Оновлення 10

Нове помешкання Фернана, як з'ясувалося, було добре знайоме Ерідан. 
- Я жила тут з батьками свого первістка, - сказала вона. - Вони були таріонцями і повернулися додому, тільки-но малюк народився. Нині він уже повнолітній.
Голос її був тихим і спокійним, але Фернану в ньому чулася якась приглушена туга. Не забула Ерідан жодного з тих дітей, що народила, і ця пам'ять лежала на її серці важким тягарем. Захотілося відвернути її від сумних думок.
- Знаєте, я в дитинстві вважав, що Таріон, це казка - брама в інший світ, богатирі-першопроходці, морські дракони та красуні-ентари, і тільки в школі дізнався, що це звичайна планета, постраждала від глобального катаклізму і що там досі живуть люди.
- Так, для мене він теж завжди був казкою, - відповіла Ері.
- Ері, а ви бували у космосі? - раптом запитав Фернан.
- Ні, - усміхнулася жінка, - якось не виникало у мене там справ.
- А тепер виникли, причому невідкладні!
- Які ж це?
- Відвідати мою яхту, якщо вже цей будинок вам не в новинку, познайомитися з моїми друзями і повечеряти з нами на борту.
- Гаразд, - посміхнулася Ері, - із задвроленням.

***

Поки Ерідан чепурилася у ванній, на борт "Цукерки" пішло повідомлення - розпорядження Відалю підготуватися до прийому флаєра, а Маріт - приготувати святкову вечерю. Хоч Фернану досі і не доводилося куштувати кулінарних виробів своєї дівчини, він знав, що куховарити Маріт вміє, в її особистій справі це було зазначено. Поповненням продуктового запасу тривалого зберігання Фернан перейнявся ще Шардені. І вже тут, на Сегоні, закупив місцевих делікатесів, свіжого м'яса, молока, овочів та фруктів, і загрузив ними два холодильники - не хотів щоби Маріт і Відаль на орбіті відчували хоч у чомусь нестачу в той час як він сам, на планеті, має все це в достатку. Тож простір для фантазії у Маріт був і Фернан сподівався, що вона не прогавить нагоди продемонструвати свої таланти. А після вечері, у присутності друзів, він мав намір зробити їй шлюбну пропозицію.

***

Політ виявився хоч і не довгим, лише шістнадцять хвилин, проте дуже пізнавальним. Спочатку Фернан пристібнув Ерідан до крісла та так міцно, що тільки дихати і можна було. Ері, дурненька, ще й спитала, чи відчує вона невагомість у цих кайданах і чи відпустить він її політати. Пожартувати хотіла.
- Тут нема де літати, - відповів він абсолютно серйозно. – А невагомість буде обов'язково. Ви все відчуєте. Обіцяю, що увімкну гравігенератор тільки після вашого прохання.
Виявилося, що зліт, коли він проводиться не з космодрому,  передують кілька процедур, за якими Ерідан спостерігала з великою цікавістю. Поки Фернан запитував дозвіл на зліт, штін визначив оптимальну точку для старту і вивів флаєр прямо на неї. Розташовувалася вона набагато вище за міські транспортні потоки і трохи осторонь міста. Потім довелося зачекати. Як сказав Шарді, коридор був зайнятий і їм довелося стати у чергу. Усі подальші дії робив уже сам штін. Коли настав час старту, Фернан сказав тільки:
- Все, підйом!
Ерідан спочатку м'яко втиснуло у крісло, повіки, а потім і тіло, почали наливатися вагою і виникло відчуття, що її перевертає на спину. Вона була впевнена, що її крісло повільно перекидається назад, аж поки не підняла важкі повіки і не виявила, що воно перебуває у своєму звичайному положенні. Тут тяжкість у тілі раптово зникла і накотила хвиля такої болісної нудоти в поєднанні з запамороченням і шумом у вухах, що жінка ледве розібрала слова свого супутника:
- Ері, ми на орбіті! Невагомість!
У відповідь вона, не розмикаючи губ, промугикала щось незрозуміле. Проте Фернан її чудово зрозумів:
- Ясно. Не сподобалося!
І тут же тіло знову почало наливатися вагою, тільки тепер не швидко і не надмірною, а тією, що зазвичай не відчувається. Краєм ока Ері помітила, як її сумочка, що злетіла мало не до стелі, повільно опускається вниз. І взагалі світ більше не пливе перед очима, а шлунок не намагається вискочити через рот.
- Наступного разу вмикайте ваш генератор відразу, - пробурчала вона. - Розумію, що сама напросилася, та більше не хочу!
- Дуже радий, що буде "наступний раз", - посміхнувся Фернан. - кажуть, що люди поділяються на два види. Перший це ті, хто, побувавши на орбіті, мріють знову відірватися від планети, а другий - ті, кого більше в космос нічим не заманиш. Ось вона, наша "Цукерочка". Двері відкриті. На нас чекають!
Вантажний люк був відчинений, трюм добре освітлений. Фернан почав повільно заводити флаєр в ангар. 
- А чому ми просто не пристикувались? Адже це клопітно, щоразу повітря з трюму відкачувати! - запитала Ерідан. - Тим паче, ми ненадовго.
- Як знати, а раптом засидимося? Не люблю залишати флаєр зовні. Хоч це і не військове судно, я не почуваюся комфортно, якщо корабель не готовий до польоту будь-якої секунди. 
Флаєр м'яко опустився на невеликий круглий майданчик у центрі ангара і одразу ж був зафіксований спеціальними упорами. Тепер він не зрушить з місця навіть якщо "Цукерку" відчутно тряхне. Люк зачинився. Ангар почав наповнюватися повітрям.
- У космосі не діють звичні вам правила, - сказав Фернан. - Виходити з флаєра можна, коли отой червоний вогник згасне. Це означає, що тиск зрівнявся і двері розблоковано. Але пам'ятайте, зовні холодно! Приблизно мінус сорок. Температура підніметься до оптимальної лише години за дві. Чим швидше ми дістанемося до дверей, тим менше замерзнемо! Тому залишати флаєр потрібно одночасно і я не зможу вийти першим, щоб подати вам руку. Двері ангара відчиняться самі, тільки-но ми до них наблизимося. 
Ері кивнула. Вогник над дверима згас. 
- Ну що, ходімо? - Фернан відчинив дверцята флаєра. - Ласкаво просимо на "Цукерку"!

***