виключно ручкою, я освоїв багато професій, починаючи з вантажника.
Лукаві бісики в розумних очах змушують насторожитись і шукати прихований підтекст.
— Я про тебе практично нічого не знаю.
— Тоді дай можливість, і я повністю розкриюсь, — продовжуючи утримувати руку на моєму попереку, Гриньов іншою закладає волосся за вухо, при цьому обвіває теплим диханням, що особливо відчутно у крихітному приміщенні.
Ковтаю клубок, повільно звільнююсь від захвату, роблю кілька кроків до дверей. Гриньов незворушно стоїться, де його залишила.
— Олександре, — намагаюсь говорити рівним тоном, проте зрадницькі нотки тремтіння видаюсь все навіжене хвилювання. — Нам пора.
— Я не хотів тебе образити, — чоловік повільно розвертається, дивиться теплим, спокійним поглядом, у якому відбиваюсь я — перелякана і розгублена. — Я лише прагну віддячити за твою любов до мого похресника.