Глава 60

Коли Ліна вперше почула про Джерело, вона вирішила, що це щось ефемерне, реально не існуюче, що стосується  місцевої релігії чи філософії. Тим більше, що на запитання, де знаходиться Джерело, Таріс відповів:
- У всіх по-різному це залежить від людини. В одного далеко, в іншого близько.
Місцеві релігійні засади їй нав'язувати ніхто не збирався, ось Ліна і не стала прискіпуватися. Треба буде, розуміння прийде саме собою.
У реалі Джерело відображала чаша, досить грубо витесана з каменю синього кольору. Відполірованою до блиску була лише внутрішня поверхня посудини, зовнішня ж рясніла нерівностями, подряпинами і сколами.
Стояла ця чаша зазвичай на столі, тому Ліна дуже здивувалася, коли побачила її на великому гладкому камені посеред абсолютно круглого приміщення.
Як вони з Тарісом опинилися тут, вона не зрозуміла. Спали ж неначе на ліжку. І сорочка її поділася невідомо де, та чомусь це не дивує. У залі, де стіни тонуть у різнобарвному тумані, а на стелі виблискують величезні зорі, інакше і не буває.
А може, не існує жодної зали, і стелі немає також? Може це таріонське небо виглядає так, там, де воно не приховане Небесним Серпанком, десь далеко-далеко, за обрієм, де зараз ніч?
Навколо було дуже гарно і цікаво, але бажання задаватися питаннями у Еліни швидко зникло, витіснене іншими потребами, набагато сильнішими та абсолютно приземленими.
Тепер вона не дивилася на зорі. Їй хотілося дивитися на Таріса. І не лише дивитись. Тілесне збудження охопило її, варто було побачити  коханого у тому самому бойовому стані. Все, що сталося з нею напередодні, після того, як з Таріса злетів його блок, повернулося знову, наче й не було перерви майже в добу. І тепер їй не потрібні були залицяння, зізнання, чи поцілунки. Тільки він! Цілком і повністю! І негайно!
Сповнена невимовного бажання, вона  потягнула коханого до каменя, вляглася поруч із чашею і повністю розкрилася назустріч чоловікові. Він не зволікав, бажане проникнення вона відчула відразу. Дуже здивувалася. Брехню, виявляється, пишуть у жіночих романах! І хто вигадав казку про те, що це боляче? Незвичайно воно, звісно, ​​і зовсім не відчувається обіцяної насолоди, але зовсім не боляче. Чи це тільки їй так пощастило, а інші просто не мали такого чудового чоловіка? Тоді всі радощі ще попереду, а поки що нехай буде так, вона згодна почекати.
А в наступну мить знесло дах. Не у неї, у Таріса. Але хіба є різниця, якщо ти з чоловіком одне ціле? От і лежала Ліна, приголомшена чоловічою насолодою і вбирала у себе все те  захоплення, що наповнювало його.
Ще через деякий час захоплення змінилося відчуттям вселенського спокою, що наситило кожну клітинку тіла, і тепер Еліна, якби запитали, могла з упевненістю сказати, що їй знайоме почуття істинного блаженства.
А потім стало мокро і не надто зручно. Жорстко та тяжко. Камінь є камінь, і Таріс не легкий. Ліна порухалась і чоловік (тепер уже чоловік, нарешті!) одразу ж відпустив її, приліг з іншого боку чаші. 
Білий камінь зберіг усі свідчення їхнього кохання. Рубін і перли, казала Шахерезада. Поетично, звичайно, але все ж таки виглядає не дуже. Сюди ж після них інші люди прийдуть, треба поприбирати, думала Еліна. А Таріс дивився на забруднений камінь з особливим благоговінням, наче чекав чогось. І раптом…
З центру чаші вдарив фонтан. Він відразу ж опав, наповнивши ємність до країв. Ліна на якусь секунду відволіклася на нього, а коли знову подивилася на камінь той був чистий.
З тієї хвилини, як вони опинилися у цьому залі, Таріс не промовив жодного слова. А тепер сказав:
- Джерело прийняло нашу жертву. Гріх Янізи та Рейтара спокутовано. Відтепер Таріон має майбутнє. Але перша вода належить нам. Випий, скільки захочеш. І я теж.
