Глава 53

Коли Еліна повернулася до кімнати, Таріс уже не спав, а сидів на ліжку у позі лотоса.

- Привіт, - тихо промовила вона повільно наближаючись. - Чому ти не спиш?

Її раптово охопило збентеження. Все ж таки, одне лежати поруч з чоловіком який спить, і зовсім інше, коли тебе охоплює полум'я його погляду. Добре, що у неї є простирадло.

- Привіт, - Таріс простяг руку, але відразу ж опустив, не схотів бентежити її ще більше. - Відчув, що тебе немає поруч. Злякався. Подумав, наснилося все – твій прихід, сніг. Потім почув, як ти хлюпаєшся...

Усього кілька слів. І не треба жодних зізнань, клятв, запевнень у вічному коханні.

Він зістрибнув із ліжка і сам зробив той крок, що розділяв їх.

Обійми. Такі солодкі, такі довгоочікувані. І ця блямба, в яку вона мало носом не впирається.

- Що трапилося, Еліно, що не так? - полум'яні очі знову сповнені тривоги, як і тоді, у її перші хвилини на Таріоні.

- Ти не зняв його. Чому? - Вона спробувала пальцем підколупнути амулет, але той так міцно тримався на шкірі, що, здавалося,  зрісся з нею.

- Спочатку, коли сподівався повернутися на Землю, він був захистом. Інакше збожеволів би від думок про тебе. Потім ти сказала, що перехід був випадковим…

- То ти залишив мені вибір? - здогадалася Ліна.

- Так. У мене тут багато чого змінилося, не знаю, чи тобі сподобається моє нинішнє становище. Я можу відкрити тобі шлях на Землю, але сам у нього не ввійду. Таріон не випустить мене.

В'язень? Він тут замкнений? Заарештований?

- Ні, не заарештований, але замкнений, це вірно. У межах планети.

- І ти вирішив, що я покину тебе з твоїми проблемами, а сама побіжу назад?

Вона так гаряче дорікала йому, що він знову побачив перед собою ту Хранительку, що керувала чоловіками у своєму домі.
- І ти погодився би з цим? - обурювалася Еліна.

- Ні! Ніколи!

- То знімай!
Гострий клинок розсік шкіряний шнур, і Охоронець цнотливості сам упав Ліні в руки.

- Віддаси його наступному першопроходцю, Хранителько.

- Та де ж я тобі його візьму? - запал обурення в Лінці все ще не вичерпався.

- Можливо, народиш. Я тягнути з цим не буду. До Джерела ми підемо, тільки-но я відновлюся.

До Джерела – означає одружуватися, це Ліна знала. Як знала і те, що іншого шлюбного ритуалу на Таріоні не існує. А вона ж так мріяла про весілля, фату і букет, який кине дружкам.

- А як же обручки, клятви і арка з квітами? - жалібно спитала вона. - Але сукня хоч біла у мене буде?

- Буде все, чого ти забажаєш, тара.

Тара? Дружина головного правителя? Не може бути!

Від подиву Лінка мало не сіла там, де стояла, але в цей момент пролунав якийсь дивний звук і її ніг торкнулося щось мокре. З вереском  вона злетіла Тарісові на руки. Він міцно притис її до себе, а потім опустив на ложе.

- Що це?! - спитала вона, вже з ліжка оглядаючи потічки води, що проникали у кімнату через безліч маленьких отворів у зовнішній стіні.

- Приплив. Не бійся. Це звичайне природне явище.

- Та знаю я, що таке приплив. Але навіщо воду у дім пускати? Можна ж підняти будинок на палях, якщо іншого місця для будівництва немає.

- Наші куполи ростуть із землі та підживлюються водою. Немає води – припиняється ріст. І мох, що вкриває підлогу, висихає. Вода зійде за кілька годин. На ранок тут буде вже сухо.

- То вони що, живі, будинок та килим? - Так.

- Ой, матінко! - Не такий простий, виявляється, Таріон, як їй здавалося.

Потім Таріс прошльопав по воді кудись углиб будинку і приніс велику перламутрову миску, виконану у вигляді черепашки. Посуд був сповнений крихітних смажених пиріжків, свіжих, ще гарячих. Невже вночі хтось готував?

- Матінка Гайяна хотіла нагодувати тебе, а ти все спала. Вона залишила стулку в зігрівачі, щоб не охололо і ти, коли прокинешся, поїла теплого, - пояснив Таріс, відповідаючи на її думки.

Виявилося, що Ліна дуже голодна.

- А скільки я спала? - запитала вона, ковтаючи один пиріжок за другим. Усередині кожного були сир із зеленню та шматочок помідора.

- Годин із тридцять.

- Ого! Бідний дід, він мене загубив. І Вітька там, напевно, божеволіє.

- Сподіваюся, що ні, якщо отримали моє повідомлення.

- Ти послав? Вийшло? А раніше що ж?

- Раніше тебе не було поряд.

Таке пояснення її цілком влаштувало.

- А ще раз зайти можна? Вони ж, певно, відповідь написали, прийде, тілько-но ми в мережі з'явимося.

От про відповідь Таріс не подумав. Він знову зліз із ліжка (тепер зрозуміло чому воно тут мармурове і таке високе) і рушив до столу за планшетом.

Портал легко відкрився. І відразу ж почали надходити повідомлення. Одне, друге, третє, четверте.

Дід: “Нехай щастить тобі, дитинко, про нас не турбуйся. Мама повернулася. Дякую, ентаре. Бережи її".

Віктор: "Благословляю".

Іванчук: "Пробач".

І компанія “Київстар”: “Будьте на зв'язку з тими, кого любите!”

***

Нічні пригоди закінчилися, як і належить, у ліжку.

Чи можна поцілунками пробудити в жінці хвилю солодкої ніги? Можна, якщо знати, як саме цілувати і де торкатися. Таріс знав. Стільки разів за час розлуки уявляв собі, як це робитиме, і нарешті спромігся. Вона тремтіла під його ласками, а він поділяв з нею насолоду, задихаючись від блаженства. А це ж навіть ще не повноцінне злиття. Невже може бути ще щось більш чарівне?

Себе Таріс повністю роздягнути не дозволив, так і залишився у своїй пов'язці на стегнах.

- Жінка має вперше побачити чоловіка лише у бойовому стані, - сказав він, - а я ще не готовий. Почекай трохи.

"Ну, звісно, ​​дрімучий Таріон", - подумала Ліна. Сперечатися не стала, але виявила наполегливість:

- Ну хоч торкнутися дай, адже так швидше подіє.

Доторкнутися дозволив. Через ту свою ганчірку. Все одно їй було цікаво, і йому так сподобалося, що аж очі заплющив і подих почастішав.