Глава 58

А ще Еліна готувалася до весілля.
Шлюбний ритуал на Таріоні відрізнявся від земного.  Перша ніч тут передувала весільному святу, а не завершувала його. Ні, подібне майбутню дружину правителя не бентежило, врешті-решт на Землі давно вже роблять так само. Збентежило і навіть засмутило її зовсім інше. Нареченій тут не дозволялося бути у білому. Матінка, Айда та Люсьяна категорично повстали проти подібного бажання іномирянки.
Чому? А тому, що біле носять лише вдови.
У якості весільного вбрання тут пропонувалися ті самі тола і сін, тільки без кольорових нюансів - похмуро-сірого забарвлення, прикрасити яке не була здатна жодна вишивка.
Подібних туалетів у Еліни було вже аж шість - ті самі сукні а ля нічна сорочка і все ті ж розшиті камізельки. П'ять комплектів були практично ідентичні. Різнилися вони лише відтінками сірого – у рожевий бік, у блакитний та зелений. Один – з бежевим відливом, а  останній – темно-сірого, майже чорного кольору. Цей одяг вважався повсякденним. До нього надавалися срібні прикраси.
Шоста сукня була парадною. Насиченого бордового кольору, з золотою вишивкою та неймовірною кількістю важких золотих брязкалець – у зачіску, у вуха, на шию, на пояс, на руки та на ноги, включаючи кільця для пальчиків ніг, бо взуття тут, знову ж таки, не передбачалося. До останнього вбрання додавалося ще щось на кшталт легкого мереживного шарфа. Як пояснив Таріс, ця річ символізувала Небесний Серпанок, і носити її мали право лише ентари. Одягали шарф в особливо урочистих випадках.
Еліна розуміла, що її в жодному разі не обділили, що подібний гардероб це – і традиції, і статус, але поповнювати колекцію ще одним сірим шедевром кравецького мистецтва не забажала. Два дні вона шукала компроміс, малювала щось у своєму блокноті, а потім показала малюнки Тарісу.
Це було зранку. Еліна вже одяглася, щоби йти до Айкита, а Таріс щойно повернувся з тренування. Щоранку вони з Гайсаром гамселили один одного на невеликому майданчику за родовим гніздом. На тарі було звичайне вбрання воїна - халі із сірого полотна. Вдома, серед родичів, він вважав за краще одягатися так, як звик із дитинства. У драконячу шкіру, аналог земного генеральського мундира, правитель переодягнеться пізніше, коли на чолі Дев'яти ентарів прийматиме офіційну делегацію з Вільних Островів. (Ось така, уявіть собі, радість спіткала таріонські Доми. Вперше за всю історію свого існування Вільні попросили про зустріч.)
Таріс зупинився біля столу і взяв у руки листки з ескізами.
Перший малюнок жодних нарікань у нього не викликав. Ажурна арка, прикрашена квітами, безумовно приверне увагу. Напевно, знайдеться чимало людей, які і після святкування одруження захочуть на неї подивитися.
- Ми поставимо її у дуже гарному місці, у парку, - сказав Таріс. - Будівництво почнемо завтра, нехай тільки Вільні заберуться додому.
Дві обручки на іншому малюнку являли собою звичайні обідки з гравіюванням. На більшому кирилицею було написано "Еліна", на меншому - знаками - "Таріс". Нічого складного, проте красиво та незвичайно. Ніхто на Дев'яти Островах не бачив подібного.
- Потрібен сплав золота та срібла? – уточнив наречений.
- Авжеж.  Щоправда, гадки не маю в якому відсотковому співвідношенні, але, думаю, такий як на ложці та виделці цілком  підійде.
А ось третій малюнок ледве  дух з Таріса не вибив.
Вона зобразила себе. Без деталей, схематично, але так, що можна було легко впізнати. Щільно прилеглий подовжений ліф, з високо піднятими грудьми. Спідниця до долу. Руки та плечі оголені, прикриті лише тоненьким мереживом шарфа. На шиї – благенька низочка перлів, у волоссі – квітка. І жодного сіна, жодної вишивки, ніякого розмаю прикрас, нічого з того, що могло б продемонструвати її багатство та статус.
- Я хочу щоби сукня була срібною, а не сірою, - сказала Еліна. - Адже тут роблять тканини з металевою ниткою? Я бачила у Айди парчовий жилет, а в Люсьяни пояс. Ось така тканина мені і потрібна. А ще мені знадобляться сандалі. Зовсім не можу ходити босоніж. І букет. Якщо живих квітів не знайдеться, я зроблю їх сама, із залишків парчі, але краще - живі.
Як випустити її на люди у такій сукні? Щоб усі витріщалися? Виставити свій скарб на загальний огляд? Неможливо! Але і відмовити не можна, адже він обіцяв, що буде все, як вона схоче. А може, Еліна погодиться на компроміс? Адже вона підкорилася волі матінки і відмовилась від білого?
- Ти отримаєш срібну тканину та найкращі квіти на Таріоні… - повільно почав Таріс.
Але обдурити емпатку неможливо.
- Не буде сукні? Тобі не подобається… - а в очах мало не сльози. І розуміння – йому досить найменшого зусилля, щоб зламати її волю і змусити вчинити так, як хочеться йому.