Вода у чаші стояла куполом. Чи то поверхневий натяг був тут таким сильним, чи ще якісь чудеса творилися. Еліна вдивилась у воду і підняла здивований погляд на Таріса:
- Як випити? Там же рибки плавають!
- Рибки? – здивувався він.
- Так, маленькі такі, різнокольорові, яскраві. Ось у них, бачиш, плавнички... і хвостики прозорі...
- У тебе вражаюча фантазія, - задумливо промовив Таріс. - А я бачу лише енергетичні іскри…
- Тобто пити можна, я нікого не проковтну?
- Пий. Це енергія життя.
Вона припала губами до краю чаші, яка тепер зовсім не здавалася грубою, бо синій камінь на зовнішніх нерівностях і сколах мерехтів і переливався, наче дорогоцінний. Вода виявилася такою смачною, що Ліна пила, заплющивши очі від задоволення. Пила і не могла напитися. А коли все ж таки розплющила очі, виявилося, що вони з Тарісом знову в спальні, лежать на своєму ліжку, а важка чаша стоїть між ними, загрузнувши у  м'якому матраці. І якби не вода, що височіла над нею куполом, та не відчуття  розпирання поміж ніг (це ж треба, як довго зберігається!), Ліна подумала б, що похід до Джерела їй наснився.

***

Свято, що завершує одруження, відбулося через три декади і зібрало неймовірну кількість народу. Усі хотіли подивитись на тару-іномирянку і дізнатися, що за нові звичаї вона принесла на Таріон.
До шлюбної арки пропустили далеко не всіх охочих. Критерій відбору був один - відсутність у гостя будь-якої зброї. Ті, хто не побажав відмовитися від одвічного таріонського права на клинок, нового обряду не побачили.
Заквітчану арку, встановили на галявині, до якої вела широка алея. Під аркою молодих чекав мудріший Айкит. Гості розташувалися по обидва боки алеї. Спереду, біля поляни - Лотар, Гайяна, Вальтен, Тонар і Айда з дітьми. За ними – ентари Дев'яти Островів та голови шляхетних родів з усіх Домів – стандартний набір гостей, що запрошувався на кожен великий захід. А за ними – решта. Чоловіки, жінки, дорослі та діти.
Для безпеки, щоб не трапилося жодної тисняви ​​і взагалі нічого непередбачуваного, задіяли, окрім звичайної палацової варти, ще й дві сотні менталістів з Колиски – мудріших, студіозусів та старших сколярів.
Еліна пропонувала надрукувати спеціальні програмки для глядачів, в яких пояснити, що і як відбуватиметься, але з'ясувалося, що відсоток письменного населення серед таріонців не дуже високий, тому в обов'язки студіозусів входило ще й пояснювати людям, що означає те чи інше дійство, добре, що всі молоді менталісти були присутні на репетиції одруження і тепер вважалася знавцями нового обряду.
Коли на алеї з'явилися Таріс та Кейтар, гості розступилися, утворивши прохід. Обидва брати беззбройні. На голові Таріса – вінець. Гості дивляться на них, навіть розмови стихли. У тиші чийсь голос розноситься далеко і здається особливо гучним:
- А казали, що тар зжерли дракони! Завжди знав, що це брехня!
Правитель зі спадкоємцем підійшли до арки, повернулися обличчям до глядачів. Гучний гомін сповістив про появу Люсьяни. Люди цікавляться, що відбувається, адже це не тара, а студіозуси відповідають, пояснюють земний звичай. Ф'ямма в сіро-рожевій сукні незвичайного крою, з рожевою мантильєю на голові йде до арки, розсипаючи перед собою квіткові пелюстки. Усі дивляться неї, зачаровані незвичайним дійством, і ніхто не помічає появи Еліни. А вона вже стоїть наприкінці алеї під руку з Гайсаром.
Спочатку передбачалося, що Еліна піде до арки сама, слідом за Люсьяною. Однак цього ранку сценарій довелося терміново змінити. Бо тару після сніданку знудило. Ось такий подарунок долі до Дня одруження! Тарісові від радості аж розум замкнуло, він ходив по острівцю, весь час  посміхався і мало не співав. Тішився, наче дурник, не здатний приймати рішення, -  прокоментував Гайсар, бо саме йому довелося брати на себе ініціативу і все міняти. Він сказав, що на одинці Еліну нізащо не залишить, супроводжуватиме аж до самої арки. Мало що може статися по дорозі, адже вагітні, буває, і непритомніють. Еліна з ним несподівано погодилася.
