Глава 53

Коли Еліна повернулася до кімнати, Таріс уже не спав, а сидів на ліжку у позі лотоса.

— Привіт, — тихо промовила вона, повільно наближаючись. — Чому ти не спиш?

Її раптово охопило збентеження. Бо все ж одне — лежати поруч із чоловіком, який спить, і зовсім інше — коли тебе охоплює полум’я його погляду. Добре, що у неї є простирадло.

— Привіт. — Таріс простяг руку, але відразу ж опустив — не схотів бентежити її ще більше. — Відчув, що тебе немає поруч. Злякався. Подумав, наснилося все — твій прихід, сніг. Потім почув, як ти хлюпаєшся...

Усього кілька слів. І не треба жодних зізнань, клятв, запевнень у вічному коханні.

Він зістрибнув із ліжка і сам зробив той крок, що розділяв їх.

Обійми. Такі солодкі, такі довгоочікувані. І ця блямба, в яку вона мало носом не впирається.

— Що трапилося, Еліно, що не так? — полум’яні очі знову сповнені тривоги, як і тоді, у її перші хвилини на Таріоні.

— Ти не зняв його. Чому? — Вона спробувала пальцем підколупнути амулет, але той так міцно тримався на шкірі, що, здавалося, зрісся з нею.

— Спочатку, коли сподівався повернутися на Землю, він був захистом. Інакше збожеволів би від думок про тебе. Потім ти сказала, що перехід був випадковим…

— То ти залишив мені вибір? — здогадалася Ліна.

— Так. У мене тут багато чого змінилося, не знаю, чи тобі сподобається моє нинішнє становище. Я можу відкрити тобі шлях на Землю, але сам у нього не ввійду. Таріон не випустить мене.

В’язень? Він тут замкнений? Заарештований?

— Ні, не заарештований, але замкнений — це вірно. У межах планети.

— І ти вирішив, що я покину тебе з твоїми проблемами, а сама побіжу назад?

Вона так гаряче дорікала йому, що він знову побачив перед собою ту Хранительку, що керувала чоловіками у своєму домі.

— І ти погодився б із цим? — обурювалася Еліна.

— Ні! Ніколи!

— То знімай!

Гострий клинок розсік шкіряний шнур, і Охоронець цнотливості сам упав Ліні в руки.

— Віддаси його наступному першопроходцю, Хранителько.

— Та де ж я тобі його візьму? — запал обурення в Лінці все ще не вичерпався.

— Можливо, народиш. Я тягнути з цим не буду. До Джерела ми підемо, тільки-но я відновлюся.

До Джерела — означає одружуватися, це Ліна знала. Як знала і те, що іншого шлюбного ритуалу на Таріоні не існує. А вона ж так мріяла про весілля, фату і букет, який кине дружкам.

— А як же обручки, клятви і арка з квітами? — жалібно спитала вона. — Але сукня хоч  у мене буде?

— Буде все, чого ти забажаєш, тара.

Тара? Дружина головного правителя? Не може бути!

Від подиву Лінка мало не сіла там, де стояла, але в цей момент пролунав якийсь дивний звук, і її ніг торкнулося щось мокре. З вереском вона злетіла Тарісові на руки. Він міцно притис її до себе, а потім опустив на ложе.

— Що це?! — спитала вона, вже з ліжка оглядаючи потічки води, що проникали у кімнату через безліч маленьких отворів у зовнішній стіні.

— Приплив. Не бійся. Це звичайне природне явище.

— Та знаю я, що таке приплив. Але навіщо воду у дім пускати? Можна ж підняти будинок на палях, якщо іншого місця для будівництва немає.

— Наші куполи ростуть із землі та підживлюються водою. Немає води — припиняється ріст. І мох, що вкриває підлогу, висихає. Вода зійде за кілька годин. На ранок тут буде вже сухо.

— То вони що, живі, будинок та килим?

— Так.

— Ой, мамцю рідна! — Не такий простий, виявляється, Таріон, як їй здавалося.

Потім Таріс прошльопав по воді кудись углиб будинку і приніс велику перламутрову миску, виконану у вигляді черепашки. Посуд був сповнений крихітних смажених пиріжків, свіжих, ще гарячих. Невже вночі хтось готував?

— Матінка Гайяна хотіла нагодувати тебе, а ти все спала. Вона залишила стулку в зігрівачі, щоб не охололо і ти, коли прокинешся, поїла теплого, — пояснив Таріс, відповідаючи на її думки.

Виявилося, що Ліна дуже голодна.

— А скільки я спала? — запитала вона, ковтаючи один пиріжок за другим. Усередині кожного були сир із зеленню та шматочок помідора.

— Годин із тридцять.

— Ого! Бідний дід, він мене загубив. І Вітька там, напевно, казиться.

— Сподіваюся, що ні, якщо отримали моє повідомлення.

— Ти послав? Вийшло? А раніше що ж?

— Раніше тебе не було поряд.

Таке пояснення її цілком влаштувало.

— А ще раз зайти можна? Вони ж, певно, відповідь написали, прийде, тільки-но ми в мережі з’явимося.

От про відповідь Таріс не подумав. Він знову зліз із ліжка (тепер зрозуміло, чому воно тут мармурове і таке високе) і рушив до столу за планшетом.

Портал легко відкрився. І відразу ж почали надходити повідомлення. Одне, друге, третє, четверте.

Дід: «Нехай щастить тобі, дитинко, про нас не турбуйся. Мама повернулася. Дякую, ентаре. Бережи її».

Віктор: «Благословляю».

Іванчук: «Пробач».

І компанія «Київстар»: «Будьте на зв’язку з тими, кого любите!»

***

Нічні пригоди закінчилися, як і належить, у ліжку.

Чи можна поцілунками пробудити в жінці хвилю солодкої млості? Можна, якщо знати, як саме цілувати і де торкатися. Таріс знав. Стільки разів за час розлуки уявляв собі, як це робитиме, і нарешті отримав бажане. Вона тремтіла під його ласками, а він поділяв з нею насолоду, задихаючись від блаженства. А це ж навіть не повноцінне злиття. Невже може бути ще щось більш чарівне?

Себе Таріс повністю роздягнути не дозволив — так і залишився у своїй пов'язці на стегнах.

— Жінка має вперше побачити чоловіка лише у бойовому стані, — сказав він. — А я ще не готовий. Почекай трохи.

«Ну, звісно, дрімучий Таріон», — подумала Ліна. Сперечатися не стала, але виявила наполегливість:

— Ну хоч торкнутися дай, адже так швидше подіє.

Доторкнутися дозволив. Через ту свою ганчірку. Все одно їй було цікаво, і йому так сподобалося, що аж очі заплющив і подих почастішав.