Глава 60

Коли Ліна вперше почула про Джерело, вона вирішила, що це щось ефемерне, реально не існуюче, що стосується  місцевої релігії чи філософії. Тим більше, що на запитання, де знаходиться Джерело, Таріс відповів:

- У всіх по-різному це залежить від людини. В одного далеко, в іншого близько.

Місцеві релігійні засади їй нав'язувати ніхто не збирався, ось Ліна і не стала прискіпуватися. Треба буде, розуміння прийде саме собою.

У реалі Джерело відображала чаша, досить грубо витесана з каменю синього кольору. Відполірованою до блиску була лише внутрішня поверхня посудини, зовнішня ж рясніла нерівностями, подряпинами і сколами.
Стояла ця чаша зазвичай на столі, тому Ліна дуже здивувалася, коли побачила її на великому гладкому камені посеред абсолютно круглого приміщення.

Як вони з Тарісом опинилися тут, вона не зрозуміла. Спали ж неначе на ліжку. І сорочка її поділася невідомо де, та чомусь це не дивує. У залі, де стіни тонуть у різнобарвному тумані, а на стелі виблискують величезні зорі, інакше і не буває.

А може, не існує жодної зали, і стелі немає також? Може це таріонське небо виглядає так, там, де воно не приховане Небесним Серпанком, десь далеко-далеко, за обрієм, де зараз ніч?

Навколо було дуже гарно і цікаво, але бажання задаватися питаннями у Еліни швидко зникло, витіснене іншими потребами, набагато сильнішими та абсолютно приземленими.

Тепер вона не дивилася на зорі. Їй хотілося дивитися на Таріса. І не лише дивитись. Тілесне збудження охопило її, варто було побачити  коханого у тому самому бойовому стані. Все, що сталося з нею напередодні, після того, як з Таріса злетів його блок, повернулося знову, наче й не було перерви майже в добу. І тепер їй не потрібні були залицяння, зізнання, чи поцілунки. Тільки він! Цілком і повністю! І негайно!

Сповнена невимовного бажання, вона  потягнула коханого до каменя, вляглася поруч із чашею і повністю розкрилася назустріч чоловікові. Він не зволікав, бажане проникнення вона відчула відразу. Дуже здивувалася. Брехню, виявляється, пишуть у жіночих романах! І хто вигадав казку про те, що це боляче? Незвичайно воно, звісно, ​​і зовсім не відчувається обіцяної насолоди, але зовсім не боляче. Чи це тільки їй так пощастило, а інші просто не мали такого чудового чоловіка? Тоді всі радощі ще попереду, а поки що нехай буде так, вона згодна почекати.

А в наступну мить знесло дах. Не у неї, у Таріса. Але хіба є різниця, якщо ти з чоловіком одне ціле? От і лежала Ліна, приголомшена чоловічою насолодою і вбирала у себе все те  захоплення, що наповнювало його.
Ще через деякий час захоплення змінилося відчуттям вселенського спокою, що наситило кожну клітинку тіла, і тепер Еліна, якби запитали, могла з упевненістю сказати, що їй знайоме почуття істинного блаженства.
А потім стало мокро і не надто зручно. Жорстко та тяжко. Камінь є камінь, і Таріс не легкий. Ліна порухалась і чоловік (тепер уже чоловік, нарешті!) одразу ж відпустив її, приліг з іншого боку чаші. 
Білий камінь зберіг усі свідчення їхнього кохання. Рубін і перли, казала Шахерезада. Поетично, звичайно, але все ж таки виглядає не дуже. Сюди ж після них інші люди прийдуть, треба поприбирати, думала Еліна. А Таріс дивився на забруднений камінь з особливим благоговінням, наче чекав чогось. І раптом…
З центру чаші вдарив фонтан. Він відразу ж опав, наповнивши ємність до країв. Ліна на якусь секунду відволіклася на нього, а коли знову подивилася на камінь той був чистий.
З тієї хвилини, як вони опинилися у цьому залі, Таріс не промовив жодного слова. А тепер сказав:
- Джерело прийняло нашу жертву. Гріх Янізи та Рейтара спокутовано. Відтепер Таріон має майбутнє. Але перша вода належить нам. Випий, скільки захочеш. І я теж.
Вода у чаші стояла куполом. Чи то поверхневий натяг був тут таким сильним, чи ще якісь чудеса творилися. Еліна вдивилась у воду і підняла здивований погляд на Таріса:
- Як випити? Там же рибки плавають!
- Рибки? – здивувався він.
- Так, маленькі такі, різнокольорові, яскраві. Ось у них, бачиш, плавнички... і хвостики прозорі...
- У тебе вражаюча фантазія, - задумливо промовив Таріс. - А я бачу лише енергетичні іскри…
- Тобто пити можна, я нікого не проковтну?
- Пий. Це енергія життя.
Вона припала губами до краю чаші, яка тепер зовсім не здавалася грубою, бо синій камінь на зовнішніх нерівностях і сколах мерехтів і переливався, наче дорогоцінний. Вода виявилася такою смачною, що Ліна пила, заплющивши очі від задоволення. Пила і не могла напитися. А коли все ж таки розплющила очі, виявилося, що вони з Тарісом знову в спальні, лежать на своєму ліжку, а важка чаша стоїть між ними, загрузнувши у  м'якому матраці. І якби не вода, що височіла над нею куполом, та не відчуття розпирання поміж ніг (це ж треба, як довго зберігається!), Ліна подумала б, що похід до Джерела їй наснився.

***

Свято, що завершує одруження, відбулося через три декади і зібрало неймовірну кількість народу. Усі хотіли подивитись на тару-іномирянку і дізнатися, що за нові звичаї вона принесла на Таріон.

До шлюбної арки пропустили далеко не всіх охочих. Критерій відбору був один - відсутність у гостя будь-якої зброї. Ті, хто не побажав відмовитися від одвічного таріонського права на клинок, нового обряду не побачили.

Заквітчану арку встановили на галявині, до якої вела широка алея. Під аркою молодих чекав мудріший Айкит. Гості розташувалися по обидва боки алеї. Спереду, біля поляни - Лотар, Гайяна, Вальтен, Тонар і Айда з дітьми. За ними – ентари Дев'яти Островів та голови шляхетних родів з усіх Домів – стандартний набір гостей, що запрошувався на кожен великий захід. А за ними – решта. Чоловіки, жінки, дорослі та діти.

Для безпеки, щоб не трапилося жодної тисняви ​​і взагалі нічого непередбачуваного, задіяли, окрім звичайної палацової варти, ще й дві сотні менталістів з Колиски – мудріших, студіозусів та старших сколярів.
Еліна пропонувала надрукувати спеціальні програмки для глядачів, в яких пояснити, що і як відбуватиметься, але з'ясувалося, що відсоток письменного населення серед таріонців не дуже високий, тому в обов'язки студіозусів входило ще й пояснювати людям, що означає те чи інше дійство. Добре, що всі молоді менталісти були присутні на репетиції одруження і тепер вважалася знавцями нового обряду.