Різкий рух, рвучкі обійми, і ось він уже притискається обличчям до її стегон, навіть крізь толу обпалюючи своїм гарячим диханням.
Імператор на колінах перед жінкою. Безумство? Ні. Кохання. Ніколи він не використовував свій дар проти неї, і не збирається робити цього надалі. Адже він клятву давав і не порушить її, навіть якщо доведеться пройти через приниження, пояснюючи свої дії.
Визнання, немислиме для чоловіка, виривається із глибин свідомості.
- Хочу тебе до божевілля. І не можу. А вони всі дивитимуться і теж хотітимуть.
- Тарісе, - у її шепоті чи не жах чується. - Хіба ти не віриш у те, що зможеш відновитися? Але чому? Ти ж зняв ту чортову блямбу зовсім недавно!
Так, це мабуть, через той амулет у нього гормональний фон коливається. Вд цього й думки такі упадницькі з'явилися. На кшталт підліткової невпевненості у собі.
- Ні, - похитав він головою, не відриваючись від Еліни, - амулет не торкає гормонального фону, він створює зовнішній ментальний блок. Припиняє будь-які думки про секс, позбавляє в першу чергу бажань, а не можливостей. Так і було до походу на Землю.  Та коли ми зустрілися, у мене несподівано злетіла верхівка блоку, а  основна частина перевернулася. Вона зберігається і досі, хоча мала піти разом з амулетом.
- А у інших як було?
- Не знаю, ніхто про це не писав.
- Але в результаті всі одружилися?
- Так.
- А мудріший що каже?
- Він порадив спати разом і пестити одне одного. Але ми і так це робимо.
- Ні, Тарісе. Це робиш ти. Мені ж не дозволяєш на тебе навіть подивитися.
Вона відсторонила його руки і відступила на крок, бо тепер точно знала, що треба робити. Ментальний блок перекинувся догори дригом? І все зав'язано лише на голову? Чудово! Як там, класична народна мудрість каже? Клин клином вибивають?
- Прислухаємося до поради мудрішого і будемо робити все навзаєм. Відтепер ти не дивишся на мене без одягу і не торкаєшся оголеного тіла.
-  Але ... - обурився Таріс.
- До весілля! - ухвалила Ліна.
Вона нахилилася і притулилася лобом до його чола.
- Весілля відбудеться коли збудують арку і пошиють сукню. І нехай на наше свято прийдуть усі, хто захоче. І чоловіки, і жінки. Я одягну срібну сукню, а ти – халі з драконячої шкіри, і всі чоловіки дивитимуться на мене, а жінки – на тебе. А потім вони підуть додому і почнуть кохатися , але нам не буде до того жодного діла, тому що ми теж…
Її голос знизився майже до шепоту і став таким глибоким, надзвичайно хвилюючим.
- …сховаємося вдома від усіх. Ти допоможеш мені зняти сукню. Там на спині буде багато-багато гудзиків, і ти будеш їх повільно розстібати, один за одним.
Картина, намальована її уявою, була настільки яскравою та реалістичною, що пальці Таріса мимоволі здригнулися так, ніби він справді розстібав дрібні ґудзички. А Еліна, тим часом, продовжувала:
- Під цю сукню не можна одягати білизну, щоб не створювати на тканині рельєфів, але ти дізнаєшся про це тільки коли повністю роздягнеш мене.
Таріс вже тремтів від нетерплячки, він був згоден на все, аби тільки те, що вона обіцяє сталося якнайшвидше. А вона продовжувала знущатися:
- … а я тим часом розстібну твій пояс. Зніму з тебе халі та ремені, а потім дуже повільно потягну за той краєчок тканини, який ти залишаєш збоку, коли обмотуєш стегна.
Та нехай йому грець! Таріс і сам не зрозумів що сталося. Чи то заборона на дотики так подіяла, чи Еліна так сильно розбурхала його уяву, але блок щез в один момент. Довгоочікуване збудження накотило так раптово, що він втратив контроль над собою. 
Це ж треба! Звичайнісінький секс по телефону! Вона і не сподівалася, що такий примітивний прийом виявиться настільки дієвим.  Тому й лежала за якусь хвилину на шовковистому живому килимі і відповідала на шалено-пристрасні поцілунки. З Таріса, здається, злетіли взагалі всі гальма. З Еліни, відповідно, теж. І, мабуть, одруження здійснилося б тут і зараз, якби від входу не пролунав голос Люсьяни:
- Еліно, ти готова? Даро і Лін вже чекають на нас у мудрішого.
Еліна здригнулася. Злякалася. Її збудження розвіялося. А Тарісове – ні.
- Іди, - відпустив він її, а сам так і залишився лежати на підлозі, тільки перевернувся на спину і прикрив долонею очі. Еліни він більше не соромився. Жоден одяг не здатен був приховати його міць.
- А ти? - спитала вона, підводячись.
- Заспокоюсь і теж піду. Впораюся з Вільними і візьму вихідний.
- Завтра? - запитала вона, але зовсім не про вихідний.
- Так, - підтвердив він.
До Джерела вони підуть завтра. І аж ніяк не ​​пізніше!