Я усміхаюсь сонцю за вікном, що величезним диском нависає над містом. Червоне, холодне, по-осінньому прекрасне. Навіть воно не здатне перевершити собою феєричні відчуття, які виникають у пам’яті варто продерти очі. Я повільно накриваю пальцями губи. Вони ще зберігають присмак її вуст, їхню солодку терпкуватість, ніжність і м’якість.
Вчора, не дочекавшись Алю, вирушив на пошуки дівчини квадратними метрами квартири. І знайшов її — сплячу красуню — поруч похресника. Примостившись на софі, вона мирно дрімала, нарешті розслабилась і забула про обов’язкову, поставлену нею ж самою, субординацію. Як на мене, біля малого повинна була ночувати Анна Петрівна, яка дивним чином накивала п’ятками. Але з нею обов’язково розберусь. Я не потерплю, щоб покоївка, навіть особливо любляча стосовно хлопця , диктувала свої правила у моєму будинку.
Алевтина за вчорашній день добряче притомилась. Я не міг допустити, аби вона ще й ніч возилась з Сергієм, і не вигадав нічого скромнішого, як доправити її до своєї спальні, залишивши повноправною хазяйкою ліжка.
Чесно, я намагався її розбудити. Навіть іменем називав. Та де там! Сама обвила шию, пригорнулась… А я підхопив на руки та відніс в кімнату, де не втримався. Торкнувся губами її… Ніжно… Ледь чутно… Палко відгукнувшись, Аля враз прилинула, піддалась, забажала ще…
Силою волі змусив себе дати спокій сонній дівчині.
А зараз серце б’ється швидше. Очі знову малюють картинку з красивими губками…
У двері тихесенько стукають. Я повертаю голову та у вузенькій щілині натикаюсь на погляд Матросової. Крізь малий отвір личка не видно, але фантазія бачить його червоненьким, засоромленим. Таким, як люблю.
З її приходом прокидається Сергій. Солодко потягнувшись, відкриває оченята, сканує присутніх та дарує беззубу, дитячу усмішку.
—Дя! — говорить, простягаючи рученята. Дякувати небу, малюк гарно спав, тож на ранок виглядає бадьорим та життєрадісним. Я також виспався, хоч мушу зізнатись, моє ложе набагато зручніше.
— Доброго ранку, синочку! Ходи до мене. І ти, Алю, заходь.
Увійшовши в кімнату, дівчина ніяково опускає очі. На обличчі написане лише одне питання: яким чином я опинилась у твої постелі? Сканую її допитливим поглядом і відмічаю, що дівчині слід нарешті потрапити у свою домівку. Як мінімум, переодягнутись.
— Добрий ранок, — вітається та переймає на себе увагу крихітки. — Як спав, чемпіоне? — ніжно тягне за щічку.
— Ми були чемними хлопчиками. Спали тихо, — відповідаю за обох. Аля усміхається. Мила ідилія, яка запановує у просторі, позбавляє її сором’язливості. Вона примощується на край софи.
—Я так відключилась, що не зрозуміла, як помінялась з тобою місцями. Вчора Анна Петрівна пішла додому, от я вирішила початувала біля Сергія. Охоронник з мене нікудишній.
О, так охоронник можливо й ні, але цілунки твої — нектар. Сконцентровуюсь на злегка випнутих губках. Цікаво, пам’ятає нічний інцидент?
— Тобто, не знаєш як дісталася моєї спальні? — все-таки питаю про всяк випадок.
Червоніє. Мило так…
— Ні, вибач. До речі, ми на роботу запізнились. Зараз швиденько приготую їсти. Покоївка прийде і пригляне за нашим принцом.
«Нашим» звучить по-особливому рідно й торкається самісінького серця.
— Керівники затримуються, — поправляю. — Пропоную увечері влаштувати невеличке свято з нагоди переїзду. З кульками і всім таким. Що скажете?
Несподівано визріла ідея Алі до вподоби, та дівчина вперто ігнорує власні почуття, ховаючись за встановленою ширмою субординації.
Мовчить. Вперто мовчить, хоч в очах, якими любовно дивиться на Сергійка, читається протилежне.
— Погоджуйся, — прошу. — Посилимо затишно, по-домашньому.
— Я подумаю. У мене є справи. Якщо справлюсь з ними, то складу компанію за чаюванням. Поки на кухню.
Крутнувшись, дівчина полишає двох чоловіків на терпляче очікування смачного сніданку. Телефон на комоді оживає дзвінком, а екран абонентським номером Олі — мого секретаря. З думкою «Знову щось сталось» підіймаю слухавку. Голос по той бік звучить рівно, як завжди.
— Добрий ранок, пане Олександре. Телефонував представник японської компанії, настирливо просить про зустріч. Що скажете відповісти?
Задумуюсь. Невже готові зробити пропозицію на доставлення свого товару?
— Призначай на сьогодні. О 12 годині мене влаштує.
— А перекладач? Об’єктивно, за такий короткий час я навряд кого знайду.
— Не тривожся, Олю. У твоєму положенні це шкідливо! Перекладач зі мною, тому зовсім скоро будемо в офісі.
За розмовою не помічаю Алевтини, що причаїлась на порозі. Напевне, боїться зайти й завадити домовленостям. Наші погляди зустрічаються. Дівчина проходить всередину з геть блідим обличчям. Складається враження, що побачила примару, а не мене.