РОЗДІЛ 14 "Тремтіння"

— Алю, ти збожеволіла!  У  що вляпалась? І скільки прикриватиму  тебе  перед  керівництвом? Ти уявляєш, що буде,  коли  махінацію викриють? Я  також постраждаю, — кричить у  трубку  Віка на моє прохання  виручити  ще раз.  Вона має рацію,  пахне смаженим і  рано чи  пізно я  попадусь на своїй  брехні. А мала  таку  чудову  можливість   зізнатись  Олександру.  Мала  і   не скористалась,  бо   м’яке серце —  прив’язане  до маленького Сергійка,  і  прагне знову і  знову його бачити.   Його  хресний  придумав чудову ідею з маленьким святкуванням  переїзду. Я залюбки  приїду посидіти в  компанії хлопчика. Від себе  гоню геть думки  при  Гриньова. Ні,  він не повинен цікавити мене як  чоловік. Закохатись у свого  шефа — верхня межа   неосудності.  Тремтіти в  його присутності, червоніти,  відшукувати в  буденних  розмова   підтексти —   пряма  дорога  до божевілля, до  самотності,   до звільнення.

Тільки  Сергій  манить  думки,  тільки   несподівана  любов  до нього,  тільки  моя  розрада у  дитині  від  самотності  і  розбитих  мрій про власну  дитину.

— Віко, це востаннє.  Чесне  слово, — благально вимовляю,  залетівши   у квартиру.   Першою справою кидаюсь  до холодильника,  де  знаходжу  скромний  сніданок у вигляді  ковбаси  та  шматка сиру. — Я  не залишусь в  боргу,   тим паче  я вже попередила керівництво про заміну. Гриньов нормально відреагував.  Ти своєю чергою скажеш, що   Герасимович  терміново викликав  мене доробити переклад.   Віко!  Не відмовляй! Це  питання життя і  ще раз  життя.

— Ох,  подруго. Підводиш під  монастир… — відчуваю,  що сумнівається, але  аргумент  про  можливість  заробити лишню копійку  бере гору. — Скинь адресу  холдингу і  на  котру  годину  прибути.

— Я  тебе  просто обожнюю.  Дякую,  сонечко!

— Однією шоколадкою  не відбудешся.  Похід  в  клуб. Спільний, — уточнює вона і  поки  я  не встигла заперечити, відключає з’єднання. 

Ну, Віка! Знає   мою нелюбов  до подібних  закладів, проте користується можливістю.  Доведеться  раз погодитись.

Перекусивши,  забираюсь  в душ під теплі  струмені води. Варто прикрити очі,  підставивши тіло  насолоді,    пам'ять  малює картини  нічного поцілунку.  Він був  настільки реалістичним,  справжнім,  щирим,  що   повірити у сновидіння  якось  неможливо. А  ранкові  погляди…  Маленький  Сергійко   гармонійно  доповнює   сильного,  впливового, безапеляційного  Гриньова. Останньому  неймовірно пасує   роль батька. 

 Якби він погодився стати донором  для  мого малюка. Щоб  таке волосся,  глибокі  розумні очі  передались у спадок…

Хитаю  головою, відганяючи  настирливу ману у вигляді  нездійсненних мрій.  Ніколи, чуєш, Алю… Ніколи  такий  чоловік  не   погодиться  на  подібне, ніколи  не  назве  коханою,  ніколи  не  запропонує  руку  і  серце такій … такій простій,  нічим  не примітній   дівчині із зовсім, як сказав,   не  спортивною  попою.

Поспішно вибираюсь з-під води,  яка  вперемішку  з  слізьми омиває  щоки.  Пора  викинути   непотріб з голови  і  поки  в запасі  є час, вирушити у дитячий  магазин  за   подарунком. Понад усе серце  радіє, коли  малий  дарує    світу свою беззубу усмішку. 

Переодягнувшись, вирушаю  за покупками.  Сонечко,  яке  зранку  радувало містян яскравим   промінням, сховалось  за вперту кудлату  хмару. А з ним  на  глибину  душі втік  піднесений  настрій. Щось  тривожне  нахабно виповзає  нагору, отруюючи    бажання  жити. Раз по раз  зазираю  у  мобільний  телефон. Тиша. Зловісна. Надокучлива.  Холодна як вітер,  що  здіймає  копи   опалого   листя. 

 У   торговому  центрі, найближчому  до мого місця  проживання,   знаходжу  дитячий  супермаркет. Довго  зволікаю з вибором,  прискіпливо  оцінюю  іграшки,  вагаюсь  над доцільністю кожної.  До мене навіть  консультант підходить з пропозицією  допомогти.

Врешті-решт  зупиняюсь  на  єноту.  Миловидна    тваринка   дивиться  величезними очима  та  радує   м’якістю. Сергійкові  обов’язково   сподобається.  А  ще  підбираю  кульки  і  з тим всім  добром завершую  вилазку. 

На виході  з  магазину  застає  дзвінок від Олі. Не   змушую подругу  довго  чекати.

— Привіт, Алю, —  швиденько   щебече  зі  збитим  диханням. — Ти куди пропала?   Я  до шефа  вранці  телефонувала і дізналась багато цікавого, що ти ,  до речі,  приховала  від  найкращої подруги.

— Не розумію,  —  чесно  знизую  плечима. Навіть думати  боюсь, чого нафантазувала   вагітна  дівчина.

— Ой,  припини. Ти  що  з Гриньовим?  Він сказав,  що  ти  вранці  була  з  ним. А  він   запізнився  на  роботу. Тому  логічно…

Фрази   звучать уривками,  бо  подруга  говорить то тихо,  то з натяками.

— Олю, це не те,  що ти подумала. Вчора я хотіла  зізнатись про аферу  з резюме.

— Ти чого?  Вирішила  здати мене? Я ж  хотіла як  краще.

— Не хвилюйся, — поспішаю запевнити.  — Не встигла. Я  прийму  удар  на себе, тому що  з тією  японською слід   щось вирішувати. Сьогодні  зустріч,  на яку  я  відправила  подругу. А  що  далі?        

— Викрутимось, — спокійнішим  тоном  відповідає  вона.  — Ти коли будеш в  офісі?  Я  хочу  знати  все у найменших  подробицях. 

— Приїду через кілька годин. Я  сказала Гриньову,  що у мене  нагальний  переклад в  пана  Крокодила. Слід  дотримуватись  легенди.