Оновлення 22

Дні летіли за днями, декада за декадою, на дні ущелини виявилося зовсім не так нудно, як гадала Ерідан. Суворий розпорядок дня, складений вардом чимало сприяв дисципліні серед екіпажу "Цукерки". Єдине, що не вкладалося в порядок денний, було спілкування з Фернаном.

Кожного сеансу зв'язку Ері чекала наче подарунка. Вона ніколи не знала, в який момент це станеться, коли у Фернана випаде вільна хвилинка, щоб поговорити з нею. Відаль міг підійти будь-коли, і вдень, і вночі, і запитати:

- Ентаро, ти готова говорити з ерівардом?

Ерідан була готова завжди. Тоді елорг розвертав перед нею голоекран і попереджав: 

- У тебе є шість хвилин.

Або сім. Ніколи не більше, тому що тільки протягом цього часу він міг гарантувати, що сигнал, який йде від нього, не зафіксують ворожі менталісти. 

Фернан далеко не завжди знаходився на планеті, і проханнями навантажувати його Ері не наважувалася, але про Ельзу все ж таки розповіла і попросила з'ясувати, чому в неї немає імплантованої "душі". Фернан до її слів поставився дуже серйозно, сказав, що й сам уже замислювався над цим і навіть переслав Відалю новітні військові тести для елоргів, щоб той якнайретельніше перевірив Ельзу. 

Про свою обіцянку знайти таріонського хлопчика ерівард також не забув і навіть повідомив дружині, що цією справою займається сам очільник шарденської розвідки. У відповідь Ері потішила його своїм добрим самопочуттям та відмінними показниками медичного моніторингу, який прискіпливий Відаль проводив щодекади. 

Якщо зв'язок траплявся вдень, Сону та Рені неодмінно кликали до екрану. Вони навипередки показували Фернану свої малюнки і поробки, розповідали про зуб, що випав у Сони і забите коліно у Рені, а потім, затамувавши подих, слухали новини про страшну систему Беліт, в якій губляться кораблі. Якби не війна, то для щастя Ерідан більше нічого не було би потрібно. У неї нарешті була сім'я!

***

Приватному завданню Карен не зрадів, у нього було по маківку більш важливої роботи, а тут сімейні таємниці, та ще й такі, що передоручити підлеглим неможливо. Але він почувався винним перед Шарді через Маріт, а до того ж ще й те кляте "прохання ентара" не виконати яке гірше ніж не підкоритися наказу. Традиції, нехай їм грець! 

І де, скажіть, шукати дані про дитину, народжену двадцять з гаком років тому, коли всі бази репродуктивного центру знищено? А ще ж та електронна дівка! І навіщо вона Шарді? Про елорга щось дізнатися -  взагалі мертва справа. Якщо про людей всі дані хоча б дублюються і відновлення їх - лише справа часу, то елорг, визнаний непридатним для імплантації, нікого не цікавить. Про Ельзу, скоріш за все, не вдасться ані біта знайти. Тож почухав Вайтар потилицю і розпочати вирішив із таріонського хлопчика, аби можна було хоч із чимось з'явитися до спадкоємця.

Костянтин та Аліса. На Таріоні мешкає народу небагато, до того ж імена у таріонців повторюються дуже рідко. Зараз батькам дитини має бути десь у районі ста років… Вайтар розкинув пошук по таріонській сітці і одразу виявив аж трьох Костянтинів. Але тут його спіткало величезне розчарування: одному із знайдених було два роки, другому – одинадцять, третьому – п'ятдесят чотири. Більше такого ймення ніхто з таріонців не носив. З Алісою вийшло влучніше. Таких знайшлося аж дванадцять, і шоста з них мала цілком відповідний вік – їй було сто чотири роки. Звали її Аліса Мур-Варра. Подробиці життя цієї поважної дами втішили Карена ще більше. Вона була заміжня і чоловіка її звали Костянтином. Був він харідійським підданим, тому й не увійшов до таріонської бази. Але на цьому везіння скінчилося, бо виявилося, що дітей подружжя Варра не має і, більше того, не мало ніколи. На цьому пошук можна було би вважати закінченим. Що спонукало Карена переглядати сторінку Аліси надалі, він і сам не зміг би пояснити, аж раптом натрапив на голографію. Костянтин, Аліса та хлопчик років  п'яти. Зелені очі, лляне волоссячко. Фото було зроблене шістнадцять років тому. Вайтар запустив пошук, але жодних відомостей про дитину у таріонській базі не знайшов. Тоді він поворушив харідійську сітку і мало інфаркт не впіймав від одержаного результату. Система розпізнала хлопця миттєво. Мартін Харіді, сімнадцятий принц! 

На ранок Карен з'явився до Шарді особисто, бо довіряти таку інформацію компрису не ризикнув, та й зберігалися відомості про важливих людей не в електронному вигляді, а за старовинними звичаями, на сілатській бумазі, яка у воді не гниє і в огні не горить. 

Шарді, хоч і був зайнятий, відклав усі свої справи.

- Ти маєш нюх на цікаві речі, еріварде, - сказав Карен і поклав перед Фернаном папку-досьє на сімнадцятого принца. - Ось твоя загублена дитинка.

Вчора проти ночі він поповнював цю папку новими даними і тепер мав чим похвалитися.

- Син Олександра, - задумливо промовив Фернан. - А хто ж тоді його мати?

- Це буде набагато важче встановити, - Вайтар аж ніяк не зрадів новому завданню, - і, певно, зараз нічого не вийде. Нехай Сайгар спочатку відновить сегонську базу бодай частково, тоді можна буде в ній покопирсатися.

- Добре, - погодився Фернан, - це не горить.

Це було справді не суттєво, але все одно надзвичайно цікаво – дізнатися те, про що, скоріш за все, невідомо самому Мартіну.

- Щодо елорга поки що нічого не скажу. Усі дані зберігалися на планеті, саме там, куди потрапили торпеди.

- Але на Сайгарі є аналогічний репродуктивний центр, - відмітив Фернан. - Не може бути, щоб вони не обмінювалися інформацією. Можливо там знайдеться якась згадка про дивні випадки з елоргами на Сегоні?

- Чому дивні?

- Ельза незвичайний елорг. Вона дуже кмітлива і цим нагадує Відаля, коли той ще не мав імплантів. Вже тут, на Шардені, вона пройшла всі тести. І знаєш, що сказав Валі? Коефіцієнт людяності у неї 98,7 відсотка, тобто більший за той, що треба для встановлення імплантів аж на півтора відсотка. У репродуктивному центрі таких помилок не робили, це я тобі точно кажу. Вони враховували будь-яку дрібницю, тож пропустити елорга з подібним показником аж ніяк не могли. Щось завадило встановленню імплантів. Але що? Оце я і хотів би знати.