- Будеш весільним батьком, - сказала вона.
Щойно Люсьяна встала поряд з Кейтаром, Еліна та Гайсар ступили на алею. Музиканти, їх  не було видно за натовпом, заграли всім відому мелодію, яку Еліна, коли вперше почула, назвала незрозумілим словом "штраус".
Натовп на галявині завмер, витягуючи шиї.
Вона була прекрасна, в блискучій срібній сукні та перламутрово-білому серпанку, з маленьким букетом у руках та квітами у зачісці. І всі справді дивилися на неї. А Кейтар навіть гикнув від надлишку емоцій.
- Люсь, хочу щоб у тебе була така ж сукня! - сказав пошепки він.
Лотар стояв серед родичів Таріса і дивився на своїх синів. Ось Гайсар веде іномирянку до чоловіка, ось Таріс бере її за руку. Ось Кейтар переглядається з Люсьяною. Троє братів. Вони – сім'я. Але його, Лотара, заслуги в цьому немає. Своєю єдністю брати зобов'язані вчителям, і найбільше, звичайно, Айкиту.
Ось він, Айкит. Стоїть під аркою у своєму білому одязі. Колись, давно, пандемія відібрала у нього дружину і ненароджене дитя, але він підхопив те, що сам Лотар відкинув без будь-якого жалю - кволе немовля, яке стало в результаті найсильнішою людиною  планети. Ось такі жарти долі. Якби хто знав!
Айкит приймає клятву. Іномирянка вимовляє її першою, своєю мовою, Таріс повторює на таріоні.
Дивно, що він поступився їй лідерством у цьому питанні, але їм видніше.
Хороша клятва. Бути поруч. Зберігати вірність. Любити та оберігати. У горі та радості, у багатстві та бідності, у хворобі та здоров'ї, доки смерть не розлучить нас…
Смерть розлучила Лотара з його вайдорі, але, звичайно ж, він сам винен, що не впізнав у Тиїзі своєї єдиної, не надав їм другого шансу. Бабку треба було слухати, а не підкорятися своїм бажанням! Але тоді не було б Кейтара.
Трьох синів подарувала Зоряна Матір Лотарові, і кожного з них він примудрився зрадити. Сумний результат прожитих літ. Але які там його роки? Сорок дев'ять, це навіть не половина життя. Чи не спробувати розпочати все спочатку?
Кейтар подає Тарісу обручку, і той надіває її на палець своїй дружині, Потім вона те саме робить із ним. Дивний звичай. І були б хоч кільця примітними, та ні ж, такі собі тонюсінькі обідки. Таке надінеш і перестаєш помічати відразу. Дуже дивний звичай. Але гості спостерігають за тим, що відбувається, з надзвичайною цікавістю. Напевно, вже завтра ювеліри зароблять на обручках цілі статки.
А от привселюдний поцілунок – це добре. Оце сила ментального впливу у Таріса! Глядачі в момент підхопили приклад молодих. Навіть Вальтен, старий драконище, цілує свою Гайяну і спинятися не збирається. Так через двадцять вісім декад молодий тар підраховуватиме неабиякі демографічні прибутки!
І насамкінець щось зовсім немислиме і веселе. Іномирянська весільна гра. Айкит просить підійти до арки незаміжніх дівчат. Погоджуються далеко не всі, але кілька десятків, переважно дівчатка років тринадцяти-чотирнадцяти, все ж таки виходять на галявину. Сенс гри простий: тара кидає свій букет дівчатам. Та, що впіймає його, вийде заміж раніше за всіх. Кількість учасниць миттєво зростає у кілька разів. Це ж треба, як усі заміж хочуть! Люсьяна в цьому натовпі загубилася, шансів зловити букет у неї практично немає, але вона все одно тягне руки вгору, як і решта претенденток. Еліна повертається до натовпу спиною та кидає букет через голову. Тієї ж миті він опиняється в руках у ф'ямми. Дівчата розчаровано ниють, Таріс усміхається, Кейтар щосили намагається зберегти незворушність. І, здається, крім Лотара ніхто нічого не помітив. Портал Айкита був, як завжди, вивірений з математичною точністю.
Ну от і все. Молоді вклонилися мудрішому і гостям і зробили крок в арку, у своє нове життя.